"Копенгагенський вимір"

На часі інформаційна кампанія в ЗМІ у зв'язку з тим, що на саміті "ЄС — Україна" в Копенгагені (4 липня 2002 р.) було ухвалено рішення зобов'язати Комітет зі співробітництва приготувати доповідь з оцінкою стану виконання Угоди про партнерство і співробітництво. Тепер в української сторони є всі підстави стверджувати, що така доповідь має сприйматися новим урядом України як керівництво до дії. Адже йдеться не лише про внутрішні інтереси самого Євросоюзу. Не менш важливою є довіра українських виборців як до європейських лідерів, так і до обіцянок нової влади в Україні.

Водночас сама ця доповідь потребує коригування з метою адаптації до внутрішньополітичних змін в Україні, пов'язаних із конституційною реформою. Належна увага в ній має бути приділена питанням співробітництва у сфері міжнародної інформації. Це стало б підтвердженням того, що "стара" Європа готова підтримати український народ у його прагненні європеїзувати політичну систему й реалізувати своє право на вільний доступ до інформації про діяльність влади.

Адже раніше копенгагенські рішення супроводжувалися лише нескінченними публічними дискусіями експертів із приводу того, чи виконує Україна УПС, та якими мають бути критерії піднесення відносин на новий рівень. Тепер Євросоюзові навряд чи вдасться обмежитися навіть створенням зони вільної торгівлі, щоб посприяти процесові реалізації європейських критеріїв розвитку новою владою в Україні [8; 27; 61; 72; 73; 88].

У ході подальшого співробітництва України з ЄС, окрім питання інтенсифікації переговорів, паралельно обговорюватиметься і його інформаційне представлення у ЗМІ. Адже результативність відносин України з ЄС слід обов'язково демонструвати публічно з огляду на негативні нашарування минулих років у масовій свідомості. Доведеться представляти й аргументувати рівень реальності підстав для прагнення України до нових договірно-правових відносин, таких як "Європейські угоди".

Після згаданого копенгагенського рішення в українських ЗМІ активно висвітлювався новий етап діалогу між Україною і ЄС. При цьому аналіз усіх пов'язаних із цим подій мав переконати споживачів інформації в тому, що європейці у своєму ставленні до України вже позбавилися колишнього негативізму. Йдеться, зокрема, про такі події, як неофіційна зустріч президента України і Верховного комісара ЄС Ферхойгена у Болоньї, візит останнього до Києва та Криму, саміт "ЄС — Україна", візит комісара Паттена до Києва та Чорнобиля, низка зустрічей міністра закордонних справ України з європейськими комісарами Г. Ферхойгеном, Паттеном, представником ЄС X. Соланою, активні переговори на рівні експертів. Оскільки такої інтенсивності переговорів справді не спостерігалося за всю історію відносин між Україною і ЄС, то "офіційні" (провладні) українські ЗМІ дістали формальний привід для іміджевої кампанії. Тим більше, що результативність дискусій якісно вирізнялася завдяки заінтересованості ЄС та Комісії заручитися згодою України щодо запропонованої концепції. Однак реальні причини такого інтересу майже не висвітлювалися у ЗМІ. Характерно, що питання інформаційного забезпечення нового етапу співробітництва з ЄС у цих випадках державними відомствами спеціально не ставилися і не розглядалися, що явно було помилкою [27].