- •Передмова
- •Розділ 1. Інформаційна політика україни за доби глобалізації трансформація інформаційної політики україни у XXI ст.
- •Базові чинники формування інформаційної політики України
- •Участь України у міжнародній програмі wsis (2003-2005)
- •Європейський вектор україни
- •Співробітництво України і Ради Європи у сфері інформаційної політики
- •Єс та інформаційна політика України
- •Фактор цєі як перехідна структура до європейської інтеграції
- •Обсє і нато в контексті формування інформаційної політики України
- •Концептуальні засади національної інформаційної політики
- •Розділ 2. Інтеграція україни у європейський інформаційний простір зовнішньополітичні чинники впливу на інформаційну політику україни
- •Чинники зовнішніх впливів на демократизацію українського суспільства
- •Європейський вектор і нова якість інформаційної політики України
- •Модернізація інформаційної політики України
- •Одновимірний підхід до евроінтеграційної перспективи
- •Міжнародне співробітництво україни у форматі європейської політики сусідства
- •Інформаційна підтримка європейської інтеграції
- •Нова інформаційна перспектива
- •"Копенгагенський вимір"
- •Проблеми інформаційного забезпечення співробітництва
- •Інституціональні рамки співробітництва
- •Зовнішній вимір інформаційної стратегії України
- •Політична цензура в Україні: наслідки запровадження та засоби протидії
- •Журналісти про цензуру в Україні
- •Проблема оптимізації інформаційного прориву України
- •Розділ 3. Засоби масової інформації і комунікації україни у формуванні громадянського суспільства інформаційне забезпечення формування громадянського суспільства в україні
- •Суспільне телерадюмовлення україни — альтернативні підходи й моделі
- •Міжнародно-правове регулювання суспільного мовлення
- •Зарубіжний досвід розвитку та функціонування громадського мовлення
- •Телерадіокорпорація Бі-Бі-Сі
- •Системи телерадіомовлення в Німеччині
- •Громадське мовлення сша
- •Шведське телебачення
- •Громадське мовлення у Франції
- •Польське радіо й телебачення
- •Громадські радіо й телебачення Естонії
- •Перспективи, передумови та проблеми створення громадського мовлення в Україні
- •Передумови та можливі моделі суспільного мовлення
- •Концепції створення суспільного телерадіомовлення в Україні
- •Розділ 4. Правові, економічні та безпекові складові інформаційної політики україни правове регулювання діяльності засобів масової інформації і комунікації
- •Загальні проблеми інформаційної безпеки
- •Інформаційна політика формаційна безпека україни на сучасному етапі Концептуальні засади національної інформаційної політики
- •Інформаційна політика у сфері безпеки й безпека інформаційної діяльності в Україні
- •Позиціонування українських змі у просторі національної безпеки
- •Журналістика як фактор урегулювання конфліктів і джерело конфліктності
- •Журналістика як фактор урегулювання конфліктів і джерело конфліктності
- •Ринок медіа бізнесу в україні Ринок друкованих змі
- •Ринок медіа бізнесу в україні Ринок друкованих змі
- •Ринок телебачення
- •Ринок Інтернет
- •Ринок мобільного зв'язку
- •Фінансова схема медіа-бізнесу
- •Чому власник мас-медіа в Україні не робить свої змі прибутковими?
- •Чому професіоналізм українських журналістів не зростає?
- •Чому розвиток телебачення в Україні гальмується?
- •Фінансово-промислові групи в інформаційному бізнесі України
- •Європейський ринок інформаційних продуктів та послуг
- •Інформаційна присутність україни у світі
- •Розділ 5. Характеристика сфери мас-медіа україни друковані засоби масової інформації і комунікації
- •Електронні мас-медіа
- •Радіо і телебачення
- •Видавнича справа та поліграфія
- •Розділ 6. Інформаційно-комунікаційний потенціал україни інфраструктура масово-комунікаційної сфери
- •Мережі радіомовлення і телебачення
- •Ефірне телебачення і радіомовлення
- •Багатоканальне (кабельне та ефірно-кабельне) телебачення
- •Проводове мовлення
- •Фінансово-економічна робота
- •Супутникове мовлення
- •Національний сегмент мережі інтернет
- •Телекомунікаційні мережі та системи
- •Перспективи мультимедійних технологій
- •Розділ 7. Науково-освітній вимір інформаційної політики україни інститути державної влади
- •Науковий потенціал
- •Інституції освіти у сфері засобів масової інформації і комунікації
- •Громадські й неурядові організації з інформації та комунікації
- •Міжнародні нуо з інформації та комунікації
- •Нуо України з інформації і комунікації
- •Післямова
- •Література
Чому власник мас-медіа в Україні не робить свої змі прибутковими?
Насамперед тому, що, як правило, бізнес власника мас-медіа перебуває зовсім в іншій сфері. Власник мало розуміється на мас-медійному бізнесі. Він зацікавлений в одному — у політичній рекламі свого оточення серед електорату й у комерційній рекламі близьких до нього комерційних структур. Аби така реклама могла охоплювати якомога більшу кількість електорату, видання повинне бути масовим, тобто дешевим.
Якщо для телебачення заробляти на ринку комерційної реклами є природним і фактично єдиним способом бізнесу, то для газет і журналів важлива частина доходу — продаж своїх видань. Власне, так цей бізнес робиться на Заході. Але в ситуації дешевизни паперових видань заробляти на їхньому продажу не можна. Порівняно дорогі видання не можуть конкурувати з дешевими, масовими й підтримуваними з інших, що перебувають поза медіа-ринком, джерел фінансування. Дешеві видання забезпечують не популярність, а масовий продаж, не будучи при цьому прибутковими на ринку мас-медіа. Виникає парадоксальна ситуація, коли видання, що добре продається, не є при цьому популярним. Люди з невеликим статком купують дешеві видання не тому, що вибирають кращі, а тому, що можуть їх купити.
Чому ж власник дешевих ЗМІ не найме професійних менеджерів, які зможуть створити прибутковий медіа-бізнес? Це відбувається тому, що власниками ЗМІ є потужні фінансово-промислові групи.
Основна небезпека фінансово-промислових груп для суспільства полягає в їхньому монопольному становищі в секторі якого-небудь ринку, що штучно й незаконно підтримується державними чиновниками. Небезпечні не групи, небезпечна система олігополії. Дохід, який могли б отримувати фінансово-промислові групи від своїх мас-медіа, коли б захотіли зробити їх прибутковими, мізерний у порівнянні з тим доходом, що вони отримують, посідаючи штучно монополізоване місце на іншому ринку, не пов'язаному з медіа. Ці групи захищають своє монопольне становище на цьому іншому ринку за допомогою своїх масово тиражованих ЗМІ, які через це повинні бути дешевими. З одного боку, видання не можуть заробляти на медіа-ринку на своїх читачах, а з іншого — політична реклама їхнього власника залишається для багатьох єдиним джерелом доходу.
Таким чином, сучасна схема медіа-бізнесу в Україні знижує якість інформації ЗМІ, насичуючи її однобічною політичною рекламою. Сам медіа-бізнес не може стати прибутковим, оскільки цілком залежить від утримання олігарха й не є самостійним на медіа-ринку. Журналісти таких видань безправні й не зацікавлені в зростанні своєї професійної майстерності.
Чому професіоналізм українських журналістів не зростає?
Як може працювати професійний журналіст на такому медіа-ринку? Для професійного журналіста вибір невеликий:
^ іти у видання з невисокою, але гарантованою зарплатою і бути слухняним виконавцем;
^ час від часу шукати замовлення на стороні, отримуючи свої невеликі комісійні;
^ іти в незалежні інтернет-видання;
^ створити своє видання, канал, станцію (знайти свого олігарха й зайняти вільну медіа-нішу, яких уже майже не залишилося).
У багатьох виданнях гонорари просто не платять. Не кажучи вже про те, що публікація в провідних виданнях на деякі теми просто неможлива без попередньої оплати з боку автора. Дуже рідко (у деяких тематичних напрямах) журналіст може бути "вільним художником", тобто заробляти в різних виданнях. Але навіть будучи суперпрофесіоналом, багато в такий спосіб не заробиш. Простий факт — зайдіть в Інтернет на будь-який ресурс пошуку роботи, задайте в пошуку вакансій професію "журналіст" і зарплату "вище 300 доларів". Ви будете розчаровані результатом. Така ситуація породжується тією обставиною, що дешеві мас-медіа, які утримують олігархи, демпінгують на ринку, не дозволяючи дорогим та якісним виданням робити свій бізнес, підвищувати зарплату й гонорари своїм журналістам.
Це змушує журналістів знаходити суміжні професії — експертів, аналітиків та ін.
Колективістська етика й ідеологічне протистояння як провідні мотиви відійшли в минуле, а для індивідуальної конкуренції журналістів ринок поки що не формується.