Мережі радіомовлення і телебачення

Після набуття Україною незалежності її телерадіоінформаційний простір потужно розвивався. Створювалися телерадіоорганізації, розбудовувалися нові телекомунікаційні мережі. На даний момент в Україні проліцензовано 1260 телерадіоорганізацій, створено 11 загальнонаціональних телемовників, 3 радіоорганізації мають статус загальнонаціонального мовника та 13 радіоорганізацій мають статус мережевого мовника.

Різке, майже вибухове збільшення кількості суб'єктів телерадіоінформаційної діяльності у 90-х роках минулого століття призвело до того, що на даний час радіочастотний ресурс, призначений в Україні для трансляції теле- та радіопрограм, уже практично вичерпаний.

Окрім цього, має місце диспропорція інформаційних потоків між Україною та країнами ЄС, а також Росією. З нашого боку інформаційні потоки є значно меншими, ніж з боку Європи і Росії. Зрозуміло, що багато в чому це зумовлено порівняною малобюджетністю українських мовних компаній, а звідси і почасти їхньою низькою конкурентоспроможністю.

Проблема вичерпання радіочастотного ресурсу виявляється і в іншому. Зокрема, в ефірі Закарпаття ведуть мовлення 52 станції сусідніх держав. Схожа картина в Чернівецькій, Волинській областях, на Сході України й у Криму. Потужні передавачі сусідів заповнюють ефір прикордонних областей України, створюють технічні перешкоди. Україна не хоче бути об'єктом спрямованої інформаційної інтервенції, а повинна стати рівноправним партнером, суб'єктом міжнародних інформаційних правовідносин на основі принципу паритетності.

У радіомовленні на сьогоднішній день діє найпотужніший загальнонаціональний мовник — Національна радіокомпанія України, що випускає три програми і поширює їх трьома радіомережами УР-1, УР-2, УР-3. Вона ж створює програми українського іномовлення. Ця компанія представлена в усіх діапазонах ДХ, СХ, КХ, УКХ.

У радіо просторі України представлено ще три загальнонаціональні та 13 регіональних радіоорганізацій, які наближаються до здобуття статусу загальнонаціональних.

Вихід із ситуації вбачається у впровадженні та розвитку в Україні системи цифрового мовлення на основі європейського стандарту телебачення ОУВ-Т та стандарту радіомовлення ОУВ-А, застосування яких дасть змогу набагато ефективніше використовувати радіочастотний ресурс.

Мережеві компанії швидко розвилися і на даному етапі набули статусу загальнонаціональних, правда з деякими припущеннями. Згідно з нашим законодавством загальнонаціональними вважаються компанії, що охоплюють 50% областей України. Формально цей показник уже досягнуто. Але входження в область ще не означає охоплення більшої частини населення області (ландшафт місцевості, відсутність малих передавачів, що працюють на малу зону, не завжди дозволяють забезпечити потрібне охоплення). Таким чином, покриття території і охоплення населення власними мережами ще не досягло цифри 50%. Для збільшення охоплення деякі мало бюджетні компанії широко застосовують тактику партнерства з регіональними мовниками. Вони укладають угоди з місцевими компаніями на право використання їхніх мереж для доставки свого сигналу.

Партнерами загальнонаціональних та мережевих компаній стають також і оператори кабельного телебачення, що досить жваво розвилися упродовж останніх років. У кабельних мережах поруч із українськими телеорганізаціями представлені всесвітньо відомі компанії "Дойчевелле", Бі-Бі-Сі, "Дискавері" та інші. Україна як держава, яка практично приєдналася до Європейської конвенції про транскордонне телебачення (хоча формальної ратифікації поки що не відбулося), не створює штучних перепон для іноземних мовників.

Сьогодні є серйозні підстави стверджувати: Україна — відкрита ринкова країна для телерадіомовників.

Інші суб'єкти телевізійної і ралійної діяльності мають статус регіональних. До державного сектора належить лише 30 телерадіоорганізацій. Це вже згадані Національна телекомпанія України, Національна радіокомпанія України, ДТРК "Крим", 25 обласних і регіональних державних телерадіокомпаній, ДТРК "Всесвітня служба "Українське телебачення і радіомовлення"" (УТР) і телеканал "Культура".

Два останні проекти створені нещодавно, і ми сподіваємося на їхній успішний розвиток. Перший — покликаний забезпечувати інформаційну присутність України у світі через супутник, а другий — задовольняти потреби глядачів у високоякісному культурологічному телевізійному продукті. Державний сектор у телебаченні і радіомовленні становить не більше 2% від загальної кількості. Ці компанії займаються тим, що прийнято називати публічним, або некомерційним, мовленням. У нашій країні такий тип мовлення конче необхідний. Це принципова позиція ДТРК. Українське суспільство, як свідчать результати опитувань, утомилося від зайвої комерціалізації мовлення, засилля примітивного та не кращого художнього ґатунку телерадіопродукту.

Відмітною рисою наземних мереж поширення, що використовуються вищезгаданими компаніями, є фізична застарілість переважної більшості технічних засобів, які належать до їхнього складу. Лампові 25—50-кіловатні передавачі мають дуже низький к.к.д., споживають занадто багато енергії і потребують частої заміни електровакуумних приладів. Звідси головна проблема компаній (НТКУ, "Інтер", "1+1"), які розповсюджують програми на цих мережах: занадто великі витрати на оплату послуг оператора зв'язку Концерну радіомовлення, радіозв'язку і телебачення (Концерн РРТ) — державного підприємства, власника всіх трьох мереж. Розуміючи це, зв'язківці започаткували деякі заходи з модернізації своїх мереж. Тут вони знаходять значну підтримку і на державному рівні (урядом прийнята постанова, якою затверджено програму розвитку цього най могутнішого підприємства). Правда, її реалізація потребує чималих коштів, і процес модернізації тільки починає набирати обертів. Кабінет Міністрів України та Держкомтелерадіо як спеціально уповноважений орган, відповідальний за інформаційну політику країни, у тому числі й у сфері телерадіомовлення, покладають великі надії на цю програму.

Характеристика основних суб'єктів та інфраструктури телерадіоінформаційного простору України

Упродовж останніх років у сфері телерадіомовлення України тривав активний процес формування систем ефірного, кабельного, супутникового та проводового мовлення.

Динаміку ліцензування у порівнянні з попередніми періодами діяльності Національної ради подано на діаграмах (рис. 6.1-6.13).

Рис. 6.1. Загальна кількість ТРО України у 2001—2005 pp.

Рис. 6.2. Телерадіомовні компанії України у 2001—2005 pp.

Рис. 6.3. Телемовні компанії України у 2001—2005 pp.

Рис. 6.4. Радіомовні компанії України у 2001—2005рр.

Рис. 6.5. Загальна кількість ліцензій на телерадіомовлення, виданих у 2001-2005 рр.

Рис. 6.6. Кількість ліцензій на ефірний спосіб розповсюдження радіопрограм

Рис. 6.7. Кількість ліцензій на ефірний спосіб розповсюдження телепрограм

Рис. 6.8. Кількість ліцензій на кабельний спосіб розповсюдження телепрограм

Рис. 6.9. Кількість ліцензій на супутниковий епоси) розповсюдження телепрограм

Рис. 6.10. Кількість ліцензій на ефірно-кабельний спосіб розповсюдження телепрограм

Рис. 6.11. Кількість ліцензій на проводовий спосіб розповсюдження радіопрограм

Рис. 6.12. Кількість ліцензій на супутниковий спосіб розповсюдження радіопрограм

Рис. 6.13. Кількість телерадіоорганізацій за формами власності у 2001-2005 рр.

До Державного реєстру телерадіоорганізацій України внесено 1268 телерадіоорганізацій, з них: 647 — телемовних; 524 — радіомовні; 97 — телерадіомовних.

Значний обсяг у регуляторній діяльності Національної ради становило переоформлення ліцензій у зв'язку з внесенням до них змін та доповнень, пов'язаних з об'єктивними обставинами (зміна засновників, банківських реквізитів тощо) або намірами телерадіоорганізацій адаптувати мовлення до умов ринку.

Всього уточнено:

^ програмних концепцій — 89;

^ умов розповсюдження програм — 51;

^ організаційних засад — 37.

Телерадіопростір України внаслідок його розширення та трансформації на основі ліцензування характеризується такими даними.