- •Передмова
- •Розділ 1. Інформаційна політика україни за доби глобалізації трансформація інформаційної політики україни у XXI ст.
- •Базові чинники формування інформаційної політики України
- •Участь України у міжнародній програмі wsis (2003-2005)
- •Європейський вектор україни
- •Співробітництво України і Ради Європи у сфері інформаційної політики
- •Єс та інформаційна політика України
- •Фактор цєі як перехідна структура до європейської інтеграції
- •Обсє і нато в контексті формування інформаційної політики України
- •Концептуальні засади національної інформаційної політики
- •Розділ 2. Інтеграція україни у європейський інформаційний простір зовнішньополітичні чинники впливу на інформаційну політику україни
- •Чинники зовнішніх впливів на демократизацію українського суспільства
- •Європейський вектор і нова якість інформаційної політики України
- •Модернізація інформаційної політики України
- •Одновимірний підхід до евроінтеграційної перспективи
- •Міжнародне співробітництво україни у форматі європейської політики сусідства
- •Інформаційна підтримка європейської інтеграції
- •Нова інформаційна перспектива
- •"Копенгагенський вимір"
- •Проблеми інформаційного забезпечення співробітництва
- •Інституціональні рамки співробітництва
- •Зовнішній вимір інформаційної стратегії України
- •Політична цензура в Україні: наслідки запровадження та засоби протидії
- •Журналісти про цензуру в Україні
- •Проблема оптимізації інформаційного прориву України
- •Розділ 3. Засоби масової інформації і комунікації україни у формуванні громадянського суспільства інформаційне забезпечення формування громадянського суспільства в україні
- •Суспільне телерадюмовлення україни — альтернативні підходи й моделі
- •Міжнародно-правове регулювання суспільного мовлення
- •Зарубіжний досвід розвитку та функціонування громадського мовлення
- •Телерадіокорпорація Бі-Бі-Сі
- •Системи телерадіомовлення в Німеччині
- •Громадське мовлення сша
- •Шведське телебачення
- •Громадське мовлення у Франції
- •Польське радіо й телебачення
- •Громадські радіо й телебачення Естонії
- •Перспективи, передумови та проблеми створення громадського мовлення в Україні
- •Передумови та можливі моделі суспільного мовлення
- •Концепції створення суспільного телерадіомовлення в Україні
- •Розділ 4. Правові, економічні та безпекові складові інформаційної політики україни правове регулювання діяльності засобів масової інформації і комунікації
- •Загальні проблеми інформаційної безпеки
- •Інформаційна політика формаційна безпека україни на сучасному етапі Концептуальні засади національної інформаційної політики
- •Інформаційна політика у сфері безпеки й безпека інформаційної діяльності в Україні
- •Позиціонування українських змі у просторі національної безпеки
- •Журналістика як фактор урегулювання конфліктів і джерело конфліктності
- •Журналістика як фактор урегулювання конфліктів і джерело конфліктності
- •Ринок медіа бізнесу в україні Ринок друкованих змі
- •Ринок медіа бізнесу в україні Ринок друкованих змі
- •Ринок телебачення
- •Ринок Інтернет
- •Ринок мобільного зв'язку
- •Фінансова схема медіа-бізнесу
- •Чому власник мас-медіа в Україні не робить свої змі прибутковими?
- •Чому професіоналізм українських журналістів не зростає?
- •Чому розвиток телебачення в Україні гальмується?
- •Фінансово-промислові групи в інформаційному бізнесі України
- •Європейський ринок інформаційних продуктів та послуг
- •Інформаційна присутність україни у світі
- •Розділ 5. Характеристика сфери мас-медіа україни друковані засоби масової інформації і комунікації
- •Електронні мас-медіа
- •Радіо і телебачення
- •Видавнича справа та поліграфія
- •Розділ 6. Інформаційно-комунікаційний потенціал україни інфраструктура масово-комунікаційної сфери
- •Мережі радіомовлення і телебачення
- •Ефірне телебачення і радіомовлення
- •Багатоканальне (кабельне та ефірно-кабельне) телебачення
- •Проводове мовлення
- •Фінансово-економічна робота
- •Супутникове мовлення
- •Національний сегмент мережі інтернет
- •Телекомунікаційні мережі та системи
- •Перспективи мультимедійних технологій
- •Розділ 7. Науково-освітній вимір інформаційної політики україни інститути державної влади
- •Науковий потенціал
- •Інституції освіти у сфері засобів масової інформації і комунікації
- •Громадські й неурядові організації з інформації та комунікації
- •Міжнародні нуо з інформації та комунікації
- •Нуо України з інформації і комунікації
- •Післямова
- •Література
Громадське мовлення сша
Громадське мовлення активно розвивалося й у інших країнах, зокрема в США. В основному це некомерційне радіомовлення. Перші некомерційні радіостанції з'явилися в країні ще у 20-х роках минулого століття, насамперед в університетах. У 30-ті роки більшість із них закрилися через фінансові труднощі. В 1945 р. у США функціонувало лише 25 освітніх радіостанцій. Тоді Федеральна комісія зв'язку, яка розподіляє у країні частоти, прийняла важливе рішення. Вона зарезервувала для некомерційного радіо 20 каналів на коротких хвилях. Крім того, після 1963 р. фінансову підтримку некомерційним радіостанціям став подавати федеральний уряд. Чимало коштів надходило також від різних фондів, зокрема від Фонду Форда. 7 листопада 1967 р. Президент США Л. Джонсон підписав Акт про Громадське мовлення. Того ж року була створена Корпорація публічного мовлення, а в 1968 р. — Національне публічне радіо (до його складу входять 650 місцевих радіостанцій). Усе це спричинило бурхливе зростання некомерційного радіомовлення. Корпорація публічного мовлення — це недержавна організація, яка розподіляє кошти, виділені Конгресом для розвитку публічного мовлення.
Дещо повільніше зростає система некомерційного телебачення. Воно виникло в середині 50-х років. Важливим кроком на шляху його розвитку було створення Служби публічного мовлення у 1969 р. її засновниками стали 348 телестанцій. В 1990 р. у США функціонувало 1400 радіостанцій і 300 телестанцій некомерційного характеру. На кабельному телебаченні також створена своєрідна суспільна служба — кабельно-супутникова Мережа суспільних ініціатив (Сі-СПЕН). Вона не транслює рекламу і є безкоштовною для користувачів. Зокрема, саме Сі-СПЕН транслює засідання Конгресу США.
Близько 17 % витрат на некомерційне телерадіомовлення у Сполучених Штатах покривається за рахунок федерального бюджету, а 23% коштів виділяються Конгресом на виробництво і розповсюдження окремих програм. Крім того, кошти надходять у вигляді грантів на окремі суспільно важливі програми, пожертвувань фондів (близько 22 %) та приватних осіб (20 %). Вагомим джерелом надходження коштів є передплата на отримання освітніх програм (20%). Реклама на громадському мовленні в принципі заборонена. Лише 5 % необхідних коштів надходять від спонсорів. Ліцензійні збори становлять 2 % доходів приватних мовників. Попри значну кількість джерел фінансування, нестача коштів залишається основною проблемою американського публічного телерадіомовлення. Некомерційне телебачення і радіомовлення у Сполучених Штатах різняться за своєю структурою.
Національне публічне радіо об'єднує окремі некомерційні радіостанції і само продукує інформаційну продукцію. Служба публічного мовлення здійснює лише керівництво взаємозв'язками між кількома найбільшими публічними телестанціями у різних куточках країни. Слід зазначити, що станції, які бажають приєднатися до служби публічного мовлення, мають відповідати ряду вимог:
У їхнє мовлення за змістом має бути освітнього характеру, забезпечувати громадян об'єктивною інформацією та висвітлювати суспільну проблематику;
* станції мають бути цілком незалежними від впливу не лише адміністративних органів, а й будь-яких політичних та релігійних організацій;
* станції не можуть здійснювати рекламну чи іншу комерційну діяльність. Від 4 до 7 % супутникового мовлення оператори зобов'язані резервувати для передачі некомерційних освітніх та інформаційних програм.
Сьогодні публічне телерадіомовлення США пропонує американській аудиторії інформаційні, культурні та освітні програми, здатні врівноважити потік розважальних програм, що реалізуються комерційними мережами [61].