2. Науково-технічні стратегії:

• стратегія імітації. Здійснюється через придбання інших фірм, проведення досліджень у кооперації із різними підприємствами й організаціями в різних галузях, розробку виробів, орієнтованих на досягнення короткострокових цілей;

• стратегія розробки технологічних процесів. За цієї стратегії компанії спираються в основному на внутрішньофірмовий науково-технічний потенціал, при цьому придбання ліцензій і проведення спільних НДДКР не грають великої ролі;

• стратегія наступальної спеціалізації. При цьому переважно здійснюються НДДКР спеціального призначення, які орієнтовано на індивідуального споживача;

• стратегія наступальної інновації. Використовується корпораціями, що відрізняються серйозним аналізом технологічної стратегії конкурентів. Високо цінуються і широко здійснюються спільні з іншими компаніями НДДКР.

Основні шляхи відновлення виробництва, зміни номенклатури продукції, що випускається, впровадження нових виробничих технологій:

• придбання патентів, ліцензій і ноу-хау;

• проведення власних досліджень у функціональних підрозділах НДДКР;

• створення внутрішньофірмових венчурних підрозділів для розробки і комерціалізації нововведень;

• поглинання компаній, що володіють високим рівнем наукових розробок;

• міжфірмова дослідницька і виробнича кооперація;

• створення спільних підприємств і т.ін.

Основні показники розвитку науково-технічного потенціалу міжнародних корпорацій:

• рівень розвитку техніки в порівнянні зі світовим;

• розмір наукоємності (частка витрат на НДДКР в обсязі продажів);

• тривалість життєвого циклу виробів, що випускаються;

• ступінь інтегрованості різних підрозділів між собою, частка досліджень (НДР) і розробок (ДКР) у загальних витратах на НДДКР;

• успішність сполучення централізації і децентралізації управління компанією і НДДКР як окремої сфери діяльності;

• використання ефективних методів організації інноваційного процесу, включаючи створення цільових груп, тимчасових трудових колективів, автономних підрозділів, внутрішньокорпоративних ризикофірм і т.д.

Фактори успішної розробки нововведень:

• підтримка вищого керівництва;

• структурні фактори (потенціал дослідницьких підрозділів, можливості виробництва, можливості маркетингу, різноманіття джерел розвитку);

• правильність обраного напрямку;

• атмосфера підтримки;

• унікальність нової продукції при низьких витратах.

Інноваційний менеджмент являє собою одну з численних різновидів функціонального менеджменту, безпосереднім об'єктом якого виступають інноваційні процеси у всіх сферах; як система він являє собою комплекс формальних і неформальних правил, принципів, норм, настанов і ціннісних орієнтацій, що регулюють різні сфери інноваційної діяльності

Стратегічний інноваційний менеджмент концентрується на найважливіших проблемних і структурних сферах діяльності.

Основні функції стратегічного інноваційного менеджменту в міжнародних корпораціях: