Тема 2. Міжнародний менеджмент та його середовище

План заняття:

1. Сутність середовища міжнародного менеджменту.

2. Класифікація секторів зовнішнього середовища міжнародного менеджменту.

3. Особливості аналізу зовнішнього середовища міжнародного менеджменту.

4. Використання методу сценаріїв при прогнозуванні змін зовнішнього середовища.

5. Ролеві функції міжнародного менеджера в контексті аналізу зовнішнього середовища.

6. Національні стереотипи поведінки та необхідність їх урахування в міжнародному менеджменті.

Питання і завдання:

1. Сутність, етапи розвитку і теорії зовнішнього середовища міжнародних корпорацій.

2. Сутність моделі впливу зовнішнього середови­ща на міжнародні корпорації.

3. Особливості поділу зовнішнього середо­вища на окремі сектори.

4. Характеристика економічного сектору зовніш­нього середовища.

5. Технологічний сектор зовнішнього середовища.

6. Складові екологічного сектору зовнішнього се­редовища.

7. Культурний сектор зовнішнього середовища.

8. Екологічний сектор зовнішнього середовища.

9. Роль і функції політичного сектору зовнішнь­ого середовища.

10. Алгоритм аналізу зовнішнього середовища.

Ситуації для обговорення

Ситуація 1. Індустрія морських перевезень переживає небачений підйом. За останні 15 років обсяг вантажів, перевезених морями і океанами, зріс у півтора рази – до 5,7 млрд. тонн. У грошовому еквіваленті оборот світової морської торгівлі пере­вищує 4,5 трлн доларів. Війна в Іраку і стрімке зростання ки­тайської економіки, що споживає усе більше сировини, при­вели до триразового росту фрахтових ставок. У результаті маржа найбільших судноплавних компаній світу восени 2003 року зросла до 200%. Наприклад, танкери класу Suezmax дедвейтом 150 тис. тонн (1 млн. барелів) при собівар­тості перевезень 15 тис. доларів на добу заробляли щодня 35-45 тис. доларів. А супертанкери класу VLCC, розраховані на перевезення 300 тис. тонн (2 млн. барелів), приносили своїм власникам майже 60 тис. доларів на добу. Ще два роки тому вони могли заробити не більш 20-23 тис. доларів на день. Такого росту фрахтових ставок не спостерігалося з часів Суецької кризи 1956 року і Шестиденної війни 1967 року. Але об­сяг перевезень від цього не постраждав. Адже навіть за таких умов фрахту возити вантажі морем дуже вигідно. У по­рівнянні з іншими способами доставки (наприклад, авіацією або залізницею) морські перевезення можуть забезпечити майже десятикратну економію коштів.

Питання:

1. Яким чином вплине бум морських перевезень на роз­виток суднобудування в окремих країнах світу, у т.ч. Україні?

2. Опишіть переваги і недоліки морських перевезень.

3. Які фактори зовнішнього середовища впливають на світо­ву транспортну інфраструктуру?

Ситуація 2. Найбільші споживачі нафти стурбовані рекордними цінами на нафту в останні роки. За даними МВФ, підвищення нафтових цін на 10 доларів за барель зменьшує на 1% темпи глобального економічного зростання.

Але якщо для споживачів нафти високі ціни несуть додат­кові ризики, то для нафтоекспортерів – несподівані доходи. Так, з загального обсягу експортного виторгу майже 80% – прибуток, а інше – вит­рати нафтових компаній на розвідку, видобуток і транспорту­вання нафти до експортних терміналів. Такий обсяг прибутків – рекорд останніх років. У 1998 році загальні доходи ключових експортерів нафти складали усього 160 млрд. доларів, з яких майже 60% приходилося на витрати. Країни з високим рівнем витрат – Норвегія, Великоб­ританія, Мексика, Росія – ледь покривали витрати на видобуток і транспортування нафти. Країни ОПЕК, у яких більш 90% всього експорту припадає на нафту, були змушені скороти­ти витрати й звернутися на кредитний ринок: навіть за низьких вит­рат нафтовидобутку, засобів на підтримку соціальної інфрас­труктури не вистачало.

Через необхідність підтримувати високі витрати в країні, де фактично єдиною галуззю є нафтовий сектор, а чисельність населення швидко зростає, Саудівській Аравії було потрібно за розрахун­ками лондонського Центру глобальних енергетичних досліджень (CGES), щоб ціни на нафту досягли 25 доларів за барель; для того щоб підтримувати соціальні витрати й обслуговувати борг, країні потрібні були середні ціни в 27,5 долара за барель (чого не спостерігалося до 2003 року). Наприкінці 1990-х Саудівська Аравія була змушена здійснювати значні запозичення. Уряд країни відмовлявся позичати за кордоном з релігійних причин, тому брав позики тільки на внутрішньому ринку – розмір внут­рішнього боргу зріс до 176 млрд. доларів, або 100% ВВП.

«Країни-нафтоекспортери дуже швидко зрозуміли уроки з 1998 року і припинили покладатися на те, що ціни будуть ви­сокими. Тому у своїх бюджетних розрахунках в останні роки всі ці країни виходили з консервативних прогнозів нафтових цін, щоб підстрахуватися на випадок їхнього зниження», – відзначає економіст дослідницького центра Global Insight Грем Уіл. Так, бюджети більшості нафтоекспортерів на 2004 рік були зверстані на основі прогнозів, згідно яким середня ціна нафти складе 20-23 долара за барель. Тому несподівано високі доходи 2004 року в більшості країн виявилися виведені за межі видат­кових статей бюджету. Арабські країни Перської затоки стали ключовим одержува­чем потоку нафтодоларів.

Змінилися і напрями інвестицій нафтодоларів з арабських країн. Раніш традиційним пунктом призначення були розвинуті країни, насамперед США. За деякими оцінка­ми, до середини 2001 року накопичений обсяг інвестицій однієї лише Саудівської Аравії в США склав близько 750 млрд. до­л. Ця сума була еквівалентна приблизно 7% американсько­го ВВП. До 2001 року саудівські компанії, банки і приватні осо­би щорічно вкладали в економіку США близько 4 млрд. дол. Значна частина прибутку реінвестувалася на місці. Американсь­ка економіка була основним об’єктом капіталовкладень для інвесторів з країн Перської затоки: на США припадало близько 60% закордонних вкладень арабських інвесторів. Ще 30% спрямовувалося в Європу і 10% – в інші країни.

Але після 11 вересня 2001 року ситуація змінилася. Антиарабські виступи в США привели до відтоку саудівських капіталів. За різними оцінками, за наступні три роки зі Сполучених Штатів було виведено від 100 до 200 млрд. доларів саудівських інвестицій. У меншому масштабі виводилися з американської економіки інвестиції й інших арабських країн: за оцінками CGES, близько 50 млрд. доларів з 2001 р. по 2004 р.

Сьогодні нові нафтодолари в американську економіку прак­тично не спрямовуються – цьому заважають як нові правила регулювання ринків у США, так і жорсткість візового режиму для громадян арабських країн. Так, американські банки повинні повідомляти фінансовій владі США про будь-які транзакції на суму більш 10 тис. дол., що здійснюються іноземцями. Єдина сфера, куди, на думку аналітиків, арабські нафтодолари ще інве­стуються, – це американські державні облігації. За даними аме­риканського Мінфіну, країни ОПЕК є власниками облігацій на 43 млрд. доларів. Утім, це на 5% менше, ніж у 2001 році.

Через неможливість вкладати нафтодолари в розвинуті краї­ни, в регіоні Перської затоки спостерігається дійсний бум. Ви­сокими темпами зростають фінансовий ринок (у Саудівській Аравії – на 51%, у Кувейті – на 26%) і ринок нерухомості, споживчі витрати, збільшуються інвестиції в інші сектори економіки. Особливо це помітно в невеликих країнах, таких як Бахрейн, ОАЕ або Катар, що намагаються диверсифікувати свої економіки, вкладаючи значні кошти в нерухомість, аеропорти, фінансовий сектор, туризм і сферу послуг.

Питання:

1. Опишіть вплив росту цін на нафту на розвиток світової економіки й окремих галузей.

2. Охарактеризуйте вплив подій 2001 року на американсь­кий бізнес.

3. Які міри може прийняти світове співтовариство для ста­білізації ситуації на ринку?

Ситуація 3. Гибралтар сьогодні – це приваблива офшорна зона. З одно­го боку, він близький до класичних офшорних зон, таких як Багамські острови, Британські Віргінські острови, нульовим оподатковуванням (єдина плата – щорічний державний збір у розмірі 450 доларів), відсутністю валютного контролю, можли­вістю не надавати інформацію про бенефіціарного власника при реєстрації компанії. З іншого боку, Гибралтар у порівнянні з іншими офшорними зонами має значні іміджеві переваги, оскіль­ки є заморською територією Великобританії і навіть входить у ЄС. Гибралтару немає ні в чорному списку ФАТФ, ні в чорно­му списку ОЕСР.

Відповідно до домовленості між Єврокомісією і Великобри­танією, під чиєю юрисдикцією знаходиться Гибралтар, компанії, що мають статус tax exempt (статус компанії, звільненої від оподатковування), через п'ять років будуть змушені або багато­разово збільшити податкові відрахування – до 35% річного до­ходу, або припинити свою діяльність. Реєструвати нові компанії в безподатковому режимі можна було до 30 червня 2006 року. Зареєстровані компанії tax exempt будуть працювати в безпо­датковому режимі до 31 грудня 2010 року.

«Компанії tax exempt можуть займатися комерційною діяль­ністю на території країни їхньої реєстрації, відповідно, мати до­ходи на території Гибралтару, що зовсім нехарактерно для офшорних компаній. Іншого ж типу підприємств – нерезидентських компаній (non-resident companies) – вищевказані зміни не торк­нуться. Такий тип компаній є ідеальним для тих інвесторів, що споконвічно планують здійснювати діяльність тільки за межами країни реєстрації. Подібні компанії також не платять податків, але не можуть укладати контракти на території Гибралтару, мати місцевих директорів, вести комерційну діяльність, володіти неру­хомістю, а також мати доходи на території Гибралтару. Процедура реєстрації таких компаній завжди була простіше і дешевше», – відзначає провідний спеціаліст міжнародно-правового департа­менту Tax Consulting U.К. Михайло Горлов.

«До того ж, – додає керуючий партнер компанії Roche & Duffay Геннадій Матвєєв, – діяльність гібралтарських компаній регулюється законодавством, заснованому на англійському за­гальному (прецедентному) праві, що робить передбачуваним результат можливих судових позовів».

Також гібралтарські компанії вигідні для зовнішньоторго­вельних (експортно-імпортних) операцій з будь-якими товара­ми. У цьому випадку офшорна компанія виступає як проміжна ланка між іноземною фірмою і її закордонним контрагентом. За оцінками експертів, третина з 30 тис. компаній, зареєстрованих на Гибралтарі, користується офшорним статусом, тобто не веде справи на цій британській території і не має серед своїх акціо­нерів гибралтарців.

Закриття безподаткового режиму для компаній tax exempt пояснюється двома причинами. По-перше, це один із законо­мірних підсумків боротьби Заходу з несумлінною податковою конкуренцією. Друга причина – величезна контрабанда цигарок, алкоголю і наркотиків з Африки через Гибралтар в Іспанію і далі в інші країни Європи. Контрабандисти проводять свій виторг через зареєстровані на Гибралтарі безподаткові ком­панії, які до того ж ще і не повинні розкривати своїх бенефіціарів. Такі компанії не є чисто офшорними, оскільки працюють у тому числі і на території самого Гибралтару.

Запитання:

1. Охарактеризуйте привабливість офшорних зон для міжнародних компаній.

2. Чому багато офшорних зон входять у чорні списки ФАТФ і ОЕСР?

Ситуація 4. За підсумками 2005 року британський підрозділ глобальної мережі кав'ярень Starbucks вперше в своїй історії став прибутковим. Американська Starbucks прийшла в Великобританію ще в 1998 році, але вийти на окупність удалося лише через сім років. Багато в чому це відбулося через те, що в останні роки британці п'ють усе менше пива, віддаючи перева­гу каві. Ще п'ять років тому аналітики думали, що британсь­кий ринок кави насичений і не має потенціалу росту. Проте всі ці роки сектор зростав майже на 10% щорічно – тільки мережні кав'ярні збільшили продаж кави з 4,5 до 6,25 млн. чашок на тиждень. Очікується, що до кінця 2008 року продажі зростуть до 7,5 млн. чашок кави щотижня. Це озна­чає, що середній британець, включаючи немовлят, буде щотижня випивати 6,5 чашки кави.

Зростання споживання кави вже призвело до помітних зрушень у британській культурі. Якщо раніше традиційними місцями зус­трічей були паби, де головними напоями є пиво і сидр, то зараз все більше британців, особливо молодих, вибирають як місця спілкування кав'ярні. Паби вже зіштовхнулися з падін­ням продажів (особливо продажів пива й особливо в денні го­дини) і змушені продовжувати години роботи – щоб увечері подавати клієнтам пиво й алкогольні напої, а зранку і вдень пропонувати їм каву і сніданки.

Наприкінці 1960-х кав'ярні в Великобританії були місцем відпочинку богеми, що у такий спосіб намагалася дистанціюватися від простонародних пабів. Більшість кав'ярень належали францу­зам і італійцям, які мешкали в Великобританії, і концентрувалися вони в Сохо і Ковент-Гардене – ближче до театрів. За межами центрально­го Лондона кав'ярень практично не було, а в більшості закладів суспільного харчування під кавою розумівся розчинний напій.

Відповідно дослідженню британської консалтингової компанії Allegra Strategies, у найближчі три роки число кав'я­рень буде збільшуватися зі швидкістю 8,9% на рік. Якщо в ми­нулому році продажі кави через мережні кав'ярні (Starbucks, Costa Coffee, Caffe Nero і Caffe Ritazza) перевищили 2 млрд. дол., то до кінця 2008 року їхній сумарний оборот сяг­не 2,6 млрд. дол.

Особливо популярні кав'ярні стали серед жінок, що, відпові­дно до опитувань, складають близько 60% відвідувачів мережних кав'ярень. «Традиційним місцем зустрічей у Великобританії були паби, але не обов'язково ввечері. Тепер все більше людей волі­ють зустрічатися в кав'ярнях, де більш приємна атмосфера, су­часний дизайн і спокійна музика. Кав'ярні особливо популярні серед молоді і жінок, оскільки вони безпечніші. У пабах же завжди є ризик наткнутися на людей у нетверезому стані, з підвищеним рівнем агресії», – відзначає викладач соціології лондонського City University Люси Палмер. У результаті паби поступово перетворюються у вечірньо-нічні заклади.

З 1997 року продажі пива в Великобританії скоротилися на 18%, а продажі в пабах і того більше – на 23%. Все більше людей стали купувати пиво в магазинах і пити його вдома. Щоб за­хистити свої позиції, паби пролоббіювали зміни в британсько­му законі про ліцензування (з 1914 року у Великобританії дія­ли жорсткі правила, що обмежували ліцензії на продаж алкоголю після 23:00 і до 8:00). За новими правилами, що вступили в силу з листопаду 2005 року, питні заклади можуть продавати алкоголь цілодобово.

Вже до середини січня 2006 року близько 1200 барів і пабів одержали ліцензії на цілодобову роботу, а багато з них про­довжили години роботи (як вечірні, так і денні). У денний час паби стали позиціонувати себе як заклади, аналогічні кав'ярням, пропонуючи відвідувачам каву, закуски і десерти. Показово, що компанія Mitchells & Butlers, яка володіє мережею барів All Bar One на початку грудня 2005 р. заявила, що продажі кави в її барах рос­туть у три рази швидше, ніж продажі пива. Однак основний еле­мент стратегії пабів – більш тривала робота ввечері, щоб компен­сувати падіння продажів алкогольних напоїв у денний час.

Від кавового бума в Великобританії більше всього виграють мережі кав'ярень. Частка ринку незалежних кав'ярень повільно, але вірно скорочується. Якщо в 2001 році мережні кав'ярні займа­ли 25,8% ринку, то сьогодні на їх частку припадає більш 30%. Більш того, мережам вже належить 70% торговельних пунктів. «Мережні кав'ярні частіше відкриваються в жвавих місцях – біля станцій метро і залізниці, відділень банків. Часто на одному перехресті розміщуються дві-три кав'ярні. Як це часто буває з закладами громадського харчування, така тактика веде не до зростання конкуренції, а до ефекту агломерації – разом вони притягають значно більше відвідувачів, ніж розрізнені кав'ярні», – підкреслює Джон Симмонс, британський бізнес-консультант і автор книги про міжнародну експансію Starbucks. Згідно з прогнозом Allegra Strategies, до кінця 2008 року на мережні кав'ярні буде припадати вже 35% усіх продажів кави в країні.

Не дивно, що восени 2005 року європейське видання жур­налу BusinessWeek назвало британську мережу Caffe Nero однією з 30 швидкозростаючих компаній Європи. Прибуток компанії за цей рік подвоївся. Капіталізація зросла з 0,78 дол. на акцію на початку 2003 року до 4,42 дол. на початку 2006 р. Ця мережа, що зараз працює тільки на британському ринку, у найближчі кілька років планує вихід на іноземні рин­ки, насамперед у Північну Європу (Швеція, Німеччина, Нідер­ланди) і на Близький Схід (ОАЕ, Катар, Бахрейн, Кувейт). Інша британська мережа, Costa Coffee, що є підрозділом компанії Whitbread, теж почала розширюватися за межі свого основно­го ринку. Ця мережа вже відкрила кав'ярні в Ірландії, на Кіпрі і на Близькому Схід, а в серпні 2005 р. року вийшла на ри­нок Індії. Але в той же час вона не має наміру забувати і про британський ринок.

Найбільшою мережею кав'ярень у Великобританії залишається американська Starbucks – їй належать 466 кав'ярень і 24,3% ринку. Starbucks змогла обійти конкурентів завдяки винятко­во агресивній стратегії розширення. Американці скуповували для своїх кав'ярень самі зручно розташовані приміщення. Starbucks також вдалося укласти угоди з багатьма британськими корпора­ціями – наприклад, її кав'ярні розташовані усередині головних офісів багатьох банків у лондонському Сіті, кав'ярня Starbucks знаходиться поруч з їдальнею в штаб-квартирі британської ап­течної мережі Boots у пригороді Ноттингему і т.д.

Питання:

1. Яким чином зміна уподобань британців вплине на компанії, що виробляють пиво?

2. Назвіть фактори середовища, що впливають на ринок напоїв у Великобританії.

3. Проаналізуйте стратегію мереж кав'ярень і пабів, спрямо­вану на збільшення кількості відвідувачів.