Тема 5. Соціально- трудові відносини в сучасній економіці

5.1. Поняття і сутність соціально-трудових відносин.

5.2. Предмет і структура соціально – трудових відносин.

5.3. Принципи і типи соціально – трудових відносин.

5.4. Партнерство в системі соціально-трудових відносин і роль профспілок в ньому.

1. . Поняття і сутність соціально-трудових відносин

У вузькому значенні під соціальними розуміють відношення, які формуються та реалізуються у соціальній сфері, тобто ті, що характеризують соціальні умови життя людей.

Поняття "соціально-економічні відносини" відбиває зміст відносин, у яких є ознаки власно економічних та власно соціальних відносин.

Власно економічні (виробничі) відносини це сукупність відносин між людьми, які складаються у процес суспільного виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ головними, визначальними у всій системі соціальних відносин у широкому значенні.

Власно соціально відносини - це відносини між членами соціальних спільнот та окремими спільностями з приводу їх суспільного становища, образу і укладу життя, у кінцевому рахунку, з приводу умов формування та розвитку особистості, соціальних спільнот.

Соціально-економічні відносини можуть формуватися на підґрунті власно економічних (трудових), або власно соціальних відносин (нетрудових). Так, соціально-економічні відносини з приводу зайнятості, соціального страхування, умов праці, пов'язані с трудовими відносинами.

Трудові відносини - це усталені зв’язки між людьми, які обумовлені їх спільною трудовою діяльністю.

До них, зокрема, належать відносини:

• між роботодавцями та найманими працівниками;

• між керівниками та підлеглими;

• між робочими групами та трудовим колективом;

• між окремими працівниками, що виконують суміжні трудові функції і операції;

• між адміністрацією підприємства та професійними спілками тощо.

Термін «соціально-трудові відносини» ввійшов у науковий обіг і почав широко використовуватися порівняно недавно - наприкінці XX сторіччя. Його впровадження в систему понять і категорій економіки праці пов'язане, по-перше, з розвитком нау­кових і прикладних уявлень про роль людей у розвитку економі­ки.

По-друге, активне введення в обіг категорії „соціально-трудові відносини” обумовлене й тим, що вирішення найважливіших завдань соціально-економічної реформи в Україні вимагає стабі­лізації соціально-економічного і політичного стану в країні, ста­новлення і розвитку виробництва нового технологічного рівня, значного зниження інфляції та підвищення життєвого рівня на­селення.

По-третє, становлення соціально орієнтованої ринкової економіки в нашій країні, забезпечення її нормального функціону­вання можливі за умови її повноцінної інтеграції у світове гос­подарство, формування механізму ефективного регулювання со­ціально-трудових відносин у країні на рівні міжнародних стан­дартів.

Соціально-трудові відносини - це об'єктивно існуюча взаємозалежність і взаємодія суб'єктів цих відносин у процесі праці, націлені на регулювання якості трудового життя.

Соціально-трудові відносини як система мають дві форми існування:

Фактичні соціально-трудові відносини

Соціально-трудові правовідносини

Фактичні соціально- трудові відносини діють на об'єктиізному і суб'єктивному рівнях, тобто передбачають взаємодію конкретних суб'єк­тів цих відносин щодо вирішення певних проблем, що виникають у соціально-трудовій сфері.

Соціально-трудо­ві правовідносини являють собою проектцію фактичних соціально-трудових відносин на інституційний законодавчий і норма­тивний рівні.

У системі соціально-трудових відносин виділяються такі стру­ктурні складові:

• суб'єкти і рівні соціально-трудових відносин;

• предмети соціально-трудових відносин і їх структура;

• принципи і типи соціально-трудових відносин.

Суб'єктами соціально-трудових відносин виступають індивідуум або група, яка об'єднана якою-небудь системоутворювальною ознакою. У зв'язку з цим соціально-трудові відносини можуть бути:

• індивідуальними (окремі роботодавці взаємодіють з окремими працівниками);

• груповими (колективними) - працівники і роботодавці взаємодіють один з одним.

Внаслідок цього соціально-трудові відносини можуть підрозділятися на двох, трьох і багатобічні. При цьому суб'єктами соціально-трудових відносин виступають:

• Найманий працівник;

• Роботодавець;

• Держава.

Найманий працівник — це громадянин, який уклав трудову угоду з роботодавцем, керівником підприємства або іншим уповноваженим ним органом.

Роботодавець як суб'єкт соціально-трудових відносин, згідно з міжнародною класифікацією статусу в зайнятості, - це людина, що працює самостійно і постійно наймає для роботи одну чи бага­тьох осіб. Роботодавець звичайно є власником засобів виробниц­тва.

Держава як суб'єкт соціально-трудових відносин виступає;

- законодавцем, який установлює загальні правила для всіх суб'єктів господарювання;

- захисником прав і свобод усіх громадян; посередником, координатором і арбітром у соціально-тру­дових відносинах, суперечках і конфліктах;

- роботодавцем, оскільки в дер­жавній власності зосереджена певна частка підприємств.

На світовій арені суб'єктом соціально-трудових відносин є Між­народна організація праці, роль якої зростає в умовах глобалізації. Її конвенції та рекомендації служать основою та орієнтирами для національних законодавств із праці та зайнятості населення.

Рівень соціально-трудових відносин - це похідна від особливостей суб'єктів соціально-трудових відносин, що визначаються властивостями соціально-економічного простору, в якому функціонують суб'єкти соціально-трудових відносин.

На індивідуальному рівні відбувається взаємодія суб'єк­тів соціально-трудових відносин за напрямами: робітник — робітник; робітник — роботодавець; роботодавець — ро­ботодавець.

Груповий рівень соціально-трудових відносин пред­ставлений взаємодією об'єднань найманих працівників з об'єднаннями роботодавців.

Змішаний рівень соціально-трудових відносин характе­ризується відносинами працівників і роботодавців з дер­жавою: найманий працівник — держава; роботодавець — держава.