2.3. Види праці

Тривалий час розглядаючи види праці посилалися передусім на К. Маркса, згідно з вченням якого праця, яка створює товар, є одночасно абстрактною та конкретною. Конкретна праця— це корисна праця, котра витрачається у певній формі та якісно відрізняється від усіх інших видів праці. Змістом конкретної праці є кількісний і якісний склад трудових функцій (відмінність у професіях, рівні кваліфікації працівників тощо), їх співвідношення і взаємозв'язок у конкретному процесі праці. Результатом різних видів конкретної праці є різні споживчі вартості (товари та послуги).

Абстрактна праця — це витрати людської енергії, частка затрат суспільної праці безвідносно до тієї конкретної форми, в якій вона здійснюється. Абстрактна праця характеризується соціально-економічним змістом, тобто ступенем і способом затрат робочої сили, а також суспільно-економічними відносинами, в яких здійснюєть­ся процес праці (тривалість робочого дня, оплата праці, вимоги до підготовки працівника тощо).

Російський вчений в галузі економіки праці Б.М. Генкін по-іншому підходить до класифікації видів праці. Кожен тру­довий процес він розглядає як поєднання трьох компонент: регла­ментованої (α-праці), новаційної (β-праці) і духовної (γ-праці).

Регламентованою (α-працею) називається діяльність, за якої працівник має діяти у чіткій відповідності до заданої технології (інструкції) і не має об'єктивної можливості змінити цю техноло­гію. Типовим прикладом діяльності, в котрій переважає а-праця, є виконання виробничої операції робітником на конвеєрі з регла­ментованим ритмом.

Новаційною, творчою (β-працею) називається діяльність, за якої працівник зайнятий лише створенням нового в науці, техніці, мистецтві, економіці та ін. сферах. Результатом β-праці є нові ідеї та образи. Переважно творчою є праця винахідників, науковців, лікарів, інженерів, підприємців тощо.

Духовною (γ-працею) називається діяльність, метою якої є вплив на моральні основи людського існування. Така праця може бути як позитивною, спрямованою на нагромадження сил добра, " так і негативною, орієнтованою на нагнітання ворожості, нетерпи­мості, жорстокості (зосередження сил зла).

Нарощення виробництва і споживання матеріальних, соціаль­них, інтелектуальних, естетичних і духовних благ можливо забезпечити лише за рахунок:

• збільшення обсягів спожитих природних і людських ресурсів;

• покращання використання природних і людських ресурсів;

• покращання взаємовідносин між людьми.

Результат регламентованої (α-праці) — обсяг продукції — мож­на збільшити лише за рахунок збільшення тривалості або інтен­сивності роботи.

Результат новаційної (β-праці) не залежить безпосередньо від тривалості та інтенсивності роботи. Він визначається передусім творчими здібностями до певного виду діяльності, мотивованістю (активністю) людини та умовами їх реалізації в суспільстві зага­лом і на робочому місці зокрема.

Позитивна духовна (γ-праця) створює естетичні й правові умо­ви для зростання продуктивності й покращання відносин між людь­ми. Негативна g– праця веде до деградації людини, природи й су­спільства.

Таким чином, Б.М. Генкін приходить до висновку, що добробут і процвітання країни залежить від двох основних чинників: ве­личини творчого та морального потенціалу населення і реалізації цих потенціалів. Тобто основною метою соціально-економічної по­літики має стати збільшення частки розумних і чесних людей та створення умов для їх плідної діяльності. До досягнення цієї мети прагнуть усі розвинені країни, використовуючи для її реалізації такі могутні засоби, як інвестиції в людський капітал (освіту, розвиток персоналу, якість життя тощо), заохочення інтелектуальної імміграції, активна пропаганда здорового способу життя, куль­тивування високої моральності тощо.

Різноманітність змісту і характеру праці виявляється в різновидах праці, під якими розуміють форму вираження характеру праці. При цьому виокремлюють групи ознак, що відрізняють той чи інший вид трудової діяльності: характер і зміст праці, предмет і продукт праці, засоби і способи праці, умови праці, міра абстрагування, регламентованість та інноваційність – рис. 2.4.

Класифікація видів праці за її характером та змістом розглядається у двох аспектах — соціальному і структурному.

Соціальний характер праці зумовлений формою власності на засоби виробництва. Згідно з цією ознакою розрізняють приватну (праця власника або орендаря) і найману працю. У певному сенсі соціальний характер праці виявляється у ви­окремленні двох її організаційних форм — праці індивідуаль­ної та колективної. Крім того, соціальний характер праці виявляється у формуванні способів мотивації праці (бажання, усвідомлена необхідність, примус).

Структурний характер праці формується під впливом особ­ливостей змісту праці з огляду на два головні параметри — ступінь інтелектуалізації та ступінь кваліфікаційної складності трудових функцій. Ступінь інтелектуалізації трудової функції розрізняється залежно від частки елементів розумової та фізичної праці, а також від частки творчої та репродуктив­ної (нетворчої) праці. Ступінь кваліфікаційної складності тру­дової функції визначається її межами та структурою: складом і кількістю її елементів, їх різноманітністю, новизною, а також умовами виконання.

За змістом розрізняють такі види праці: проста й складна, творча й репродуктивна, фізична й розумова тощо.

Рис. 2.4. Класифікація видів праці за різними ознаками

Проста праця — виконання нескладних трудових опера­цій, для яких достатньо виробничого досвіду і немає потреби в спеціальному навчанні, тобто це праця некваліфікованого пра­цівника. Складна праця-це кваліфікована праця, пов’язана з додатковими витратами на навчання робітника. Творча праця передбачає постійний пошук нових рішень, нетрадиційного ставлення до наявних проблем, активного роз­витку самостійності та ініціативи.

У репродуктивній праці значна частина функцій повторю­ється, залишається стійкою, майже незмінною, тобто її особ­ливістю є повторюваність (шаблонність) засобів досягнення результатів.

Фізична праця характеризується безпосередньою взаємо­дією людини із засобами виробництва, її залученням до техно­логічного процесу, виконавськими функціями у трудовому процесі.

Розумова праця включає інформаційні, логічні, узагаль­нюючі й творчі елементи, характеризується відсутністю пря­мої взаємодії працівника із засобами виробництва та забезпе­чує потреби виробництва в знаннях, організації й управлінні.

Класифікація видів праці за її предметом та продуктом ба­зується на професійному, функціональному і галузевому поділі праці. За професійною ознакою можна, зокрема, виділити пра­цю наукову (дослідну), інженерну, управлінську, виробничу, педагогічну, лікарську та ін. За функціональною ознакою види праці розподіляються залежно від їх цільового призначення, сфери застосування та функціональної ролі в економічному циклі господарської діяльності.

Під час формування видів праці за галузевою ознакою слід мати на увазі, що галузеві особливості стосуються лише здійснюваних на підприємствах процесів основної діяльності. Це дає змогу виділити такі види праці, як промислова (в тому числі добувна та обробна), сільськогосподарська (в тому числі рослинницька й тваринницька), будівельна, транспортна та ко­мунікаційна (у виробничій сфері).

Класифікація видів праці відповідно до застосованих засобів і способів праці дає змогу виділити працю ручну (технічно неозброєну), механізовану (технічно озброєну) та автоматизовану (комп'ютеризовану), низько-, середньо- та високотехнологічну.

Ручна праця не потребує техніки, інструментів, приладів.

Механізована праця характеризує роботу працівників на механізованих виробництвах, які можна поділити на такі категорії:

• працівники, зайняті спостереженням за роботою автоматизованих агрегатів і машин;

• працівники, які виконують роботу за допомогою машин і механізмів;

• працівники, які виконують ручні процеси при машинах і механізмах.