8.2. Розподіл та кооперація праці на підприємстві

У

Розподіл праці у загальній формі розуміють як відокремлення (розмежування) діяльності людей у процесі спільної праці. Відокремлюють наступні види суспільного розподілу праці:

– загальний, що відбиває розподіл праці на головні її галузі (промисловість, транспорт тощо);

– частковий, що відбиває розчленування основних галузей суспільного виробництва на види та підвиди (наприклад підгалузі виробництва на морському транспорті: флот, порт);

– одиночний, що відбиває розподіл праці у середині організації.

Розподіл праці на підприємстві – це відокремлення окремих часткових трудових процесів, що здійснюються з метою скорочення виробничого циклу за рахунок одночасного виконання різних робіт, а також для підвищення ефективності виробництва в наслідок більш швидкого придбання виробничих навичок працівником за рахунок спеціалізації в операціях що виконуються.

Слід відзначити, що розподіл праці, означаючи одночасне співіснування різних видів трудової діяльності, відіграє важливу роль у розвитку організації виробництва й праці: по-перше, він є необхідною передумовою процесу виробництва й умовою підвищення продуктивності праці; по-друге, дозволяє організувати послідовну й одночасну обробку предмета праці у всіх фазах виробництва.

У той же час необхідно враховувати існування границь доцільності в процесі розподілу праці, ігнорування яких може негативно позначитися на організації й результатах виробництва. У зв'язку із цим особливо важливе значення мають наступні вимоги:

• розподіл праці не повинен призводити до зниження ефективності використання робочого часу й устаткування;

• він не повинен супроводжуватися знеособленістю й безвідповідальністю в організації виробництва;

• розподіл праці не повинен бути надмірно дробовим, щоб не ускладнювати проектування й організацію виробничих процесів і нормування праці, а також не знижувати кваліфікацію робітників, не позбавляти праці змістовності, не робити її монотонною і стомлюючою.

Ступінь розподілу праці багато в чому залежить від конкретних умов роботи підприємства: приналежності до галузі виробництва, типу й масштабів виробництва, рівня механізації, автоматизації, обсягу випуску й специфіки виробів тощо.

Розподіл праці на підприємстві в таких основних видах:

• функціональному;

• технологічному;

• професійному;

• кваліфікаційному.

Так, функціональний розподіл праці проявляється у двох напрямках: між категоріями працівників входять до складу персоналу підприємства, і між основними й допоміжні працівниками. Перше означає виділення в складі персоналу підприємств та категорій працівників, як робітники, керівники, фахівці й службовці. Іншим напрямком функціонального поділу праці є поділ працівників на основні й допоміжні. Перші з них безпосередньо беруть участь у зміні форми й стану предметів праці, що обробляються, наприклад, робітники ливарних, механічних і складальних цехів машинобудівних підприємств, зайняті виконанням технологічних операцій по виготовленню основної продукції. Другі особистої участі в здійсненні технологи процесу не приймають, але створюють ефективної роботи основних робітників.

Технологічний розподіл праці – розчленування виробничого процесу за окремими фазами, технологічними комплексами, видами робіт та операціями. Визначальним фактором цього виду розподілу праці с технологічний процес.

Особливим видом розподілу праці є її професійний розподіл, що розвивається залежно від застосовуваних знарядь праці, предметів праці, технології виробництва.

Нарешті, поважним виглядом розподілу праці є кваліфікаційний розподіл праці залежно від складності робіт. Він має найтісніший зв'язок з підвищенням культурно – технічного рівня працівників, що веде до скорочення частки малокваліфікованої праці в народному господарстві.

Розподіл праці тісно пов'язаний з її кооперацією, яка розуміється як об'єднання людей з приводу планомірної та сумісної участі у одному або різних, але пов'язаних між собою процесах праці. Її задача – забезпечити найбільшу узгодженість дій окремих працівників або груп працівників, що виконують різні трудові функції.

Існування розділеної праці (по функціональній, професійній і кваліфікаційній ознаках) об'єктивно вимагає встановлення певних співвідношень і взаємодії між видами праці. Без цього виробництво неможливе.

Між працівниками і їхніми окремими групами, колективами повинні бути організовані взаємодія, або здійснена кооперація. Варто мати на увазі, що кооперація праці не означає лише досягнення раціональних пропорцій у витратах праці різних видів, а припускає встановлення соціально – трудових взаємин між учасниками виробництва, узгодження інтересів людей і цілей виробництва. Кооперація праці на підприємствах здійснюється в різних формах залежно від конкретних виробничих умов.

Кооперація праці може бути наступних видів:

– міжцехова – між цехами (службами) організації;

– внутріцехова – між ділянками (службами) цеху;

– внутріділянкова – між окремими виконавцями або ланками;

– внутрібригадна – між членами бригади.

На провідне місце серед колективних форм організації сучасної праці господарська практика висунула виробничі бригади, групові форми організації праці.

У загальному виді бригада являє собою групу працівників, що спільно здійснюють виробничий процес або окрему його частину й колективно відповідальних за результати своєї роботи. Для створення бригад необхідно відповідні матеріально – технічні й організаційні передумови, зв'язані або з неможливістю розподілу загальної роботи між окремими виконавцями, або з необхідністю забезпечення чіткої взаємодії між основними й допоміжними працівниками для досягнення більше високого результату в праці, або із труднощами точного визначення обов'язків і обсягу роботи окремих працівників при відсутності в них постійних робочих місць.

Відрізняють комплексні та спеціалізовані бригади.

Комплексні бригади організують із робітників різних професій для виконання комплексу технологічних різнорідних, але взаємопов'язаних робіт, що охоплюють повний цикл виробництва продукції або її закінчену частину.

Спеціалізована бригада об'єднує, як правило, робітників однієї професії, що зайняті на однорідних технологічних операціях.

Під сумісництвом професій (посад) розуміють виконання працівником поряд із своєю основною роботою, що обумовлена трудовою угодою, додаткової роботи з другої професії (посади). Сумісництво професій надає можливості раціонально використовувати робочий час, забезпечувати повне навантаження обладнання, підвищувати маневрування у використанні кадрів, забезпечувати їх взаємозаміни. В той же час воно розширює виробничий профіль робітника, сприяє зросту його кваліфікації, підвищенню змістовності праці, усуває монотонність у роботі.

В основі багатоверстатного обслуговування лежить використання часу машино – автоматичної роботи машин для виконання ручних та машино – ручних робіт на інших машинах, що обслуговуються робітником, та для переходів від однієї машини до другої.