6.2. Види ринків праці - Моделі, види, типи, форми, різновиди та сегменти

Модель являє собою схему побудови або описання явища, процесу. Аналіз характеру попиту і пропозиції на ринках праці дозволяє описати декілька моделей взаємодії покупців і продавців праці в залежності від рівня конкуренції.

Монопсоністичнипй ринок праці – ринок з монополією одного покупця – характеризується наступними рисами:

• Працівники, що зайняті одним видом праці, скупчені на одному підприємстві;

• Даний вид праці в силу географічних чи інших факторів не має альтернатив, тобто працівник не може знайти інше місце роботи за своєю спеціальністю і кваліфікацією;

• Заробітну плату диктує підприємство, аде її ставка безпосередньо залежить від кількості найманих працівників.

Якщо монополію на ринку праці держить невелика кількість підприємств, в цьому випадку має місце олігопсонія.

Модель ринку праці з участю на ньому профспілок. Профспілки, відбиваючи інтереси працівників, переслідують ціль збільшення попиту на труд і підвищення заробітної плати.

Модель двобічної монополії характерна для умов монопсонічного ринку, на якому діють потужні профспілки.

Відрізняють декілька найбільш знаних моделей ринку праці:

Японська модель. Для неї є характерна система трудових відносин, що ґрунтуються на принципі "довічного найму", згідно з якою гарантується зайнятість постійного працівника на підприємстві до досягнення ним віку 55-60 років. Заробітки й розміри соціальних виплат прямо залежать від кількості років, що відпрацьовані на даному підприємстві. Працівники послідовно підвищують кваліфікацію у відповідних службах фірми і перемішуються на нові робочі місця строго за планом.

Модель США. Тут для ринку праці характерна децентралізація законодавства про зайнятість та допомогу безробітним, яке приймається кожним штатом окремо. На підприємствах діє жорстке відношення до працівників, які можуть бути звільнені за необхідністю скорочення обсягів вирооництва, термін робочого часу окремого працівника при цьому не змінюється. Працівників не попереджують про майбутнє звільнення завчасно, а інформують про факт звільнення.

Шведська модель характеризується активною політикою держави у галузі зайнятості, у результаті чого рівень безробіття у цій країні мінімальний. Головна спрямованість політики на ринку праці - попередження безробіття, а не сприяння тим, хто вже не має роботи. Досягнення певної зайнятості здійснюється наступними заходами:

• проведенням обмеженої фіскальної політики, яка спрямована на підтримку менш прибуткових підприємств і стримування прибутку фірм, що є високодохідними, з метою зниження інфляційної конкуренції між фірмами у підвищенні заробітної плати

• шляхом проведення "політики солідарності" у заробітній платі, яка переслідує ціль досягнення рівної оплати за рівну працю незалежно від фінансового стану тих чи інших фірм, що спонукає малоприбуткові підприємства скорочувати чисельність працівників, згортати або припиняти свою діяльність, а високоприбуткові фірми - обмежувати рівень оплати праці нижче своїх можливостей;

• проведенням активної політики на ринку праці по підтримці слабо конкурентноздатних працівників. Для цього підприємці отримують субсидії.

• підтримкою зайнятості у секторах економіки, які мають низькі результати діяльності, але забезпечують рішення соціальних задач.

Типи ринків:

Внутрішній ринок праці можливо охарактеризувати як систему соціально-трудових відносин, що обмежені рамками одного підприємства, всередині якого призначення ціни робочої сили і її розміщення визначаються адміністративними правилами й процедурами.

Внутрішній ринок підприємства - локальний ринок праці, що охоплює систему відносин між роботодавцями і найманими робітниками безпосередньо на підприємствах, установах, організаціях з працевлаштування, розстановки кадрів, організації і охорони праці, тривалості робочого часу та оплати, регулювання відносин під час скорочення штатів, вивільнення, закриття підприємства.

Специфіку внутрішнього ринку праці як відносно відокремленої підсистеми визначають наступні особливості:

• відносна незалежність працівників, що відносяться до нього, від зовнішньої конкуренції;

• порівняно мала кількість агентів на ринку;

• обмеженість місць прикладення праці;

• відносно невелика кількість варіантів мобільності;

• велика значимість адміністративних методів регулювання;

• швидке переміщення працівників без великих затрат;

• суттєвий обсяг недоступної зовнішнім економічним суб'єктам слабоформалізованої інформації при прийнятті рішень.

Зовнішній ринок праці - це система соціально-трудових відносин між роботодавцями та працівниками, що наймаються, у межах країни, регіону, галузі.

На цьому ринку праці вирішальне значення має не якісна однорідність виконуваних робіт, а якісна однорідність залучуваних до їх виконання працівників.

Можна виділити декілька сфер, де зовнішній ринок праці має переважне значення:

• послуги (продукція) короткострокового попиту;

• адаптація масової продукції до індивідуальних вимог;

• надання послуг (або виробництво товарів) за спеціальними замовленнями;

• створення альтернативних масових видів продукції.

Різновиди ринків праці – поняття рангом нижче за типи ринків праці, бо воно відмежовується особливістю від основної структурної одиниці – це відкритий та прихований ринки праці.

Відкритий ринок праці - це все економічно активне насе­лення, яке фактично шукає роботу і потребує переорієнтації, під­готовки і перепідготовки, а також усі вакантні робочі та учнівсь­кі місця в усіх секторах економіки.

Складовими елементами відкритого ринку праці є його офі­ційна та неофіційна частини.

Офіційна частина відкритого ринку праці містить у собі ві­льну робочу силу та вакансії, які зареєстровані в установах слу­жби зайнятості, а також учнівські місця в системі профтехосвіти (куди входять як державні, так і недержавні навчальні заклади).

Неофіційна частина відкритого ринку праці акумулює ту ча­стину вакансій та навчальних місць, а також ту частину пропо­зиції робочої сили, які не охоплені послугами органів працевла­штування та формальної профосвіти і щодо яких потреба в пра­цевлаштуванні задовольняється на умовах безпосередніх конта­ктів між роботодавцями та особами, які шукають роботу.

Прихований ринок праці, часто називають «при­хованим безробіттям», - це особи, які формально зайняті в на­родному господарстві, але у зв'язку зі скороченням обсягів виро­бництва або зміною його структури можуть бути вивільнені без шкоди для виробництва.

Прихований ринок праці також можна розділити на офіцій­ний та неофіційний. Офіційна частина прихованого ринку праці реєструється статистикою як особи, що знаходяться в адмініст­ративній відпустці з ініціативи адміністрації, а також як особи, що змушені працювати неповний робочий час. Неофіційна час­тина прихованого ринку праці визначається за допомогою спеціальних методик. Її складають працівники, що зайняті на підприємстві, але мають велику можливість залишитися без роботи.

Форма ринку праці – структурна одиниця в системі, яка здійснюється як форма пристосування до структурної перебудови економіки.

Гнучкість ринку праці передбачає:

• оперативне реагування на зміну кон'юнктури ринку праці, тобто зміну попиту, пропозиції та цін, що виявляється відповідно в зміні обсягу, структури, якості та ціни робо­чої сили;

• територіальну та професійну мобільність працівників;

• різноманітність форм наймання і звільнення;

• різноманітність форм професійно-кваліфікаційної перепід­готовки;

• гнучкість диференціації заробітної плати; гнучкість у регулюванні витрат на робочу силу;

• гнучкість режимів роботи та розподілу робочого часу;

• різноманітність методів і форм соціальної допомоги;

Сегментація ринку праці - це поділ працівників і робочих місць на замкнуті сектори, зони, які обмежують мобільність робо­чої сили своїми рамками.

Ознаками сегментації можуть бути:

• територіальне положення - регіон, місто, район тощо;

• демографічні характеристики - статевовіковий і сімейний склад населення;

• соціально-економічні характеристики - рівень освіти, професійно-кваліфікаційний склад працівників, стаж роботи тощо;

• економічні критерії - розподіл покупців робочої сили за формами власності, за їхнім фінансовим станом; розподіл продавців робочої сили за рівнем матеріальної забезпече­ності тощо;

• психографічні показники - особисті якості працівників, їх належність до певних верств і прошарків суспільства тощо;

• поведінкові характеристики - мотивація зайнятості тощо.

Сегментація ринку праці передбачає поділ ринку праці на дві частини: первинний і вторинний сектори праці.

Первинний ринок праці характеризується тим, що на ньому присутні „хороші” роботи, ознаками чого є:

• стабільність зайнятості і надійність становища працівника;

• високий рівень заробітної плати;

• чітко визначені можливості для професійного росту (тру­дової кар'єри); використання прогресивних технологій, що потребують високої кваліфікації працівників;

• наявність ефективних профспілок.

Вторинний ринок праці - це ринок, на якому присутні „по­гані роботи», що характеризуються ознаками, прямо протилеж­ними первинним ринкам. Ознаками вторинного сегменту є:

• велика плинність кадрів і нестабільна зайнятість;

• низький рівень заробітної плати;

• практично відсутнє просування по службових сходинках;

• використання застарілих і трудомістких технологій;

• відсутність профспілок.

Ринок праці сегментується ще й за такими ознаками.

З точки зору територіального підходу існують ринки праці:

• внутрішній - місцевий, регіональний, національний;

• зовнішній - транснаціональний та світовий.

Залежно від професійного підходу:

• ринок робочих кадрів;

• ринок спеціалістів.

З погляду ланки суспільного виробництва виокремлюють ринки:

• внутришньовиробничий;

• галузевий;

• національний.

За демографічною ознакою:

• за статевою ознакою – чоловіки, жінки;

• за віком – молодь, особи працездатного віку, особи пенсійного віку;

За рівнем освіти:

• з вищою освітою;

• з середньоспеціальною освітою;

• із середньою та неповною освітою.

За часом:

• тимчасовий (погодинний, поденний, помісячний, сезонний);

• постійний (річний).