Тема 2. Праця як основа життєдіяльності людини і суспільства

2.1. Соціально-економічна сутність праці.

2.2. Зміст і характер праці.

2.3. Види праці.

2.1. Соціально-економічна сутність праці

Розглянемо зазначені чотири положення:

• праця - це створення i нарощування матеріальних, духовних, побутових благ або відновлення втраченого. Такою е праця робітника, фермера, інженера, художника, лікаря, прибиральниці тощо. Зауважимо, що транспортування i збереження товарів е необхідними частинами процесу доведення їх від виробника до споживача, а тому ці процеси належать до сфери матеріального виробництва. Діяльність, не пов'язана зi створенням, не е працею. Наприклад, ігри як засіб розваги, подорожі i прогулянки як зaci6 відпочинку, проходження лікувальних процедур, приймання їжі. Діяльність людини під час відпочинку, розваг, лікування, харчування на відміну від праці пов'язана зi споживанням благ для відновлення своєї працездатності, розвитку, відтворення життєдіяльності;

• працею може бути тільки цілеспрямована діяльність; безцільна діяльність у жодному paзi до праці не належить, оскільки це марнування людської енергії й не має позитивних наслідків;

• до праці відносять тільки легітимну (не заборонену) діяльність; заборонена, нелегітимна, злочинна діяльність пра­цею бути не може, тому що вона деструктивна, спрямована, як правило, на незаконне присвоєння результатів чужої праці i переслідується законом;

• праця - це затребувана діяльність. Якщо людина витратила час i зусилля на виробництво виробу, який виявився нікому не потрібним, то таку діяльність також не можна вважати працею, наприклад, витрати робочого часу на випуск бракованої продукції з вини працівника.

Лише наявність ycix цих якостей діяльності одночасно характеризуватиме трудову діяльність - працю.

Отже, праця — це свідома, цілеспрямована легітимна діяльність людини зi створення матеріальних або духовних благ, що здатні задовольняти певні людські потреби i затребувані людьми.

З часу появи людини та формування людської спільності з метою виживання праця стала основною і головною сферою її розвитку. Тому лейтмотивом багатьох світоглядних концепцій різних народів і різних суспільних форм виступає праця як основний спосіб існування.

В процесі історичного, соціально-економічного, науково-технічного розвитку роль людини постійно росте. Науково-технічний і соціальний прогрес, озброюючи людину могутніми засобами виробництва, не тільки не знижує, але і підвищує роль людини, висуваючи нові, значно високі вимоги до якості робочої сили.

Роль і важливість праці в розвитку людини і суспільства виявляється у тому, що в процесі праці створюються не тільки матеріальні і духовні цінності, призначені задовольняти потреби людей, але і розвиваються самі працівники, здобуваючи нові навички, розкриваючи власні здібності, доповнюючи і збагачуючи знання.

Ідеальна схема впливу праці на людину і суспільство може бути представлена на рис. 2.1.

З точки зору економіки праці як науки в самому загальному виді праця - об’єктивно присутня сфера діяльності людини по перетворенню природних, матеріальних і інтелектуальних ресурсів в необхідний для особистого або сумісного споживання продукт.

За своїм конкретним змістом праця є активним процесом діяльності людини, спрямованої на виробництво суспільно корисних споживчих продуктів, як матеріальних, так і духовних, та надання різноманітних послуг.

За традиційним (зокрема марксистським) підходом до розгляду праці як чинника виробництва, процес праці містить три обов’язкові елементи: доцільну діяльність людини (власне працю), предмети праці та засоби праці. Нині економічна наука розглядає працю більш комплексно. Зокрема, пропонується вивчати щонайменше п’ять елементів праці:

Предмети праці – речі, що дала природа, або предмети, вироблені попередньою працею, тобто те, на що спрямована праця людини для створення життєвих благ – земля і її надра, флора і фауна, сировина та матеріали, напівфабрикати і комплектуючи, об’єкти виробничих та невиробничих робіт і послуг, енергетичні, математичні і інформаційні потоки, наукові знання і нові, присутні в природі матеріали із заздалегідь заданими властивостями;

Засоби праці – провідник продуктивної дії людини на предмети та природні запаси, тобто комплекс речей, за допомогою яких людина у процесі трудової діяльності впливає на предмети праці для перетворення їх у споживчу вартість – машини, прилади, обладнання, інструменти, пристрої та інші види знарядь технологічної оснастки робочого місця і саме робоче місце, будинки і приміщення, в яких здійснюється процес праці, спорудження, необхідні для забезпечення праці (дороги, мости, естакади тощо).Саме розвиток засобів і предметів праці визначив 3 істотні епохи:

• Доіндустріальну, що тривала тисячоліття. Характерним для цієї епохи є ручне виробництво.

• Індустріальну, що продовжувалася століття (друга половина 19 і перша половина 20 століття). Для цієї епохи характерне зародження, розвиток і удосконалення великого машинного виробництва. Значного поштовху розвитку цієї епохи характерне зародження, розвиток і удосконалення великого машинного виробництва.

• Постіндустріальну (друга половина 20 і 21 століття). Розвиток продуктивних сил цієї епохи характеризується комп’ютерізацією виробництва, комплексною автоматизацією, розвитком біотехнологій обробки нових матеріалів. Характерною її рисою є всеохоплююча інформатизація всіх сфер діяльності.

Технології діяльності – спосіб впливу на предмет праці. Цілеспрямованість діяльності потребує наявності знань і умінь для виконання тієї чи іншої роботи. Суворе послідовне виконання дій, сукупність методів впливу на предмет праці для зміни або надання йому нових властивостей, форми, взаємного розташування частин, місця розта­шування в просторі складає зміст технології діяльності;

Організація праці - визначений порядок побудови і здійс­нення трудового процесу, що складається із системи взає­модії працівника з предметами і знаряддями праці та ви­робничої взаємодії людей одне з одним у трудовому про­цесі, що створює певний порядок організації для здійснення процесу праці.

Сама праця - осмислений вплив людини на предмет праці з викорис­танням необхідних засобів, технології та організації пра­ці для надання предмету властивостей, що задово­льняють ті чи інші потреби для досягнення конкретного результату.

В уявленні про працю виділяють різні аспекти:

• економічні (ринок праці, трудова зайнятість населення, продуктивність праці, її ціна, організація і нормування, оплата і матеріальне стимулювання, планування, аналіз і облік праці);

• соціальні (змістовність, привабливість, престижність і мотивація праці, соціальне партнерство тощо);

• психофізіологічні (складність, напруженість, гігієна праці тощо);

• техніко-технологічні (технічне і технологічне оснащен­ня, енергооснащеність і техніка безпеки праці та ін.);

• правові (законодавче регулювання трудових відносин, від­носин на ринку праці тощо).

В обох випадках працівник, визначаючи мету, засоби і результати трудової діяльності, повинен виробити три основні групи питань, які дають відповідь, що є праця.

Перша група. Які продукти, в якій кількості і коли повинні бути вироблені? Відповідь: праця – це усвідомлена діяльність.

Друга група. Як повинні бути вироблені ці продукт, із яких ресурсів і за допомогою якої технології? Відповідь: праця – доцільна і раціональна діяльність.

Третя група. Для кого виробляють? Відповідь: праця – соціально корисна трудова діяльність.

Чіткіше сутність праці як соціально-економічної категорії виявляється в її функціях. Найголовнішими з них є наступні:

• створення матеріально-культурних благ, забезпечення суспільства предметами та послугами, які задовольняють потреби людини;

• забезпечення матеріального добробуту працівника і членів його сім'ї, адже сама людина не може забезпечити себе всіма необхідними предметами та послугами;

• соціально-диференційна функція праці. Соціально-економічна неоднорідність праці, відмінність у змісті й характер праці визначають відмінність соціальних рис професійно-кваліфікаційних груп працівників. Це зумовлює диференціацію, соціальну неоднорідність і створює основу для формуван­ня соціальної структури як конкретного підприємства, так і для суспільства загалом;

• статусна функція праці, зумовлена неоднаковим значен­ням у суспільстві різних видів праці;

• формування особистості. Розвиток виробництва не повинен бути самоціллю, він передусім має забезпечувати вільний розвиток сутнісних сил особистості, який залежить від багатьох чинників — матеріально - технічної бази, системи освіти, професійного навчання тощо. Праця має бути сферою самореалізації, самоствердження людини;

• ціннісна функція праці, пов'язана з формуванням у працівників ціннісних установок, мотиваційної сфери, життєвих цілей та планів на майбутнє;

• у праці й завдяки праці люди пізнають як закони свого розвитку, так і закони природи. Інтелектуальна, творча праця відкриває окремій людині та людству загалом шлях до свобо­ди, включаючи свободу від природних небезпек, хвороб, матеріальних нестатків.

Трудовий процес можна розглядати як явище, що характеризується такими формами прояву:

1. витратою людської енергії - це біологічна сторона праці;

1. взаємодією працівника із засобами виробництва - це організаційно-технологічна сторона праці;

2. виробничою взаємодією працівників один з одним - тут виявляється організаційно-соціальна сторона праці.