15. Поняття парламенту та парламентаризму

Парламенти є загальнонацiональними колегiальними представниць-кими органами державної влади, якi повнiстю або частково обираються народом (виборчим корпусом) i, на вiдмiну вiд iнших загальнонацiональних колегiальних представницьких органiв - так званих установчих зборiв (конституцiйних конвентiв, асамблей), - дiють на постiйнiй основi.

Представницька природа парламентiв не пов'язується лише з їх ви-борнiстю. У багатьох країнах шляхом загальних виборiв замiщується пост глави держави - президента. Однак лише парламент звичайно претендує на роль своєрiдного <дзеркала суспiльства>. З цим пов'язана така прита-манна всiм без винятку парламентам риса, як колегiальнiсть. Ко-легiальнiсть парламентiв визначає особливостi порядку прийняття ними рiзного роду офiцiйних рiшень.

Парламенти - це виборнi i колегiальнi органи держави, якi функцiонують в умовах демократичного правлiння i мають свої головнi повноваження у сферi законотворчостi. В унiтарних державах парламен-ти формуються на загальнонацiональному рiвнi, у федерацiях - також i на рiвнi їхнiх суб'єктiв. В останньому випадку повноваження законодав-чих органiв двох рiвнiв розмежовуються на засадах, визначених федераль-ною конституцiєю.

Дiяльнiсть парламентiв визначає характер i змiст парламентаризму. Парламентаризм - це система взаємодiї держави i суспiльства, для якої характерними є визнання провiдної або особливої i досить iстотної ролi у здiйсненнi державно-владних функцiй загальнонацiонального колегiального постiйно дiючого представницького органу. Парламентаризм не слiд пов'язувати з якимись конкретними формами державного правлiння. Яви-ще парламентаризму в тiй чи iншiй формi властиве кожнiй сучаснiй демо-кратичнiй країнi, воно є iсторично зумовленим наслiдком суспiльно-полiтичного розвитку.

Парламентаризм має свою передiсторiю. Ще в VI ст. до н. е. в Афiнах iз складу найбiльш заможних груп обирали колегiальний орган - раду чо-тирьохсот. Представництво встановлювалось вiд кожної так званої фiли (пле-менi), на якi ще з часiв родового устрою подiлялось афiнське суспiльство. В подальшому установи представницького характеру створювались протягом майже всiх перiодiв iснування давньогрецької демократiї. Це ж саме сто-сується державно-полiтичної iсторiї Стародавнього Риму. Однак усi цi уста-нови були iнститутами рабовласницької держави, а їхнi склад та дiяльнiсть обмежувались iнтересами панiвної частини тогочасного суспiльства.

Термiн <парламент> вiдомий з часiв феодалiзму. Ним спочатку позна-чалося правосуддя. У Францiї в XIII ст. королiвська курiя була подiлена на двi падати. Одна з них займалася судовими справами i називалася парла-ментом. Цей парламент, що набув назви паризького, iснував i далi як судо-ва установа i тiльки за часiв революцiї XVIII ст. зiйшов з iсторичної арени. Проте вiн нiколи не був нi представницьким, нi законодавчим органом.

16. Основні моделі організації парламентів в зарубіжних країнах

1. Парламент в країні з парламентською формою правління.

В таких країнах парламенту належить вся повнота влади і він розглядається як орган, що представляє інтереси народу, зважаючи на це від має широку компетенцію. Досить часто ця компетенція розглядається як абсолютна або необмежена.

2. Країни, в яких форма правління - змішана республіка.

Парламент розглядається як орган народного представництва, однак за ним визнається і установча функція. Існує інститут відповідальності уряду перед парламентом або може також існувати необхідність затвердження складу уряду парламенту, проте поруч з тим президент має право розпуску парламенту.

Парламент в такій країні визначається як орган з чітко визначеною компетенцією.

3. Парламент в країнах з президентською формою правління.

Парламент розглядається як законодавчий орган. У нього немає повноважень щодо формування уряду і відсутній інститут політичної відповідальності уряду. Проте президент не має права розпуску парламенту.

(Москалюк)

ФРН. Законодавча влада здійснюється парламентом, що складається з двох палат – бундестагу і бундесрату. Бундестаг, у складі якого 496 депутатів, обирається прямими виборами строком на 4 роки. У складі бундесрату 41 обранець, і вони є членами уряду земель. Кожна земля має в бундесраті від 3 до б голосів залежно від чисельності населення. Палати обирають своїх голів, які керують роботою депутатів, і утворюють постійні комітети. Засідання палат, як правило, є відкритими, якщо тільки депутати не ухвалять рішення про закриття засідання. Основний закон визначає коло питань виключної законодавчої компетенції федерального парламенту і конкуруючої компетенції федерації та земель. Крім того, ст. 75 Основного закону визначає питання, з яких парламент може видавати загальні розпорядження. Бундестаг виконує в конституційній системі федеративної республіки три головні функції: 1) є вирішальним органом формування уряду; 2) центром законодавчого процесу і 3) органом представництва всього німецького народу.

США. Конгрес США складається з двох палат – Палати представників і Сенату, він обирається на основі загальних рівних і прямих виборів таємним голосуванням.

Палата представників є органом загальнонаціонального представництва. Палата представників у складі 435 депутатів обирається строком на два роки в перший вівторок після першого понеділка листопада кожного парного року в одномандатних округах. Між штатами депутатські місця розподіляються пропорційно до чисельності населення. Перерозподіл місць здійснюється раз на десять років за підсумками перепису населення. Виборчі округи у виборах до Палати представників повинні мати рівну, по можливості, кількість населення.

Сенат є органом представництва штатів і складається зі 100 сенаторів: кожен штат обирає по два сенатори строком на 6 років одночасно з палатою представників. Проте сенат оновлюється на 1/3 кожні два роки. Сенатором може бути вибрана особа, що є громадянином США не менше дев'яти років, досягла ЗО років і проживає в штаті, від якого обирається.

Франція. Парламент складається з двох палат: нижньої (Національних зборів) і верхньої (Сенату). Національні збори обираються строком на 5 років загальним прямим голосуванням за змішаною мажоритарною системою: у першому турі для обрання потрібно одержати абсолютну більшість голосів (від округу обирається один депутат). Якщо через тиждень ніхто не одержав такої більшості, то тоді проводиться другий тур. До нього допускаються кандидати, що набрали в першому турі як мінімум 12,5 % голосів від кількості виборців, внесених у списки. Для обрання в другому турі достатньо одержати відносну більшість голосів. В умовах багатопартійності в першому турі заміщується незначна частина місць. Основна боротьба розгортається в другому турі. Можливість блокування партій визначає тактику в другому турі. Партії, зблокувавшись, висувають одного кандидата, як правило, знімаючи інших.

Верхня палата – Сенат – формується інакше. На думку засновників П'ятої республіки, особливі умови формування Сенату мають створювати йому інше політичне "обличчя , ніж у Національних зборів. Ця палата створюється в основному триступеневими виборами. Сенатори обираються на 9 років у колегіях у кожному з департаментів. Палата оновлюється на 1/3 щороку, що приводить до зменшення впливу виборчого корпусу на склад Сенату і не дає йому можливості різко змінювати політичний курс.

Вибори сенаторів проходять у головному місті департаменту і проводяться за двома системами. Пропорційна застосовується в департаментах, що обирають 5 і більше членів палати. Таких департаментів 13, а кількість сенаторів від них – 69. У решті департаментів застосовується двотурова мажоритарна система. Встановлення різних систем має політичну мету. Пропорційне представництво від великих індустріальних департаментів дає змогу населенню, не пов'язаному з робітничим класом, бути представленим у колегії вибірників і потім претендувати на місця в Сенаті. Мажоритарна система в інших департаментах не забезпечує належного представництва міського населення, що залишається там у меншості.