- •Форма правління: поняття, конституційно-правовий зміст, класифікація
- •2. Абсолютна монархія: характерні риси і конституційне-правове оформлення
- •3. Дуалістична монархія: характерні риси і конституційно-правове оформлення
- •4. Парламентарна монархія: характерні риси і конституційно-правове оформлення
- •5. Президенстька республіка: характерні риси і конституційне-правове оформлення (сша)
- •6. Парламентська республіка: характерні риси і конституційне-правове оформлення (Німеччина та Італія)
- •7. Змішана республіка: характерні риси і конституційно-правове оформлення (Франція)
- •8. Політико-територіальний устрій держави: поняття та форми
- •9. Унітарні держави в конституційних нормах сучасних держав світу (на прикладі Конституції зарубіжних країн)
- •10. Національно-територіальна автономія: поняття та види. Автономія Аланських островів. Автономія Каталонії. Автономія Саамі. Автономія в кнр
- •11. Національно-культурна автономія: поняття та види. Персональна та корпоративна автономія
- •12. Основи теорії федералізму. Конституційне визначення федеративної держави
- •13. Класифікація федеративних держав
- •14. Способи розмежування компетенції між рівнями влади в сучасних федеративних державах світу
- •15. Поняття парламенту та парламентаризму
- •16. Основні моделі організації парламентів в зарубіжних країнах
- •17. Внутрішня та зовнішня побудова парламентів
- •18. Способи формування палат парламенту
- •19. Керівні органи палат парламенту
- •20. Конституційно-правовий статус спікера парламенту. Колегіальні керівні органи палат парламенту
- •21. Парламентські фракції в зарубіжних країнах
- •22. Комітети та комісії в зарубіжних парламентах: порядок іх формування та функціонування
- •23. Спеціальні та слідчі комітети (комісії) в зарубіжних парламентах. Об’єднані комітети (комісії) палат парламенту
- •Об'єднані комісії (комітети) палат парламенту. Органи парламенту, які реалізують його окремі повноваження
- •24. Правовий статус депутата парламенту
- •25.Зміст депутатського мандату. Види депутатського мандату. Позбавлення та втрата депутатського мандату.
- •26.Депутатський імунітет.
- •27.Депутатський індемнітет.
- •28.Основні та додаткові повноваження зарубіжних парламентів.
- •29.Поняття законодавчого процесу.
- •30.Стадії законодавчого процесу.
- •31.Законодавча ініціатива: поняття, суб’єкти та процедура реалізіції.
- •32.Розгляд і прийняття законопроектів за процедурою трьох читань.
- •33.Промульгація як стадія законодавчого процесу.
- •34.Право вето глави держави: поняття, види, механізми реалізації.
- •35.Вибіркове та відкладальне вето глави держави.
- •36.Форми парламентського контролю за органами виконавчої влади в країнах з парламентарними формами правління.
- •37.Інтрепеляція як форма парламентського контролю за органами виконавчої влади.
- •38.Форми парламентського контролю за органами виконавчої влади в президентських республіках.
- •39.Судові повноваження зарубіжних парламентів.
- •40.Бюджетні повноваження зарубіжних парламентів.
- •41.Інститут глави держави і його різновиди.
- •42.Одноосібний та колегіальний глава держави. Діархія.
- •43.Конституційно-правовий статус монарха. Системи престолонаслідування.
- •44.Особливості конституційно-правового статусу президента як глави держави в зарубіжних країнах.
- •45.Порядок і умови заміщення посади президента.
- •46.Повноваження глави держави при різних формах державного правління.
- •47. Принцип ротації інституту глави держави
- •49. Поняття, підстави та застосування процедури імпічменту глави держави
- •50. Основні моделі імпічменту
- •51. Поняття, ознаки виконавчої влади і система її органів
- •52. Поняття та основні моделі організації урядів
- •53. Структура уряду в зарубіжних країнах
- •54. Основні форми взаємодії уряду та парламенту в країнах з парламентарними формаим правління
- •55. Поняття та особливості конституційної відповідальності урядів в зарубіжних країнах
- •56. Форми конституційної відповідальності уряду в зарубіжних країнах
- •57. Конструктивний вотум
- •58. Політична відповідальність уряду в зарубіжних країнах
- •59. Поняття місцевого самоврядування
- •60. Основні теорії походження місцевого самоврядування
- •61. Сучасні концепції місцевого самоврядування
- •62. Принципи та системи місцевого самоврядуванняВиділяють дві основні системи організації влади на місцях.
- •63. Повноваження органів місцевого самоврядування
- •64. Організаційнго-правова та матеріально-правова основи місцевого самоврядування
- •65. Гарантії місцеовго самоврядування
- •66. Поняття політичних партій та їх функції
- •67. Класифікація політичних партій та ї партійні сиситеми
46.Повноваження глави держави при різних формах державного правління.
Численні повноваження глави держави можна звести до п'яти основних груп: а) у сфері управління й формування уряду; б) у законодавчій галузі; в) у плані зовнішньої політики; г) у судовій галузі; д) надзвичайні повноваження.
Глава держави як одноособовий носій влади щодо управління країною здійснює свою виконавчо-розпорядчу діяльність щодо впровадження у життя економічного та політичного курсу, законів, спираючись на урядові структури й адміністративний апарат держави. У зв'язку з цим виявлення його ролі у справі формування уряду й адміністрації має істотне значення.
У президентських республіках, дуалістичних і абсолютних монархіях глава держави фактично особисто формує уряд. Тому призначені ним міністри виступають у сфері управління країною в ролі його радників і помічників, а прийняття політичних рішень залишається прерогативою виключно глави держави. Глава держави за цих форм правління виступає практично як одноособовий носій виконавчої влади.
У США призначення членів кабінету президентом формально здійснюється “за порадою і згодою Сенату” (ст. II розд. 3). А якщо до “уотергеитського скандалу” дане положення Конституції не мало практичного значення, то наступними роками Сенат став активніше втручатися у процедуру призначення голів департаментів (наприклад, відхилення кандидатури Тауера, запропонованої Дж. Бушем на пост міністра оборони США). Оскільки згідно з Конституцією Сенат за своєю ініціативою робити такі призначення не може, то вибір кандидата завжди залишається за главою держави. У США говорять, що Кабінет завжди такий, яким його бажає бачити президент. Тому і зміна президента, як ведеться, супроводжується численними перестановками й кадровими змінами у вищих ешелонах апарату правління.
Участь глави держави у формуванні уряду парламентарних республік і парламентарних монархій має суто номінальний характер, оскільки останній форсується і очолюється лідером партії більшості нижньої палати парламенту. Меншою мірою він може впливати на урядову діяльність. Більш того, у парламентарних країнах глава держави може здійснювати свої повноваження тільки через уряд або за його згодою (інститут контрасигнатури). Тому будь-які акції глави держави у підсумку є не що інше, як урядова діяльність.
У напівпрезидентській республіці глава держави особисто призначає прем'єр-міністра, а за його поданням - членів уряду. При цьому на його дії не впливає згода парламенту або однієї з палат. Водночас президент за даної форми правління не може не враховувати під час формування уряду розстановку політичних сил у нижній палаті парламенту, оскільки хоча й формально, але уряд несе відповідальність за свою діяльність перед парламентом (ст. 20 Конституції Франції 1958 p.).
В управлінні країною глави держав спираються на широкий адміністративний апарат, очолюваний найбільшими прибічниками й довіреними особами. Це апарат помічників і радників глави держави, які набувають дедалі вагомішої сили в управлінні державою, ніж відповідні міністри. За приклад може правити діяльність виконавчого апарату при президенті США, створеного у 1939 р. (під час президентства Ф. Д. Рузвельта), або апарату Єлисейського палацу при президенті Франції, який певні політики іменують “першим урядом” країни, а Раду Міністрів - “другим”. Керівна діяльність глави держави пов'язана з виконанням багатьох організаційних прерогатив. Він призначає “службовий уряд”, якщо не дійшли згоди у парламенті щодо утворення уряду країни (ст. 99 (5) Конституції Болгарії 1991 p.); скликає парламент на чергові й надзвичайні сесії; розпускає його на канікули або зовсім, якщо минув термін його повноважень; призначає нові вибори; повідомляє про достроковий розпуск нижньої палати парламенту (крім президентських республік); повідомляє про проведення референдуму і т. ін. (ст. 62 Конституції Іспанії; ст. 87 Конституції Італії; ст. 79-84 Конституції КНР; п. 3.5 ст. 144 Конституції Польщі).
Глави держав наділені широкою регламентарною владою. Видані ними нормативні акти повинні мати підзаконний характер і загальнообов'язкову силу на всій території країни. Це, наприклад, виконавчі накази, директиви та інструкції президента США, постанови й розпорядження президента Німеччини, декрети й постанови президента Італії, декрети та укази короля Іспанії, укази президентів Болгарії, Чехії тощо. Нормативні акти глав держав можуть регулювати практично усі сфери управлінської діяльності.
На окрему увагу заслуговують нормативні акти президентів Франції та КНДР. Ордонанси й декрети президента Франції, а також накази Президента КНДР не можна розглядати як підза-конні, оскільки вони регулюють ті сфери суспільних відносин, які вилучені з компетенції парламенту. Регулюючи певні сфери суспільних відносин, вони практично мають таку саму силу, що й закон.
У конституційно-правовій практиці зарубіжних держав, згідно з нормами державного права, склалися різні методи й форми участі глави держави у законодавчому процесі. Порівнюючи політичну практику різних держав з урахуванням особливостей кожної країни, не можна не дійти висновку, що глава держави в змозі чинити й чинить значний вплив на розробку і прийняття політичних рішень, втілених у формі закону.
Повноваження глави держави у законодавчій галузі стосуються як законодавчої ініціативи й утвердження законопроектів, так і промульгування (опублікування в офіційному виданні) законів.
Право законодавчої ініціативи глави держави за будь-якої форми правління є невід'ємною частиною урядової ініціативи, але виявляється вона в різних країнах по-різному. Якщо в парламентарних державах дві третини законів, що приймаються, - це законопроекти виконавчої влади, то у США президент, навіть формально, не володіє правом законодавчої ініціативи. Проте це не означає, що він усунутий від участі в процесі підготовки законопроектів. Конституційний наказ ст. II розд. З про те, що президент періодично подає Конгресу інформацію про стан справ у Союзі і вносить відповідні рекомендації, став формальною основою для перетворення президента на лідера законодавчої політики США.
Йдеться про численні послання президента Конгресу з різних питань внутрішнього життя й міжнародних відносин. З юридичної точки зору ці послання не мають ніякої обов'язкової сили для конгресменів, але на практиці їх регулюючий вплив досить великий і, безумовно, залежить від особистих якостей глави держави, його відносин з партійною більшістю у Конгресі, наполегливості й професіоналізму президентських помічників у зв'язках із Конгресом тощо. Однак найбільш ефективним засобом впливу глави держави на законодавчий процес слід визнати інститут “вето”. Вето - це прерогатива глави держави відмовити у підписанні законопроекту. Згідно із зарубіжними конституціями законопроект набуває нової якості - силу закону - тільки тоді, коли він санкціонується главою держави.
Конституції зарубіжних країн встановлюють право глав держав підписати і ввести в дію законопроект шляхом його промульгування. Для цього главі держави конституцією конкретної країни визначається термін, протягом якого він повинен або схвалити законопроект, або відмовити в його підписанні. Як правило, такий термін обмежений 10-15 днями (ст. І розд. 7 Конституції США; ст. 10 Конституції Франції; ст. 88 розд. З Конституції Болгарії).
Конституційному праву зарубіжних країн відомі такі види вето:
1) абсолютне (резолютивне) вето (Бельгія, Великобританія, Люксембург);
2) відносне (відкладальне) вето(Греція, Італія, Румунія, Угорщина, Польща, Чехія);
3) загальне вето;
4) часткове (вибіркове) вето (Аргентина, Еквадор, Мексика, Франція);
5) "кишенькове вето" (США).
Інститут вето у будь-якій формі не можна визнати демократичним, оскільки він становить діяльність виборного, представницького органу в залежність від одноособового глави держави, за яким завжди стоять певні політичні сили. Право вето скасовано в Іспанії, Швеції, Японії.
Зовнішньополітичні повноваження глави держави дуже широкі й різноманітні. Він здійснює верховне представництво країни у міжнародних відносинах. Насамперед, він не потребує особливого повноваження, воно випливає з його статусу. Як глава держави він має право на особливо урочистий прийом, а дипломатична практика не розрізнює монарха і президента.
Главі держави надане право ведення міжнародних переговорів, укладення міжнародних договорів і угод, а також їх денонсація (за згодою парламенту). Він призначає і приймає послів, посланців та інших дипломатичних представників. Йому (за санкцією парламенту) надане право оголошення війни та укладення миру (ст. II розд. 2 Конституції США; ст. 87 Конституції Італії; ст. 14 Конституції Франції; ст. 7 Конституції Японії; ст. 98 Конституції Болгарії; ст. 59 Конституції ФРН).
Повноваження глави держави в судовій сфері включають право помилування, пом'якшення або заміни покарання, право амністії, призначення судів.
Главі держави надане право нагороджувати орденами, медалями та іншими відзнаками, право присвоювати почесні звання та титули. Йому належить найперше місце у різноманітних церемоніях і святах, включаючи національні свята, військові паради, відкриття університетів, спортивних змагань тощо.
Глава держави проголошується конституціями зарубіжних держав головою або головнокомандувачем збройних сил країни (оперативне керівництво різними родами військ здійснюють міністри оборони).
За умов стихійного лиха (землетруси, урагани, катастрофи, епідемії, аварії на АЕС) або під час соціальних вибухів (масові заколоти, міжнаціональні конфлікти) главі держави надане право на введення у країні або на частині її території надзвичайного стану (ст. 16 Конституції Франції; статті 87, 88 Конституції РФ). Наслідком введення надзвичайного стану є розширення дискреційних повноважень глави держави, впровадження авторитарних методів керівництва, заборона мітингів, вуличних процесій, введення цезури, комендантської години, обмеження або заборона діяльності політичних партій.
Таким чином, глава держави наділяється згідно з нормами державного права зарубіжних країн досить широкими повноваженнями, особливо у президентських і напівпрезидентських республіках і дуалістичних монархіях. У парламентарних державах їх повноваження менш широкі й обмежуються активною урядовою діяльністю.