- •Форма правління: поняття, конституційно-правовий зміст, класифікація
- •2. Абсолютна монархія: характерні риси і конституційне-правове оформлення
- •3. Дуалістична монархія: характерні риси і конституційно-правове оформлення
- •4. Парламентарна монархія: характерні риси і конституційно-правове оформлення
- •5. Президенстька республіка: характерні риси і конституційне-правове оформлення (сша)
- •6. Парламентська республіка: характерні риси і конституційне-правове оформлення (Німеччина та Італія)
- •7. Змішана республіка: характерні риси і конституційно-правове оформлення (Франція)
- •8. Політико-територіальний устрій держави: поняття та форми
- •9. Унітарні держави в конституційних нормах сучасних держав світу (на прикладі Конституції зарубіжних країн)
- •10. Національно-територіальна автономія: поняття та види. Автономія Аланських островів. Автономія Каталонії. Автономія Саамі. Автономія в кнр
- •11. Національно-культурна автономія: поняття та види. Персональна та корпоративна автономія
- •12. Основи теорії федералізму. Конституційне визначення федеративної держави
- •13. Класифікація федеративних держав
- •14. Способи розмежування компетенції між рівнями влади в сучасних федеративних державах світу
- •15. Поняття парламенту та парламентаризму
- •16. Основні моделі організації парламентів в зарубіжних країнах
- •17. Внутрішня та зовнішня побудова парламентів
- •18. Способи формування палат парламенту
- •19. Керівні органи палат парламенту
- •20. Конституційно-правовий статус спікера парламенту. Колегіальні керівні органи палат парламенту
- •21. Парламентські фракції в зарубіжних країнах
- •22. Комітети та комісії в зарубіжних парламентах: порядок іх формування та функціонування
- •23. Спеціальні та слідчі комітети (комісії) в зарубіжних парламентах. Об’єднані комітети (комісії) палат парламенту
- •Об'єднані комісії (комітети) палат парламенту. Органи парламенту, які реалізують його окремі повноваження
- •24. Правовий статус депутата парламенту
- •25.Зміст депутатського мандату. Види депутатського мандату. Позбавлення та втрата депутатського мандату.
- •26.Депутатський імунітет.
- •27.Депутатський індемнітет.
- •28.Основні та додаткові повноваження зарубіжних парламентів.
- •29.Поняття законодавчого процесу.
- •30.Стадії законодавчого процесу.
- •31.Законодавча ініціатива: поняття, суб’єкти та процедура реалізіції.
- •32.Розгляд і прийняття законопроектів за процедурою трьох читань.
- •33.Промульгація як стадія законодавчого процесу.
- •34.Право вето глави держави: поняття, види, механізми реалізації.
- •35.Вибіркове та відкладальне вето глави держави.
- •36.Форми парламентського контролю за органами виконавчої влади в країнах з парламентарними формами правління.
- •37.Інтрепеляція як форма парламентського контролю за органами виконавчої влади.
- •38.Форми парламентського контролю за органами виконавчої влади в президентських республіках.
- •39.Судові повноваження зарубіжних парламентів.
- •40.Бюджетні повноваження зарубіжних парламентів.
- •41.Інститут глави держави і його різновиди.
- •42.Одноосібний та колегіальний глава держави. Діархія.
- •43.Конституційно-правовий статус монарха. Системи престолонаслідування.
- •44.Особливості конституційно-правового статусу президента як глави держави в зарубіжних країнах.
- •45.Порядок і умови заміщення посади президента.
- •46.Повноваження глави держави при різних формах державного правління.
- •47. Принцип ротації інституту глави держави
- •49. Поняття, підстави та застосування процедури імпічменту глави держави
- •50. Основні моделі імпічменту
- •51. Поняття, ознаки виконавчої влади і система її органів
- •52. Поняття та основні моделі організації урядів
- •53. Структура уряду в зарубіжних країнах
- •54. Основні форми взаємодії уряду та парламенту в країнах з парламентарними формаим правління
- •55. Поняття та особливості конституційної відповідальності урядів в зарубіжних країнах
- •56. Форми конституційної відповідальності уряду в зарубіжних країнах
- •57. Конструктивний вотум
- •58. Політична відповідальність уряду в зарубіжних країнах
- •59. Поняття місцевого самоврядування
- •60. Основні теорії походження місцевого самоврядування
- •61. Сучасні концепції місцевого самоврядування
- •62. Принципи та системи місцевого самоврядуванняВиділяють дві основні системи організації влади на місцях.
- •63. Повноваження органів місцевого самоврядування
- •64. Організаційнго-правова та матеріально-правова основи місцевого самоврядування
- •65. Гарантії місцеовго самоврядування
- •66. Поняття політичних партій та їх функції
- •67. Класифікація політичних партій та ї партійні сиситеми
22. Комітети та комісії в зарубіжних парламентах: порядок іх формування та функціонування
Парламентські комісії або комітети – це спеціальні органи, утворені з депутатів, головною метою яких є підготовча робота зі створення й оцінки законопроектів, а також для контролю за виконанням законів або для контролю за діяльністю виконавчої влади. Є й інші справи, які виконують парламентські комітети, але названі є головними.
Комісії парламенту є тимчасові й постійні, спеціалізовані й універсальні.
Постійні комісії створюються на весь строк діяльності палати парламенту й припиняють свою діяльність разом із припиненням повноважень цієї палати. В англомовних та деяких iнших країнах вони на-зиваються постiйними комiтетами. У двопалатних парламентах постiйнi комiсiї, як правило, утворюються в кожнiй з палат. Постiйнi комiсiї зви-чайно працюють протягом сесiї парламенту, але в цiлому рядi країн вони утворюються на весь строк скликання парламенту. На практицi ця рiзниця не має великого значення, тому що формування комiсiй на початку кожної сесiї здебiльшого не призводить до значних змiн у їхньому складi.
Однiєю з головних функцiй постiйних комiсiй є детальний розгляд законопроектiв. Ця дiяльнiсть становить змiст окремої стадiї законодавчо-го процесу. В Італiї постiйнi комiсiї мають право не тiльки розглядати, а й затверджувати законопроекти, що виключає подальшу парламентську процедуру їх прийняття. i хоча з iнiцiативи уряду або визначеного числа депутатiв законопроект до затвердження його комiсiєю тут може бути по-вернутий для розгляду i прийняття в палату, постiйнi комiсiї в багатьох випадках виступають як основний центр законодавчої дiяльностi.
До функцiї постiйних комiсiй також вiднесено обговорення iнших питань порядку денного парламенту. В багатьох країнах утворюються постiйнi комiсiї, дiяльнiсть яких пов'язана з роботою самого представницького органу: з питань процедури i регламенту, депутатської етики то-що. Нерiдко постiйнi комiсiї здiйснюють функцiї зв'язку з мiнiстерства-ми i контролю за дiяльнiстю органiв виконавчої влади. Тому не дивно, що постiйнi комiсiї звичайно мають спецiалiзований характер, а предметна компетенцiя їх у цiлому вiдповiдає загальнiй структурi уряду.
Значними вiдмiнностями щодо цього характеризуються постiйнi комiтети палати громад парламенту Великобританiї. Чи не єдиною їх функцiєю є участь у законотворчостi. Тi п'ять-вiсiм комiтетiв, що утво-рюються на кожнiй сесiї, не мають спецiалiзованої компетенцiї. Характе-ристика цих комiтетiв як постiйних є досить умовною через те, що їх склад змiнюється щоразу залежно вiд тематики законопроекту, що надiйшов. Постiйними залишаються лише голови комiтетiв. Таким чином забезпечується професiйний пiдхiд до законотворчостi.
Крiм цього, в палатi громад дiє спецiалiзований постiйний комiтет, в якому проходять вiдповiдну стадiю розгляду законопроекти, що стосу-ються Шотландiї. Аналогiчну парламентську структуру передбачено i для iншого нацiонально-iсторичного регiону Великобританiї - Уельсу. Але за браком законодавчих пропозицiй щодо її компетенцiї працює вона рiдко. Подiбнi структури є одним iз можливих засобiв урахування нацiональної специфiки у вирiшеннi державно-правових питань.
Кiлькiсть постiйних комiсiй у парламентах помiтно рiзниться: вiд шести в кожнiй з палат парламенту Францiї до двадцяти чотирьох у бун-дестазi ФРН. Число постiйних комiсiй зафiксоване в конституцiях або в парламентських регламентах. Проте в рядi країн комiсiї утворюються в такiй кiлькостi, яку сам парламент i контролююча його партiйна бiльшiсть вважають за доцiльну.
Рiзним є i кiлькiсний склад постiйних комiсiй. Так, у Францiї за регламентом нижньої палати максимальний склад кожної з комiсiй ста-новить 1/8 або 2/8 загальної кiлькостi членiв палати. У нижнiй палатi британського парламенту до кожного з неспецiалiзованих постiйних комiтетiв входить вiд 15 до 50 чоловiк, що залежить головним чином вiд бажання самих депутатiв брати участь у їхнiй роботi. До кожної з постiйних комiсiй бундестагу ФРН звичайно входять вiд 10 до 41 парла-ментарiїв. Тим самим забезпечуються можливостi для активної участi у парламентськiй роботi бiльшостi членiв представницького органу.
В англомовних країнах iснує практика створення так званих комiтетiв усiєї палати. У Великобританiї в такому комiтетi проходять стадiю розгляду законопроекти з фiнансово-бюджетних питань. Аналогiчна процедура засто-совується i в процесi прийняття найважливiїпих за змiстом законопроектiв. Головує на засiданнях комiтету всiєї палати депутат, який має офiїцйний ти-тул заступника спiкера. Визнана така форма парламентської органiзацiї i в конгресi США. Зокрема, в сенатi на засiданнях комiтету всiєї палати розгля-даються мiжнароднi договори на предмет їх ратифiкацiї або денонсацiї. У будь-якому випадку комiтети всiєї палати є робочими органами, до яких вхо-дять усi члени палати. Вони не мають права приймати остаточне рiшення з розглянутого питання, це право належить самiй палатi.
Тимчасові комісії створюються для виконання якогось конкретного завдання. Після виконання цього завдання вони або розпускаються, або розходяться. До тимчасових комісій можуть бути віднесені слідчі комісії, редакційна комісія з вироблення тексту якогось законопроекту, конституційна тощо
Спеціальні комісії (комітети) можуть мати найрізноманітнішу предметну компетенцію. В нижній палаті парламенту Канади спеціальні комітети створюють для розгляду якогось окремого питання або для підготовки конкретного законопроекту. Спеціальний характер тут мають і так звані комітети поточного законодавства. Вони формуються для роботи над визначеними положеннями законопроектів після їх розгляду в палаті на стадії другого читання. У Франції спеціальні комісії створюють для розгляду будь-якого законопроекту на вимогу уряду, голови палати або кожної з постійних комісій. Тим самим спеціальні комісії за своєю компетенцією конкурують з постійними комісіями. У палатах конгресу США спеціальні комітети створюють для вивчення різного роду питань. Насамперед це питання застосування норм права і правопорушень у сфері державно-політичного життя. Іноді спеціальні комітети займаються підготовкою законодавчих рекомендацій з окремих гострих проблем. У парламенті Фінляндії спеціальні комісії займаються підготовкою питань порядку денного надзвичайних сесій. У Швейцарії, Японії та ряді інших країн спеціальні комісії створюють для вирішення питань, які не входять до компетенції жодної з постійних комісій.
В інших країнах предметом розгляду в спеціальних комісіях буває розробка проектів конституційних реформ, офіційних програм і планів тощо. В усіх випадках спеціальні комісії функціонують на тимчасовій основі і припиняють свою діяльність після завершення роботи та підготовки відповідної доповіді.
Свої особливості мають спеціальні комітети, що функціонують в палаті громад парламенту Великобританії. Зокрема, тут створено чотирнадцять спеціальних комітетів, які працюють на постійній основі. Компетенція комітетів пов'язана із змістом повноважень головних міністерств, а їхнім завданням є перевірка й оцінка діяльності органів виконавчої влади. Як зазначалося, в інших країнах таке завдання покладене на постійні комісії (комітети) палат парламентів. Існують у Великобританії й інші спеціальні комітети, зокрема так звані сесійні комітети, щорічно створювані на початку кожної сесії. Серед них у першу чергу слід назвати комітети з питань процедури і парламентських привілеїв.
Ще одним різновидом відповідних парламентських структур є слідчі комісії, або комітети з розслідування. Створення таких тимчасових структур передбачено практично в усіх країнах. Слідчі комісії займаються питаннями державно-політичного життя, які мають певний суспільний резонанс: від розслідування зловживань окремих парламентаріїв та урядовців до масштабних політичних скандалів. їм звичайно надано широкі повноваження: викликати свідків та експертів, вести протоколи, фіксувати докази тощо.
Нерідко припускається створення слідчих комісій на вимогу певної кількості членів парламенту, які становлять меншість. Наприклад, у Латвії і Словенії це третина, у ФРН — четверта, а в Греції і Чехії — п'ята частина складу парламенту (палати). Тим самим опозиції надано додаткову можливість у її парламентській діяльності.
В основних законах Австрії та ФРН записано, що в своїх діях з розслідування такі комісії керуються вимогами процесуального законодавства. У Португалії і Словенії за відповідними комісіями визнані ті самі повноваження в розслідуванні, що й за судами та слідчими органами загального характеру. В Італії слідчі комісії наділені «вищою слідчою владою» і не можуть бути обмежені у вивченні тих питань, які визначені їм палатами.
У Франції створюються комісії з контролю та розслідування. Різниця між ними полягає в тому, що перші збирають інформацію з визначених палатою питань, а останні перевіряють діяльність державних органів і установ. Проте формування таких комісій не припускається в тих випадках, коли певне питання вже стало предметом досудового або судового розслідування. В Японії повноваження в розслідуванні можуть бути надані палатами або їхніми головами будь-якій постійній комісії.
У палатах парламенту Великобританії можливість створення слідчих комітетів не передбачена. Однак деякі відповідні права, зокрема право викликати свідків та експертів, мають постійно діючі спеціальні комітети палати громад з контролю за діяльністю міністерств.
У двопалатних парламентах існує практика створення об'єднаних,спільних комісій (комітетів) на паритетних, рівних засадах представництва обох палат. У Норвегії, де побудову парламенту можна назвати двопалатною лише умовно, постійні комісії звичайно працюють як об'єднані. Одним з різновидів об'єднаних комісій є так звані узгоджувальні комісії. їх створюють на паритетних, рівних засадах для розв'язання розбіжностей між палатами в процесі прийняття конкретного законопроекту. Звичайно до складу узгоджувальних комісій входять члени тих постійних комісій, в яких розглядався законопроект під час його проходження в палатах. Такі комісії діють до вирішення справи і мають тимчасовий характер.
Інші, об'єднані за своїм характером комісії звичайно також є тимчасовими утвореннями. В деяких парламентах з рівноправними палатами функціонують постійні об'єднані комісії (США, Швейцарія). Компетенція об'єднаних комісій різна. Нерідко вони займаються адміністративними питаннями, зокрема, управлінням парламентськими службами. Іноді також формуються об'єднані слідчі комісії (Італія).
Що ж до складу парламентських комісій і насамперед постійних та спеціальних комісій, то слід підкреслити, що звичайно депутати мають право бути членами двох або навіть кількох комісій. Виняток становлять представницькі органи Норвегії, Франції, Швеції та деяких інших країн, де подібне суміщення не припускається.
Для керівництва своєю роботою самі комісії або палати обирають голів комісій. Нерідко для цього навіть створюється колегіальний орган — бюро комісії. В парламенті Японії голів постійних комісій обирають палати, а спеціальних — самі комісії. В палаті громад парламенту Великобританії голів постійних і спеціальних комітетів призначає спікер. Але найбільш характерним є порядок заміщення місць голів постійних комітетів палат конгресу США. Призначення голів комітетів залежить від спеціальних органів, створених у рамках парламентських фракцій, — так звані комітети комітетів. Ці призначення звичайно здійснюються з урахуванням правила старшинства. Згідно з цим правилом, місце голови комітету посідає той законодавець, який має найбільший стаж роботи в даному комітеті. Палата лише формально затверджує зроблене призначення.
При формуванні всього складу постійних, спеціальних та слідчих комісій також застосовуються різні способи. У більшості країн членів комісії призначає голова палати з урахуванням пропозицій парламентських фракцій. У Норвегії, Фінляндії, а також у Великобританії та в більшості інших англомовних країн склад комісій (комітетів) визначає спеціальна відбіркова комісія палати. Порядок формування останньої у різних країнах має свої особливості. У США членів постійних і спеціальних комітетів, а також комітетів з розслідування в більшості випадків формально призначають голови палат і затверджують палати, хоча практично відповідні призначення робляться парламентськими структурами політичних партій. У будь-якому випадку в розвинутих країнах склад постійних, спеціальних і слідчих комісій палат визначається з огляду на співвідношення партійно-політичних сил у парламенті.