- •Форма правління: поняття, конституційно-правовий зміст, класифікація
- •2. Абсолютна монархія: характерні риси і конституційне-правове оформлення
- •3. Дуалістична монархія: характерні риси і конституційно-правове оформлення
- •4. Парламентарна монархія: характерні риси і конституційно-правове оформлення
- •5. Президенстька республіка: характерні риси і конституційне-правове оформлення (сша)
- •6. Парламентська республіка: характерні риси і конституційне-правове оформлення (Німеччина та Італія)
- •7. Змішана республіка: характерні риси і конституційно-правове оформлення (Франція)
- •8. Політико-територіальний устрій держави: поняття та форми
- •9. Унітарні держави в конституційних нормах сучасних держав світу (на прикладі Конституції зарубіжних країн)
- •10. Національно-територіальна автономія: поняття та види. Автономія Аланських островів. Автономія Каталонії. Автономія Саамі. Автономія в кнр
- •11. Національно-культурна автономія: поняття та види. Персональна та корпоративна автономія
- •12. Основи теорії федералізму. Конституційне визначення федеративної держави
- •13. Класифікація федеративних держав
- •14. Способи розмежування компетенції між рівнями влади в сучасних федеративних державах світу
- •15. Поняття парламенту та парламентаризму
- •16. Основні моделі організації парламентів в зарубіжних країнах
- •17. Внутрішня та зовнішня побудова парламентів
- •18. Способи формування палат парламенту
- •19. Керівні органи палат парламенту
- •20. Конституційно-правовий статус спікера парламенту. Колегіальні керівні органи палат парламенту
- •21. Парламентські фракції в зарубіжних країнах
- •22. Комітети та комісії в зарубіжних парламентах: порядок іх формування та функціонування
- •23. Спеціальні та слідчі комітети (комісії) в зарубіжних парламентах. Об’єднані комітети (комісії) палат парламенту
- •Об'єднані комісії (комітети) палат парламенту. Органи парламенту, які реалізують його окремі повноваження
- •24. Правовий статус депутата парламенту
- •25.Зміст депутатського мандату. Види депутатського мандату. Позбавлення та втрата депутатського мандату.
- •26.Депутатський імунітет.
- •27.Депутатський індемнітет.
- •28.Основні та додаткові повноваження зарубіжних парламентів.
- •29.Поняття законодавчого процесу.
- •30.Стадії законодавчого процесу.
- •31.Законодавча ініціатива: поняття, суб’єкти та процедура реалізіції.
- •32.Розгляд і прийняття законопроектів за процедурою трьох читань.
- •33.Промульгація як стадія законодавчого процесу.
- •34.Право вето глави держави: поняття, види, механізми реалізації.
- •35.Вибіркове та відкладальне вето глави держави.
- •36.Форми парламентського контролю за органами виконавчої влади в країнах з парламентарними формами правління.
- •37.Інтрепеляція як форма парламентського контролю за органами виконавчої влади.
- •38.Форми парламентського контролю за органами виконавчої влади в президентських республіках.
- •39.Судові повноваження зарубіжних парламентів.
- •40.Бюджетні повноваження зарубіжних парламентів.
- •41.Інститут глави держави і його різновиди.
- •42.Одноосібний та колегіальний глава держави. Діархія.
- •43.Конституційно-правовий статус монарха. Системи престолонаслідування.
- •44.Особливості конституційно-правового статусу президента як глави держави в зарубіжних країнах.
- •45.Порядок і умови заміщення посади президента.
- •46.Повноваження глави держави при різних формах державного правління.
- •47. Принцип ротації інституту глави держави
- •49. Поняття, підстави та застосування процедури імпічменту глави держави
- •50. Основні моделі імпічменту
- •51. Поняття, ознаки виконавчої влади і система її органів
- •52. Поняття та основні моделі організації урядів
- •53. Структура уряду в зарубіжних країнах
- •54. Основні форми взаємодії уряду та парламенту в країнах з парламентарними формаим правління
- •55. Поняття та особливості конституційної відповідальності урядів в зарубіжних країнах
- •56. Форми конституційної відповідальності уряду в зарубіжних країнах
- •57. Конструктивний вотум
- •58. Політична відповідальність уряду в зарубіжних країнах
- •59. Поняття місцевого самоврядування
- •60. Основні теорії походження місцевого самоврядування
- •61. Сучасні концепції місцевого самоврядування
- •62. Принципи та системи місцевого самоврядуванняВиділяють дві основні системи організації влади на місцях.
- •63. Повноваження органів місцевого самоврядування
- •64. Організаційнго-правова та матеріально-правова основи місцевого самоврядування
- •65. Гарантії місцеовго самоврядування
- •66. Поняття політичних партій та їх функції
- •67. Класифікація політичних партій та ї партійні сиситеми
62. Принципи та системи місцевого самоврядуванняВиділяють дві основні системи організації влади на місцях.
Англо-американська система характеризується наявністю місцевого самоврядування на всіх рівнях нижче рівня держави, суб'єкта федерації чи автономії (Великобританія, США, Нова Зеландія, Канада, Індія, інші країни з числа колишніх британських колоній або домініонів).
Органу загальної компетенції не існує. Управлінською діяльністю, наприклад у Великобританії, займаються галузеві постійні комісії (комітети), які створюються із членів ради. Комітети у межах своїх сфер управлінської діяльності займаються підбором і організацією роботи службовців.
Континентальна система в протилежність англо-американської передбачає поєднання місцевого самоврядування з місцевим та регіональним управлінням у різних формах (Бельгія, Італія, Іспанія, Нідерланди, Португалія, Франція та інші держави). Однією з таких форм може бути адміністративна опіка, широко застосовувалася до 50-х роках XX ст. в Західній Європі і полягала в тому, що рішення органів місцевого самоврядування не можуть вступити в силу без схвалення призначеного державою місцевого адміністратора. Іншою формою є адміністративний нагляд за перевіркою законності рішень муніципальних органів. При цьому адміністратор може оскаржити рішення тільки в судовому порядку.
Різновидом континентальної є іберійська система місцевого управління. Вона одержала поширення в іспаномовних державах Латинської Америки (останні становлять абсолютну більшість на цьому континенті). Ця модель керування досить варіативна, має суттєві відмінності по країнах. У латиноамериканських республіках з сильним президентом роль і відповідно обсяг повноважень представників центру значно більше у порівнянні з європейськими аналогами.
У світовій практиці розрізняють уніфіковані і неунифицированные моделі місцевого управління. У перших (Бельгія, Італія, Франція) діє єдина система управління на місцях, однопорядкові муніципальні органи володіють рівним статусом. Як правило, сама система таких органів регулюється конституційними нормами.
При неуніфікованій системі (Великобританія, Німеччина, Греція, Іспанія, Канада, США) однопорядкові муніципальні органи володіють різним правовим статусом (це залежить головним чином від того, розташовані вони у міській чи сільській місцевості). Відмінність моделей подібного типу полягає в тому, що кожна система містить великі підсистеми з власними центрами регулювання і контролю муніципальної діяльності, що займають проміжне положення між загальнодержавними органами і місцевостями. Існують прямі адміністративні відносини цих органів (незалежно від виду і ступеня) з відповідними урядовими установами. Зауважимо також, що елементи співпідпорядкування між муніципалітетами різних ступенів наявні в ряді зарубіжних країн.
Цікавий досвід місцевого самоврядування представляє Конфедерація швейцарських кантонів. У Швейцарській Конфедерації на місцевому рівні зустрічаються два типи організації місцевого співтовариства - комун.
Європейська хартія місцевого самоврядування була розроблена за ініціативою діє в рамках Ради Європи, Конгресу місцевих і регіональних влад в середині 1980-х рр. і відкрита для підписання 15 жовтня 1985 р. Європейська хартія місцевого самоврядування є основним міжнародно-правовим актом, який регулює муніципальні відносини в більшості європейських країн. Під місцевим самоврядуванням у ній розуміється "право і реальна здатність органів місцевого самоврядування регламентувати значну частину публічних справ і управляти нею, діючи в рамках закону, під свою відповідальність і в інтересах місцевого населення" (п. 1. ст. 3). У Хартії особливо обмовляється необхідність створення спеціальних органів, що обираються загальним голосуванням, відповідальних за управління суспільними справами, при цьому виконавчі органи є підзвітними їм.
Хартія складається з трьох частин, що мають самостійне значення. Перша частина містить принципи місцевого самоврядування, що включають в себе такі положення:
o самостійність здійснення місцевих комунальних функцій, що спирається на муніципальну власність, місцеві податки, розпорядження місцевою поліцією і т. д.;
o виборність органів цього рівня шляхом вільного, таємного, рівного, прямого і загального голосування;
o організаційне відокремлення місцевого самоврядування, його органів у системі державного управління;
o певна фінансова автономія;
o відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування перед населенням;
o право приймати власні нормативні акти;
o здійснення контролю представницькими муніципальними органами місцевого самоврядування за виконавчими органами.
Крім цих принципів важливою нормою Хартії є надання місцевим органам повних та виключних повноважень, адаптованих до місцевих умов. Також Хартія фіксує обов'язковість чіткої територіальної окресленості меж території місцевого самоврядування, можливість зміни таких меж тільки з урахуванням думки населення, в тому числі і шляхом проведення референдуму.