33.Промульгація як стадія законодавчого процесу.

(Ребята, тут есть два подхода. Не знаю точно, какой из них правильный, небольшие отличия)

Важливою стадією законодавчого процесу є промульгація закону, яка забезпечує чинність закону та можливість його реалізації.

Промульгація – це офіційні дії глави держави, якими констатується факт прийняття закону і по суті фіксується момент набуття ним чинності. Зміст відповідних дій глави держави полягає насамперед у підписанні закону, а згодом – у його офіційному опублікуванні. Іншими словами, це видання спеціального акта, який містить, зокрема, розпорядження про офіційне опублікування закону. Промульгацію здійснюється звичайно актом глави держави - указом, наказом тощо, текст якого в офіційних виданнях передує тексту промульгіруемого закону.

У монархіях історично передбачене санкціонування прийнятого парламентом закону монархом. У наш час санкціонування закону за діями і наслідками майже не відрізняється від промульгації. У Швеції прийнятий парламентом закон підписує голова парламенту (тальман), після чого його офіційно опубліковує уряд.

В основних законах Болівії, Колумбії, Литви і Перу застережено, що за умов, якщо президент у визначений строк не здійснює промульгацію закону і не повертає його для повторного розгляду до парламенту, відповідні дії має вчинити голова парламенту.

У Грузії й Сербії порядок промульгації закону головою парламенту застосовується лише після його повторного розгляду та прийняття парламентом, тобто після подолання вето. В Таїланді, якщо після подолання вето закон не буде підписаний королем, рішення про його офіційне опублікування ухвалює прем'єр- міністр.

Промульгації закону може передувати застосування вето. Якщо промульгація постає обов'язковою стадією законодавчого процесу, то застосування вето має факультативний характер.

////////////////////////////

Деякі джерела вважають промульгацію тільки підписанням главою держави законопроекту, після чого він набирає чинності. Однак це не зовсім правильно. По-перше, слово "промульгація" перекладається як "опублікування". По-друге, промульгація – це комплексна дія, що саме складається з декількох стадій. Насамперед це вступ у законодавчий процес глави держави й певні дії, здійснювані ним.

Промульгація в деяких джерелах називається санкціонуванням (плюс публікація), тобто це підписання законопроекту, а також передача його для опублікування й саме опублікування. Ці три стадії – підписання, передача для опублікування й опублікування – і є промульгацією. Хоча в деяких джерелах промульгація пояснюється інакше й поділяється на три частини: підпис називається санкціонуванням, промульгацією називається прийняття спеціального акта, за допомогою якого закон уводиться в дію, а потім потрібні опублікування або обнародування. На нашу думку, промульгація – це не видання особливого акта, тому що 99 % законів, які підписуються главою держави (президентом або монархом), не містять якихось спеціальних актів з упровадження закону. Вони просто підписуються. Підпис – найважливіша частина промульгації.

У ст. 73 Конституції Італії вказується: "Закони промульгуються президентом республіки протягом місяця від дня затвердження". Із цього тексту ясно, що коли закон прийнятий, президент приймає його до розгляду, підписує й публікує. Це і є промульгація.

У деяких джерелах остання стадія описується як опублікування й затвердження закону. Затвердження описується як підписання законопроекту, а публікація в газетах позначається словом "промульгація".

Отже, ми бачимо різні думки з цього приводу. Слово "промульгація" досить незвичне, а принаймні практично скрізь остання стадія законодавчого процесу – це вступ у процес глави держави. Простіше за все цю стадію назвати промульгацією, маючи на увазі, що вона складається з декількох частин.

До всього викладеного варто додати, що в певних країнах, де глава держави має право вето, тобто правом не підписувати законопроект, він, не підписавши й повертаючи закон парламенту, тим самим не промульгуе його, а накладає вето. Вето може бути двох видів: абсолютне й відкладальне. Поняття абсолютного вето існує тільки в історії. Нині воно практично не застосовується. Суть його в тому, що якщо глава держави не підписує який-небудь закон, то закон припиняє своє існування. Такого сильного вето практично ніде немає.

Відкладальне вето існує, воно також є двох видів: звичайне й посилене "відкладальне" вето. Звичайне вето означає, що якщо президент не підписує прийнятий парламентом закон, він повертається в парламент, і там, для того щоб подолати вето, потрібно повторне прийняття закону, тобто тією самою кількістю голосів. Якщо це посилене відкладальне вето, то для подолання незгоди президента необхідна кваліфікована більшість голосів (2/3 або 3/4). Таку кількість, звичайно, зібрати важко, тому подолати таке вето нелегко.