4. Парламентарна монархія: характерні риси і конституційно-правове оформлення

iсторично першою парламентарною формою правлiння була парламен-тарна монархiя. Парламентарна республiка є, по сутi, її пiзнiшим варiантом. Сама ж парламентарно-монархiчна форма сформувалася шляхом еволюцiї феодальної монархiї, яка вiдбувалася протягом кiлькох столiть пiд впливом загальних соцiально-економiчних i полiтичних факторiв. У процесi цiєї ево-люцiї абсолютна монархiя поступилася мiсцем конституцiйнiй монархiї та її рiзновидам - послiдовно дуалiстичнiй i парламентарнiй.

Парламентарно-монархiчна форма правлiння зафiксована в консти-туцiях, прийнятих у багатьох розвинутих країнах, серед яких насамперед слiд назвати Бельгiю, Великобританiю, Данiю, iспанiю, Люксембург, Нiдерланди, Норвегiю, Швецiю та Японiю. Наявнiсть у бiльшостi з цих країн такої форми державного правлiння пояснюється еволюцiйним харак-тером суспiльно-полiтичного розвитку, гнучкiстю вiдповiдних державних iнститутiв. Не останню роль у збереженнi тут монархiчної форми вiдiграє й те, що сам монарх сприймається не тiльки як державний iнститут, а й як символ єдностi народу.

Своєрiднiстю вiдзначається парламентарно-монархiчна форма правлiння, прийнята в рядi країн - колишнiх колонiальних володiннях Великобританiї. Цi країни за традицiєю iнодi називають домiнiонами. Се-ред них насамперед слiд назвати Австралiю, Канаду i Нову Зеландiю. В останнi десятилiття внаслiдок проведених конституцiйних реформ кiлькiсть домiнiонiв серед країн, що розвиваються, помiтно зменшилася.

Домiнiони не тiльки сприйняли головнi засади британської консти-туцiйної моделi, а й зберегли певнi, що iснували ще за колонiальних часiв, державно-правовi зв'язки з колишньою метрополiєю.. Зокрема, всi вони вважаються парламентарними монархiями, але власних монархiв не мають. Британський монарх є номiнальним главою держави, а його функцiї в кожному з домiнiонiв здiйснює генерал-губернатор. Генерал-гу-бернатор формально призначається британським монархом за поданням уряду домiнiону, хоча такий порядок узвичаївся не вiдразу. Наприклад, у Канадi лише в другiй половинi 20-х рокiв XX ст. вiдповiднi призначен-ня стали робити за попередньою згодою мiсцевого уряду, а з 50-х рокiв - тiльки за поданням останнього. Вирiшальну роль у процедурi призначен-ня генерал-губернатора вiдiграє прем'єр-мiнiстр, який фактично i визна-чає її результати. Строк повноважень генерал-губернаторiв - 5-6 рокiв.

ОЗНАКИ:

1. Формування уряду парламентом. За конституцією це право монарха, але так як уряд повинен користуватися довірою парламенту (або нижньої палати), то монарх, відповідно, вимушений призначати главою уряду лідера партії, що має більшість місць в парламенті, або лідера коаліції партій.

2. Відповідальність уряду перед парламентом – вотум недовіри (резолюція осуду).

3. Право парламенту приймати закони.

4. Церемоніальна роль монарха (представляє державу, іноді виступає арбітром між вищими органами влади).

5. Наявність інституту контрасигнатури – спільного підписання державних документів монархом, з одного боку, та прем’єр-міністром, міністрами, іншими посадовими особами, з іншого.

6. Монарх не має право накладати вето на рішення парламенту (Швеція, Японія) чи не використовує своє право (Великобританія – 300 років). Іноді виникають колізії Бельгійський король Бодуен не підписав закон про аборти, так як віра йому забороняла це робити. І питання було вирішено шляхом процедури відсторонення короля від влади, а потім повернення влади після підписання.

7. Розпуск парламенту проводиться монархом у визначені строки або достроково або у випадках урядової кризи (неприйняття бюджету). Ініціатива повинна виходити від уряду (ст. 115 Конституції Іспанії) або необхідність контрасигнації даного рішення (Бельгія, Нідерланди)

8. Монарх формально приймає участь у зовнішній політиці. Його рішення визначаються Міністерством закордонних справ та прем’єр-міністром.

9. Монарх не може приймати будь-яких судових рішень, і навіть акти помилування він не може видавати самостійно.