20. Конституційно-правовий статус спікера парламенту. Колегіальні керівні органи палат парламенту

У англомовних країнах, Японії і деяких інших державах керівництво палатами здійснюють їх голови. У однопалатних парламентах і нижніх палатах голови обирають самі депутати, іноді тільки на період сесії. Проте реально вони залишаються на цій посаді впродовж всього періоду роботи парламенту цього скликання.

У англомовних країнах голову парламенту називають "спікером". Обсяг його повноважень в різних країнах різний. Зазвичай спікер стежить за дотриманням регламенту, керує дебатами, організовує виконання парламентських рішень тощо.

Кількісний склад колегіальних керівних органів істотно відрізняється. Як правило їх склад: 3—5 осіб. У Швейцарії бюро нижньої палати — 10 осіб, верхньої — 5; у Франції відповідно 22 і 25; у Італії — 16 осіб. У президію Бундестагу ФРН входить 19 осіб.

До складу колегіальних органів окрім голів і їх заступників можуть входити секретарі і квестори. Останні підтримують порядок в залі засідань, кулуарах, буфеті, забезпечують підрахунок голосів при відкритому голосуванні.

Роль керівного колегіального органу в керівництві парламентом досить обмежена. Відповідальність за ведення парламентських справ несе голова цього органу. Колегіальні органи палат парламентів зазвичай розглядаються як робочі органи палат. У більшості країн ці органи не виконують політичних функцій загального характеру і обмежуються внутрішньопарламентськими справами.

Окрім керівних органів, в парламентах нерідко створюються інші колегіальні структури, які також вирішують лише організаційні питання і, зокрема, займаються парламентськими процедурами (наприклад конференції голів тощо). До їх складу, окрім керівників палат, входять голови постійних парламентських комісій (Франція) або керівники фракцій (Австрія, Бельгія, Португалія).

21. Парламентські фракції в зарубіжних країнах

Для того, щоб повною мірою охарактеризувати парламент, слід звернути особливу увагу на внутрішню структуру його палат. Основними елементами такої структури є парламентські фракції, керівні органи і комісії (комітети).

Парламентськi фракцiї (групи, клуби) утворюються за принципом належностi депутатiв до тiєї чи iншої полiтичної партiї, репрезентованої у представницькому органi. Угруповання депутатiв за iншими принципами звичайно забороняються, хоч iснують країни, де, крiм фракцiй, у парламентах функцiонують об'єднання депутатiв на основi спiльних професiйних iнтересiв, регiональної належностi тощо.

Парламентськi фракцiї звичайно формуються з членiв однiєї полiтичної партiї, хоч у рядi розвинутих країн iснує практика утворення спiльних фракцiй з представникiв кiлькох партiй, що проводять єдину або близьку лiнiю в полiтицi. У деяких країнах (Австрiя, Італiя) створюють так званi змiшанi фракцiї, до складу яких входять депутати, якi не є членами будь-якої партiї або якi не побажали стати членами фракцiй, що утворилися на партiйнiй основi.

Про роль парламентських фракцій у здійсненні державно-владних функцій можна отримати реальне уявлення на прикладі Португалії. Конституція цієї країни закріплює за ними такі права: а) участі в роботі комісій Асамблеї; б) висловлювання своїх пропозицій при складанні порядку денного; в) ініціювання шляхом подання інтерпеляцій Урядові дискусій з політичних питань; г) вимагати створення небхідночих парламентських комісій; д) здійснювати законодавчу ініціативу; е) вносити резолюції щодо програми Уряду та вотуму недовіри йому; є) отримання регулярної інформації від уряду щодо питань, які виявляють суспільний інтерес.

Деякі науковці називають фракції з’єднувальною ланкою між урядом і громадською думкою.

Фракцiї мають свою внутрiшню органiзацiю. Вони звичайно утворюють керiвнi органи. Для розв'язання питань поточної парламентської роботи фракцiї у своєму складi формують так званi робочi групи, якi, зокрема, вивчають тi питання, що є предметом окремих законопроектiв з порядку денного. Робочi групи мають тимчасовий характер i дiють до розв'язання вiдповiдних питань. Фракцiї орiєнтуються на рекомендацiї робочих груп, до складу яких призначають найбiльш компетентних депутатiв.

Фракції виконують важливу роль у підготовці практично всіх парламентських рішень:

• від них залежить зміст порядку денного роботи палати;

• хід законодавчого процесу;

• ініціативи щодо контролю за урядом;

• беруть активну участь у формуванні інших парламентських структур – парламентських комісій (комітетів), а також керівних органів палат;

• через фракції представники партій впливають на уряд, якщо вважають, що дії останнього суперечать їхнім настановам.

В країнах із змішаною республіканської та парламентарною формами правління фракції відіграють вагому, а іноді й вирішальну роль в формуванні уряду в тому випадку, якщо жодна з партій не отримала більшості в представницькому органі.

Проте не всі партії володіють такими можливостями, оскільки фракції, які складаються з менших партій, можуть впливати на роботу парламенту та уряду лише в тій мірі, в якій їхні пропозиції не розходяться з курсом більш впливових партій.

Питання існування парламентських фракцій вирішується в ряді новітніх конституцій – Естонія, Данія, Італія, Болгарія, Греція, Іспанія. Переважно йдеться про пропорційне представництво фракцій в парламентських структурах. Але в Конституції Португалії, наприклад, виділена окрема стаття, присвячена фракціям. В Швейцарії дане питання врегульоване в спеціальному законі, проте в більшості країн воно вирішується на рівні парламентських регламентів. Такі ж країни як Нідерланди, Норвегія, Фінляндія не приділяють достатньо уваги фракціям навіть на рівні парламентських регламентів. Проте той факт, що іноді фракції зовсім не згадуються в конституційному законодавстві, зовсім не заперечує їхнього існування.

У більшості випадків в законодавстві визначається мінімальна кількість депутатів, яка є достатньою для створення фракції. Наприклад, для створення фракції в нижніх палатах парламенту встановлені такі межі: Бельгія – 3; Австрія і Швейцарія – 5; Італія і Франція – 20; РФ – 35. У ФРН створення фракції можливе лише за умови, що вона нарахує не менше 5% від всієї чисельності бундестагу.

У США кожна з політичних партій у палатах конгресу має свої фракції. Цікавим в США є проведення закритих зборів членів партії в кожній з палат, які вирішують питання, про заміщення певних посад в парламенті. Важливу роль в парламенті США відграють також лідери партій (існують лідери більшості та лідери меншості), які тісно взаємодіють з виконавчою владою, зокрема з Президентом. У фракціях утворюються рульові комітети(які виконують роль керівного колегіального органу) та інші органи.

У Великобританії взагалі немає такого поняття як «фракція». Існує поділ нижньої палати на «уряд її величності королеви» та «опозицію її величності». Важливу роль тут також відіграють лідери партій. У випадку завоювання партією більшості у палаті громад її лідер стає прем’єр-міністром, що означає зосередження в його руках неймовірно великого обсягу політичної влади.