50. Основні моделі імпічменту

Є 3 моделі:

1. США - питання імпічменту вирішуються у парламенті; (існує також в Великобританії, Японії, Індії та низці інших країн). Весь процес реалізації конституційної відповідальності протікає в парламенті як такому; по його завершенні можуть послідувати процеси в судах. У США підставою для імпічменту лужить передбачуване вчинення Президентом або іншою посадовою особою таких діянь, як державна зрада, одержання хабара, інші тяжкі і менш тяжкі злочини.

Спочатку заявленаініціатива розглядається в юридичному комітеті Палати (Haus Judiciary Committee), який виробляє формулу обвинувачення у вигляді статей імпічменту. Потім Палата представників обговорює його і, якщо стверджує простою більшістю, передає в Сенат, який управомочений вирішити справу (частина шоста розд. 3 ст. I). Приступаючи до цього, сенатори повинні принести присягу або зробити урочисту заяву. Якщо розглядається імпічмент Президента, головує в Сенаті головний суддя Верховного суду (Віце-президент, який є головою Сенату, може розглядатися як зацікавлена особа). Заслухавши думки сторін, Сенат таємним голосуванням приймає рішення по кожній статті імпічменту, причому для обвинувального рішення потрібні голоси 2/3 присутніх сенаторів. Тільки якщо за всіма статтями імпічменту така більшість є, обвинувачувана посадова особа зміщується з посади. Під час розгляду справи Сенат має право викликати і заслуховувати свідків і здійснювати інші процесуальні дії з дослідження доказів. Таким чином, вся процедура щодо зміщення посадової особи здійснюється в рамках Конгресу.

2. Франція - питання імпічменту вирішує парламент, але остаточне рішення приймається спеціально створеними судовими органами - Високий суд правосуддя; єдина підстава - державна зрада. Не було жодного випадку імпічменту з моменту 5-Ї республіки;

Парламент або палата виступають лише як обвинувачення інстанції, а справу про конституційної відповідальності вирішується в судовому органі, спеціально утвореному парламентом зі свого середовища, причому цей орган реалізує не тільки конституційну, але в необхідному випадку і кримінальну відповідальність, діючи вже як звичайний суд. У Франції для вирішення питання про відповідальність вищих посадових осіб за правопорушення засновані, як зазначалося, Високий суд правосуддя і Суд правосуддя Республіки. Президент Республіки несе відповідальність перед Високим судом правосуддя за скоєні при виконанні обов'язків діяння тільки у випадку, якщо вони являють собою державну зраду; звинувачення йому пред'являють обидві палати Парламенту однаковим рішенням, яке приймається ними відкритим голосуванням і абсолютною більшістю голосів свого складу

3. Німеччина - питання вирішує Конституційний суд. Третя модель збігається з другої в тому, що парламент або палата обмежуються пред'явленням обвинувачення, але на відміну від другої моделі справу дозволяється органом конституційної юстиції, який реалізує лише конституційну відповідальність, зміщуючи особа з його посади.

Третю модель ми можемо угледіти в Основному законі для Німеччини, ч. 1 ст. 61 якого уповноважує і Бундестаг, і Бундесрат на збудження звинувачення Федерального президента в умисному порушенні Основного або іншого федерального закону. Така ініціатива вимагає підтримки не менше 1/4 складу відповідної палати, а для пред'явлення звинувачення потрібно рішення 2/3 членів Бундестагу або 2/3 голосів Бундесрату. Пред'явила звинувачення палата призначає для його підтримки свого уповноваженого. Рішення згідно ч. 2 зазначеної статті належить Федеральному конституційному суду, який хоча і обирається палатами, але не є їх органом, як Високий суд правосуддя і Суд правосуддя Республіки у Франції, а входить в судову систему (судді Федерального конституційного суду не можуть перебувати ні в Бундестазі, ні в Бундесраті).

Своєрідна система конституційної відповідальності Президента передбачена Конституцією Румунії. Згідно з її ст. 95 у разі вчинення тяжких порушень Конституції Президент може бути усунений з посади спільним засіданням Палати депутатів і Сенату більшістю голосів депутатів і сенаторів (не цілком ясно, разом чи окремо) після консультації з Конституційним судом. З ініціативою відсторонення можуть виступити не менше 1/3 депутатів і сенаторів, і ця ініціатива негайно доводиться до відома Президента, який може дати Парламенту пояснення з приводу осудних йому діянь. У разі відсторонення протягом 30 днів проводиться референдум про усунення Президента.

Щодо цієї моделі можна відзначити, що тут перевага політики праву ще більш очевидно, ніж при імпічмент. Сенс консультації Конституційного суду полягає по ідеї в тому, щоб дати компетентну юридичну кваліфікацію діянь Президента як тяжкого порушення Конституції. Незважаючи на наявність такої кваліфікації, Парламент проте вправі з політичних міркувань не відстороняти від посади. Але якщо він навіть його відсторонив, виборці можуть знову ж з суто політичних міркувань з цим не погодитися і залишити Президента на місці. Президент, отже, якщо є харизматичним лідером, може собі дозволити будь-які тяжкі порушення Конституції.