- •Форма правління: поняття, конституційно-правовий зміст, класифікація
- •2. Абсолютна монархія: характерні риси і конституційне-правове оформлення
- •3. Дуалістична монархія: характерні риси і конституційно-правове оформлення
- •4. Парламентарна монархія: характерні риси і конституційно-правове оформлення
- •5. Президенстька республіка: характерні риси і конституційне-правове оформлення (сша)
- •6. Парламентська республіка: характерні риси і конституційне-правове оформлення (Німеччина та Італія)
- •7. Змішана республіка: характерні риси і конституційно-правове оформлення (Франція)
- •8. Політико-територіальний устрій держави: поняття та форми
- •9. Унітарні держави в конституційних нормах сучасних держав світу (на прикладі Конституції зарубіжних країн)
- •10. Національно-територіальна автономія: поняття та види. Автономія Аланських островів. Автономія Каталонії. Автономія Саамі. Автономія в кнр
- •11. Національно-культурна автономія: поняття та види. Персональна та корпоративна автономія
- •12. Основи теорії федералізму. Конституційне визначення федеративної держави
- •13. Класифікація федеративних держав
- •14. Способи розмежування компетенції між рівнями влади в сучасних федеративних державах світу
- •15. Поняття парламенту та парламентаризму
- •16. Основні моделі організації парламентів в зарубіжних країнах
- •17. Внутрішня та зовнішня побудова парламентів
- •18. Способи формування палат парламенту
- •19. Керівні органи палат парламенту
- •20. Конституційно-правовий статус спікера парламенту. Колегіальні керівні органи палат парламенту
- •21. Парламентські фракції в зарубіжних країнах
- •22. Комітети та комісії в зарубіжних парламентах: порядок іх формування та функціонування
- •23. Спеціальні та слідчі комітети (комісії) в зарубіжних парламентах. Об’єднані комітети (комісії) палат парламенту
- •Об'єднані комісії (комітети) палат парламенту. Органи парламенту, які реалізують його окремі повноваження
- •24. Правовий статус депутата парламенту
- •25.Зміст депутатського мандату. Види депутатського мандату. Позбавлення та втрата депутатського мандату.
- •26.Депутатський імунітет.
- •27.Депутатський індемнітет.
- •28.Основні та додаткові повноваження зарубіжних парламентів.
- •29.Поняття законодавчого процесу.
- •30.Стадії законодавчого процесу.
- •31.Законодавча ініціатива: поняття, суб’єкти та процедура реалізіції.
- •32.Розгляд і прийняття законопроектів за процедурою трьох читань.
- •33.Промульгація як стадія законодавчого процесу.
- •34.Право вето глави держави: поняття, види, механізми реалізації.
- •35.Вибіркове та відкладальне вето глави держави.
- •36.Форми парламентського контролю за органами виконавчої влади в країнах з парламентарними формами правління.
- •37.Інтрепеляція як форма парламентського контролю за органами виконавчої влади.
- •38.Форми парламентського контролю за органами виконавчої влади в президентських республіках.
- •39.Судові повноваження зарубіжних парламентів.
- •40.Бюджетні повноваження зарубіжних парламентів.
- •41.Інститут глави держави і його різновиди.
- •42.Одноосібний та колегіальний глава держави. Діархія.
- •43.Конституційно-правовий статус монарха. Системи престолонаслідування.
- •44.Особливості конституційно-правового статусу президента як глави держави в зарубіжних країнах.
- •45.Порядок і умови заміщення посади президента.
- •46.Повноваження глави держави при різних формах державного правління.
- •47. Принцип ротації інституту глави держави
- •49. Поняття, підстави та застосування процедури імпічменту глави держави
- •50. Основні моделі імпічменту
- •51. Поняття, ознаки виконавчої влади і система її органів
- •52. Поняття та основні моделі організації урядів
- •53. Структура уряду в зарубіжних країнах
- •54. Основні форми взаємодії уряду та парламенту в країнах з парламентарними формаим правління
- •55. Поняття та особливості конституційної відповідальності урядів в зарубіжних країнах
- •56. Форми конституційної відповідальності уряду в зарубіжних країнах
- •57. Конструктивний вотум
- •58. Політична відповідальність уряду в зарубіжних країнах
- •59. Поняття місцевого самоврядування
- •60. Основні теорії походження місцевого самоврядування
- •61. Сучасні концепції місцевого самоврядування
- •62. Принципи та системи місцевого самоврядуванняВиділяють дві основні системи організації влади на місцях.
- •63. Повноваження органів місцевого самоврядування
- •64. Організаційнго-правова та матеріально-правова основи місцевого самоврядування
- •65. Гарантії місцеовго самоврядування
- •66. Поняття політичних партій та їх функції
- •67. Класифікація політичних партій та ї партійні сиситеми
53. Структура уряду в зарубіжних країнах
Склад і структура уряду дуже різноманітні і в ряді країн (Великобританія) ніяк не регулюються, що дозволяє кожному новому главі уряду самому визначати, які міністерства йому потрібні і з яким колом ведення. В Італії, ФРН, Франції до складу уряду входять всі голови центральних відомств (міністри, глави департаментів, державні секретарі), хоча в конституціях це не обмовляється. В інших країнах, навпаки, структура виконавчої влади врегульована законом (США, Швейцарія, Іспанія, Польща). Так, в Іспанії склад уряду включає голови, його заступників, міністрів та інших членів, що визначаються в законодавчому порядку.
Деякі конституції передбачають певні вимоги до кандидатів у міністри: належність до громадянства за народженням (Сальвадор, Парагвай, Катар, Мексика) або в результаті натуралізації (Швеція, Коста-Ріка, Домініканська республіка), при цьому тільки після певного терміну після натуралізації (частіше все він не менше 10 років). У деяких конституціях встановлюються вікові обмеження, наприклад в Бразилії, Сальвадорі, Коста-Ріці не молодше 25 років, а в Норвегії, Єгипті, Мексиці - 30 років.
Законодавством ряду країн передбачені певні обмеження, пов'язані із здійсненням міністрами депутатського мандата (США, Нікарагуа, Австрія, Нідерланди, Норвегія, Франція). У таких країнах, як Австралія, Великобританія, Індія, Нова Зеландія, Шрі-Ланка, міністри, навпаки, повинні бути членами парламенту. У таких країнах, як Данія, Іспанія та Фінляндія, міністри можуть, але не зобов'язані бути депутатами. Конституція Японії встановлює, що більшість міністрів мають бути обрані з числа членів парламенту.
Іноді конституції містять норми, що забороняють кандидатам у міністри займатися певною професійною діяльністю або займати певні оплачувані посади (Румунія, Німеччина, Франція); в конституціях мусульманських країн, Норвегії та Швеції містяться вимоги, пов'язані з віросповіданням кандидатів у міністри. Ряд конституцій містять вимоги до морального вигляду і компетенції майбутніх міністрів (наприклад, у Фінляндії президент повинен включати до складу державного ради чесних і здатних громадян, які є корінними жителями країни). У країнах з однопартійною системою зазвичай передбачається своєрідний партійний ценз для членів уряду.
При формуванні уряду враховуються географічні, етнічні та релігійні чинники, наприклад в Індії в раді міністрів повинні бути представлені основні географічні райони та релігійні громади країни, а в урядах Бельгії, Швейцарії, Кенії і Лівану - різні регіональні і етноконфесійні групи.
54. Основні форми взаємодії уряду та парламенту в країнах з парламентарними формаим правління
У більшості країн ЄС уряд як орган виконавчої влади може безпосередньо або опосередковано впливати на процес прийняття парламентом законів. Можна спробувати класифікувати країни за ступенем впливу уряду на прийняття законів, що може виявлятися, зокрема, у впливі урядової адміністрації на прийняття законів парламентом та можливості делегування урядові законодавчого права. Французький дослідник Ж.Зіллер, дослідивши політико-адміністративні системи 12 держав ЄС, виокремлює такі групи: 1) уряди, які мають слабкі засоби для проведення законів у тому вигляді, в якому вони виходять від адміністрації (Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Бельгія, Італія, Ірландія); 2)уряди, що мають значні засоби для проведення законів у тому вигляді, в якому вони виходять від адміністрації (Іспанія, Португалія, Данія, Велика Британія, Франція, Греція) [1, с. 83,87].
Важливим засобом проведення власних законо- проектів урядом є їх розгляд у пріоритетному порядку, на відміну від законопроектів інших суб’єктів законодавчої ініціативи. Така пріоритетна процедура, як правило, прописана у відповідних законодавчих актах. У країнах, де законопроекти можуть виходити лише від уряду, а законодавчі пропозиції від інших суб’єктів законодавчої ініціативи, законопроекти, зрозуміло, мають більше можливостей бути розглянутими і прийнятими парламентом. Наприклад, в Іспанії у парламентських дебатах законопроекти мають пріоритет перед пропозиціями, що вже надає значної ваги саме тим документам, які розробляються урядом.
Розгляд урядових проектів у пріоритетному порядку передбачений у країнах з вже традиційно високою роллю виконавчої гілки влади в законодавчому процесі. Це, зокрема, стосується Великої Британії, де розподіл часу в парламенті для законодавчої ініціативи різних суб’єктів є таким, що з п’яти днів на тиждень, у які проходять засідання, чотири належать урядовим біллям і лише один день присвячений прийняттю біллів окремих парламентарів. Тому цілком природно, що урядові законопроекти стають законами в 4-5 разів частіше, ніж законопроекти окремих членів Палати Громад. Значні можливості для розгляду необхідних уряду законопроектів передбачені у Франції. Згідно зі ст. 48 Конституції Франції засідання упродовж двох тижнів із чотирьох у пріоритетному порядку і порядку, який встановлює уряд, присвячуються розгляду і обговоренню актів, включених урядом до порядку денного. Крім того, розгляд проектів фінансових законів, проектів законів про фінансування соціального забезпечення та деяких інших, за вимогою уряду, включаються до порядку денного в пріоритетному порядку [2, с. 102].