2.3. Виміри та рівні знакого процесу

Відповідно до трьох основних компонентів знакового процесу (знак, значення, інтерпретатор) можна розглянути низку відношень-

• Відношення між знаком та іншими знаками, які з ним пов'язані,

• Відношення між знаком та його значенням,

87

Логічна прагматика - це розділ логічної семіотики, який вивчає відношення мовних знаків до носіїв мови.

Зверніть увагу на те, що треба розрізняти "семантичне значення" знака і його "прагматичне значення"

Семантичне значення мовного знака є сталим і незмінним у різних контекстах На відміну від нього прагматичне значення є відносним: воно залежить від знань, вірувань, бажань, намірів конкретної людини, а також від позамовного контексту ( наприклад, від місця, часу, фізичних, культурних, історичних обставин промовляння якогось мовного виразу)

У кримінологи навіть були сформульовані прагматичні парадокси, пов"язані саме із прагматичним значенням того чи іншого виразу Одним з таких парадоксів є парадокс суспільної небезпечності діяння

У соціологічному аспекті термін "суспільна небезпечність" означає таку властивість діяння, яка пов"язана з актуальним або потенційним руйнуванням життєво важливих соціальних структур. У цьому смислі термін "злочин" позначає будь-які дії, які чинять або можуть чинити суттєву шкоду інтересам суспільства або його членам

У правовому аспекті термін злочин означає тільки те, що заборонене законом під страхом кримінального покарання У такому контексті висловлювання "злочин є суспільно небезпечним діянням" перетворюється у висловлювання "Діяння, яке заборонене кримінальним законодавством, є суспільно небезпечним" Таким чином, термін "суспільно небезпечне діяння" у правовому контексті змінює свій денотат і смисл і набуває явно виражений юридичний характер.

Усе це свідчить про те, що терміни "злочин" і "суспільно небезпечне діяння" мають зовсім інші значення в соціологічному і правовому контекстах Парадокс суспільної небезпечності діяння виникає саме у випадку, коли ці контексти змішуються.

Окрім вимірів знакового процесу розрізняють також його рівні. На першому рвші знакового процесу інтерпретатор безпосередньо включений у знаковий процес. На другому рівні він абстрагується від своєї участі у знаковому процесі та робить спробу дослідити його структуру на іншому, більш високому теоретичному рівні. Таких рівнів знакових процесів може бути нескінчена кількість. Кожний з них представляє різні рівні абстракції при розгляді одного й того ж знакового процесу

86

три - Бог-отець, Бог-син та Бог-святий дух? Але він мудро уникнув цієї пастки, показав мені у відповідь кулак. Бог єдиний у трьох особах

Тоді я показав йому вишню: говорячи, життя солодке, як цей плід Але він знову посрамив мене, з'ївши аґрус, він сказав цим ні, життя краще, ніж солодкий плід, воно ще й з кислинкою, а це робить його ціннішим! Насправді він наймудрший із усіх богословів, яких я знав будь-коли"

"Чи правильно мудрець розповів про вашу суперечку?" - запитали у вікінга - "Я і не думав говорити про Бога, - здивовано відповів він. - Просто цей нахаба показав мені один палець, натякаючи, шо у мене лише одне око, а я ще й намагаюся з ним сперечатися

Я показав йому два пальці, мій один коштує твоїх двох. Тоді вш показав мені три пальці, мов, кинь ти свої жарти: у нас двох лише три ока.

Піп мені залишалося робити? Я показав йому кулак¹ таких, мов, мудреців можуть навчити не слова, а тільки це. Вщ відповів мені' да я з"ш тебе, неначе цю вишню, а кістки, як цю вишневу кісточку, виплюну на землю. Тоді я проковтнув аґрус, щоб він зрозумів, шо я і кісток від нього не залишу, а з"їм його повністю!"

У наведеному прикладі наявні лише два виміри знакового процесу (суперечки): синтаксичний і прагматичний. Кожний із супротивників бачив взаємозв"язок між знаками, які застосовувалися в процесі суперечки, тобто синтаксичний вимір був наявним. Далі, кожний із супротивників певним чином сприймав знаки іншого і витлумачував їх, тобто наявний прагматичний вимір. Однак у даній ситуації відсутній семантичний вимір, бо відсутні загальновживані значення, які одночасно могли б приписуватися співрозмовниками знакам, які вони застосовували в процесі бесіди.

Відповідно до трьох вимірів знакового процесу виділяють три основні розділи семіотики як науки: синтаксис (синтактику), семантику і прагматику. Такі ж самі розділи можна виділити і в логічній семіотиці, тільки тут їх називають логічний синтаксис, логічна семантика і логічна прагматика.

Логічний синтаксис -це розділ логічної семіотики, який вивчає відношення між мовними знаками в структурі логічної теорії.

Логічна семантика - це розділ логічної семіотики, який вивчає відношення мовних знаків до їх значень.

89

життя вирішив не їсти до ти доки він не винайде спосіб вирішення првдоксу 'Брехун' Вш не зміг домогтися соєї мети і незабаром помер Середньовіччя тлумачило цей парадокс як нерозв'язуване речення У новий час на прооблечу "Брехуна' взагалі не звертати уваги Лише сучасний етап розвитку логіки дозволив аналізувати цей парадокс за допомогою строгих логічних методів

Один із засобів усунення цього парадоксу був запропонований польським логіком і математиком Альфредом Тарським (1902 - 1984). Він вважав, що цей парадокс є характерним прикладом тих труднощів, які виникають при змішуванні двох мов об"єктноі мови та метамови У природній мові між ними різниці не існує і про позамовну дійсність, і про висловлювання, що описують цю дійсність, ми говоримо, використовуючи одну і ту ж природну мову Для людини, яка користується, наприклад українською мовою, не існує великої різниці між такими двома висловлюваннями

1 Ця людина склала іспит з логіки,

2 Вірно, що ця людина склала іспит з логіки

Проте якщо проаналізувати висловлювання уважно, то виявиться, що в першому випадку йдеться про факт складання іспиту людиною, а в другому - про висловлювання щодо людини і ії складання іспиту

Якщо дослідити парадокс "Брехун" з точки зору чіткого розрізнення об"єктноі мови та метамови, то виявиться, що твердження "Я кажу неправду" не може бути сформульованим за допомогою об"єктноі мови ( у нашому випадку це українська мова) У ньому стверджується хибність того, що сказано за допомогою української мови, а не факт дійсності Тому його треба віднести до метамови і висловити на мові, що відрізняється від української

Отже, якщо ми хочемо сказати, що означає зворот "висловлювання, яке істинним/хибним у деякій мові", то окрім виразів цієї мови, необхідно також користуватися виразами, які в ній відсутні Терміни "істинно" і "хибно" виражають не властивості речей, а властивості висловлювань щодо цих речей, і тому ці терміни є термінами не об'єктної мови, а метамови

88

Для розрізнення рівнів знакового процесу в логіці впроваджуються два поняття метамова і об'єктна мова

Об'єктна мова - це мова, за допомогою якої фіксується, описується окрема предметна (позамовна) дійсність.

Метамова - це мова, засобами якої описуються та досліджуються властивості та відношення об'єктної мови.

Отже, якщо об'єктна мова - це предмет аналізу, то метамова - засіб такого аналізу.

Змішення метамови та об"єктноі мови може призвести до парадоксів і протиріч Це зауваження більше стосується не стільки мов логіки, скільки природних мов, де відсутнє чітке розрізрення між цими двома рівнями

Парадокс - це міркування, яке приводить до двох протилежних висновків.

У лопщ королем парадоксів вважається парадокс "Брехун" Його відкриття пов'язують з ім'ям давньогрецького філософа мегарськоі школи Евбуліда ( 4 ст до н є) Існують різні варіанти формулювання цього парадоксу Наведемо один із найпростіших Уявімо ситуацію, коли якась людина виголошує лише одну фразу "Я кажу неправду" Відразу ж виникає проблема як оцінити цю фразу, тобто, яку відповідь давати на запитання "чи є висловлювання цієї людини "Я кажу неправду" істинним, чи воно є хибніш?" Якщо це висловлювання ("Я кажу неправду") є хибним, тоді людина говорить правду і, відповідно, її висловлювання є істинним Якщо ж це висловлювання ("Я кажу неправду") є істинним, а той, хто його виголошує, стверджує, що воно хибне, тоді його висловлювання є хибним

Отже, виявляється, що якщо людина (стверджуючи "я кажу неправду") говорить неправду, то вона говорить правду, і навпаки, якщо вона говорить правду, то вона говорить неправду

Давні греки приділили значну увагу розв"язанню цього прарадоксу Так, фпософ стоїк Хрисгап присвятив парадоксу "Брехун" три книги Переказують що якась людина на ім'я Філет Коський була доведена цим парадоксом до розпачу і покінчила життя самогубством За іншими переказами учень Евбуліда Дюдор Кронос наприкінці свого

91