5. Конґрес європейських національних меншостей.

„Етнополітичний Альманах", як видко вже з його назви, є публікацією практично-націологічного характеру. У зв'язку з цим слід тут згадати про одну установу також етнополітичного характеру, що у великій мірі стимулювала появу „Етнополітичного Альманаху". Я маю на увазі „Конгреси європейських національних меншостей" (Europaische Nationalitaten Kongresse), що об'єднують представників майже 40 мільйонів національних меншостей в повоєнній Европі, які належали до 40 національних груп та 14 націй в 14 державах. Ця організація постала в 1925 році з німецької ініціятиви. Одним з її піонерів був покійний генеральний секретар Е... — д-р Евальд Амменде (Е. Ammende), що саме німці були ініціяторами цих конгресів, це зовсім зрозуміле. Адже німецький нарід національне є найбільш пошматований та має свої меншости в десятьох державах. Понад вісім мільйонів є таким чином розпорошено поза Німеччиною, Австрією й Швайцарією.

Згадані конгреси європейських національних меншостей спочатку засідали щороку в кінці літа в Женеві, відтак у Відні та у Берні. До 1934 року відбулося 11 цих конгресів. Головою їх був згаданий вже тут представник словінської меншости в Італії — д-р О. Вільфан (І. Wilfan). Генеральний секретар їх має постійний остідок у Відні. Завданням Е... є поширення й поглиблення міжнародного правного захисту існуючих національних меншостей. Ці конгреси — фактично є прилюдною трибуною, звідки поневолені народи, оскільки вони представлені в цій централі, мають змогу виступати зі своїми скаргами й домаганнями перед усім світом. Провід E.N.K. дбав про те, щоб Союз Народів виявляв більшу активність у справах захисту національних меншостей, поскільки це належить до його компетенції. E.N.K. ставиться критично до мирових умов, що витворили сучасне положення національних меншостей у багатьох випадках зовсім незадовільним, бо міжнародньо-правний захист є ілюзоричний та існує лише на папері; фактично ж національні меншости зовсім здебільшого віддані на поталу державно пануючої більшости. Проте E.N.K. ідеологічно відкидають мілітарний ревізійнізм, як засіб усунення кривд національних меншостей та покращання їхньої долі. Вони тримаються тієї думки, що поганий мир все ж таки ліпша річ за найкращу по своїм можливим наслідкам війну. На сторінках цієї праці — це буде спеціяльно мова про етнополітику, мені доведеться нераз повернутися до цієї справи. Додати ще слід, що українці представлені були в цій установі та брали активну участь у конгресах європейських національних меншостей.

Цій установі націологічна сучасна література завдячує одну актуальну публікацію, а саме: „Nationalitaten in den Staaten Europas" (Народи, фактично національні меншости в європейських державах, 1931 р. з додатком у 1932 p.). Ця величезна книга (566 стор. великого формату) є першою спробою фактичного змалювання положення національних меншостей у 14 європейських державах. В 40 статтях за числом цих меншостей, представлених в E.N.K. а підставі автентичних матеріялів, маємо в цьому збірнику докладний звіт про сучасний стан окремих національних меншостей майже в усій Европі. Не можна дивуватися, що цей огляд є переважно критичний і подекуди політичне тенденційний, освітлюючий стан речей під кутом національного максималізму. Проте для кожного націолога й головно етнополітика ця публікація може бути цінним джерелом під умовою, звичайно, вмілого та критичного користування нею.

Гірше справа мається у Німеччині з навчанням націології на високих школах, як це констатує М. Г. Бем. Чиста націологія ще не заведена, як спеціяльна дисципліна в плянах навчання високих шкіл. Фактично націологічною методою плекається положення німецького народу в прикордонних зонах або закордоном в спеціяльних Інститутах чи товариствах, як про це була мова попередньо. Лише Марбурзький університет мав катедру цієї науки. Правда, у Кенігсберзі існував спеціяльний націологічний семінар, в Берлінській школі політичних наук у 1930 р. була заснована окрема катедра для німецької політики з відповідним при ній семінарем.

Після першої світової війни можна було сконстатувати в Німеччині велике поширення націологічної спеціяльної літератури. Головніші праці з цієї ділянки реєструються у бібліографічних покажчиках „Етнополітичних Альманахів". З праць цього характеру слід згадати джерельну історично-соціологічну монографію проф. М. Мітчерліха (М. Mitscherlich) про формування західньо-европейських націй і новочасний націоналізм (Der nationalismus Westeuropas, 1920) — та спеціяльну публікацію: „Нація й національність", що вийшла як додаток до III тому „Соціологічного Річника" (Jahrbuch fur Sociologie, 1927), — й виключно присвячена науковому з'ясуванню проблеми та істоти нації соціологічною методою. На увагу заслуговує відтак менша студія Фельса (Dr. Pels) про поняття та істоту нації (Begriff und Wesen der Nation) у збірці „Deutschtum und Ausland" (.6,1927).

Наприкінці цього року слід згадати щомісячний орган Союзу національних меншостей в Німеччині „Kulturwehr", спеціяльно присвяченого інформації про культурне положення ненімецького населення в німецькій державі. Він почав виходити у Берліні в 1925 році за редакцією сербо-лужицького публіциста Яна Скали. Після гітлерівського перевороту нова влада заборонила цей журнал, але відтак зняла свою заборону і він виходив знову як квартальник, звичайно, рахуючись з політичним режимом гітлерівської Німеччини.