1. Релігійний універсалізм і націоналізм

У своїх початках всі релігії мають виразно націоцентричний характер. Щойно згодом церковно організуючись, деякі з них виявляють універсалістичні, понаднаціональні тенденції. Але, стаючись світовими, вони не втрачають ще зовсім свого національного типу. Навпаки, їх універсальний месіянізм виразно зраджує їхній питомий націоцентралізм. Вже в стародавніх часах, на думку П. Варта „релігії античних основних суспільств були виразно національними". Грецький Аполон так само, як римський Юпітер, були національними богами. Проф. Ф. Жілка у своїй „Історії всесвітніх релігій" (1924) каже: „Якщо ми хочемо розуміти постання та історію світових релігій, то мусимо ввести їх у рамки тих старших, з яких і проти яких вони постали.

Буддизм міг вирости лише в Індії з брамїнізму. Християнство також тяжко собі уявити деінде поза землею ізраїльського народу. Національні релігії мають своє продовження й завершення в універсальних релігіях; універсальні релігії затримують у собі деякі ознаки племінних релігій...

Історія всіх релігій доводить наочно органічний їх зв'язок з народом й краєм, де вони постали. Наведу кілька доказів з цитованого підручника історії світових релігій, де автор раз-у-раз підкресює народотворчу ролю віри. „В Індії, — каже він, — релігія зростала з народнім життям". Ламанізм є тибетською відміною буддизму. Таоїзм і конфуціонізм — це національні релігії Китаю, настільки органічні, що в них „неможливо відокремити народність від віри". Ще більше виправдане таке твердження щодо японського шинтоїзму, бо „шін-то нерозлучно зв'язане з життям народу й держави: національна й державна історія (Японії) є власне безнастанним розвитком божественного походження та благодаті. Шинтоїзм є релігією національної свідомости, національної гордости, але також національної здатности та експанзії".

Цікаво, що серед азійських народів саме японці перетворилися в модерну націю та що молодий японський національзм зраджує ознаки расового месіянізму й панконтинентального імперіялізму. Загально відомий національний характер старожидівської релігії, як і її месіянізм. Релігія врятувала жидів на вигнанні впродовж понад двох тисячного перебування в діяспорі. „Єрусалимський храм", каже П. Варту, був магнечичним бігуном, що фізично або бодай духово досить сильно притягував й утримував їх національну свідомість. Мабуть у жодному іншому випадку не кидається у вічі так яскраво органічний зв'язок між рілігією, як у жидівському, де віра була немов національний цемент. Особливо в ті часи, коли культурна асиміляція з чужим оточенням здавалося остаточно вже усувала рештки національної відрубности й коли жидівство ставало тільки конфесійною ознакою.

Проте, під захистом своєї місіяністичної віри жиди подужали цю добу національної анабіози. Сорок років тому Герцль кинув свою сіоністичну утопію, що на наших очах стала фактом в Палестині, активуючи жидівську націогенезу по всьому світу. Крім християнства є ще одна універсальна релігія, яку світ завдячує семітам. Це іслям. Великий дебют доти невідомого народу арабів, що відтак швидко поширився навкруг Середземного моря, головно ж в Азії та Африці. У своїх початках мохамеданство лише на тлі народу та краю, де вона зродилася.