- •О. І. Бочковський Вступ до націології
- •І. Проблематика, завдання та початки науки про націю (націології)
- •1.Національне пробудження й відродження Европи
- •2. Перші спроби національної ідеології й території
- •3. Національне питання й наука
- •4. Наука про націю чи розподілення проблеми нації між окремими науками
- •5. Деякі особливості нації, як об'єкту наукового дослідження
- •6. Чи є можлива і виправдана спеціяльна наука про націю?
- •7. Преісторія й каменярі націології
- •. Війна й національна справа
- •9. Т. Ґ. Масарик і початки націології
- •10. Р. В. Сетон Востон та його націологічні праці про Австро-Угорщину
- •11. Національна програма тижневика „The New Europe"
- •12. Поширення націологічних дослідів під час світової війни
- •13. Шляхами розвитку націології після війни
- •3. Німеччина.
- •5. Конґрес європейських національних меншостей.
- •6. Австрія.
- •7. Польща.
- •8. Чехо-Словаччина.
- •9. Франція.
- •10. Англія.
- •11. Ссср.
- •12. Російська еміграція й національне питання.
- •13. Евразійство.
- •15. Жидівський Науковий Інститут.
- •16. Націологія й еміґрація.
- •17. Каталонія й Україна.
- •18. Каталонці.
- •19. Українці.
- •20. Українська еміграція й націологія.
- •15. Націологія та її архітектоніка
- •1. Нарід і нація (етнологія й націологія).
- •II. Складники й будова нації (Етногенеза й націогенеза)
- •16. Загальний огляд всесвітньої етногенези
- •18. Австралія та Океанія
- •III. Суспільна структура нації
- •19. Підстави для розрізнювання етно- й націогенези
- •20. Вплив суспільної складні на формування й розвиток народу.
- •2. Два типи народів етно- та націогенези
- •2. Місто і село
- •3. Радянська націологія й соціяльна структура нації
- •21. Що таке нація?
- •1. Рудницький, Манчіні та Ронан
- •IV. Елементи нації
- •22. Раса й нація
- •2. Ж. А. Ґобіно й Ляпуж
- •3. Г. Ст. Чемберлен
- •4. Л. Вольтман
- •5. Соціял-антропологія. (о. Аммон)
- •6. Німецький расизм (г. Гюнтер)
- •7. Антисемітизм
- •8. Жиди й раса
- •9. Жидівський тип — витвір середовища
- •23. Нація й територія.
- •2. Територія та етногенеза
- •3. Від геодетермінізму до георелятивїзму
- •4. Географічна типізація та антропогеографічна специфікація
- •5. Схід Европи з антропогеографічного та етно-націографічного боку
- •6. „Механіка" мезологічних взаємин
- •7. Мовно-національні та природні кордони
- •8. Українська справа з мезологічно-антропологічного боку
- •9. Територія у світлі націології
- •24. Нація й мова
- •1. Рідна й чужа мова
- •2. Нація не є тотожна з мовою
- •3. Мова й раса
- •4. Висновки
- •25. Нація і культура
- •1.Культура як критерій національної самобутности
- •2. Зв'язок між культурою й нацією
- •1. Релігійний універсалізм і націоналізм
- •2. Реформація й початки європейської націогенези
- •27. Нація — як психоволюнтаристична спільнота
- •III. Етнополітика
- •28. Проблематика й завдання етнополітики
- •1. Що таке етнополітика?
- •2. Нація й партія
- •29. Нація й держава
- •1. Самовизначення народів
- •2. Питання національних меншостей
- •3. Проблематика національних меншостей
- •30. Спроби синтези між державою й нацією
- •1. Юґославія
- •2. Чехо—Словаччина
- •3. Про державну й національну соборність
- •4. Етнополітичні перспективи
- •V. Націософія
- •31. Проблематика націософії
- •1. Людина й нація
- •2. Головні течії національної ідеології
- •3. Паннаціоналізм, як переходова криза націоналізму
- •32. Панрасизм і панконтиненталізм
- •1. Панрасизм
- •2. Панконтиненталізм
- •1. Панамериканізм
- •2. Панафриканізм
- •3. Паназіятизм
- •4. Паневропа
- •33. Нація й людство
- •34. Націократія
3. Від геодетермінізму до георелятивїзму
На початку цього уступу мушу зробити одне застереження проти поперньо тут згаданого геодетермінізму, що в середині минулого століття знайшов оцей клясичний вислів в праці французького вченого В. Кузена: „Вступ до історії філософії": — дайте мені — казав він, — карту певної країни, її конфігурацію, її підсоння, її водну систему, її вітри та всю її фізичну географію; дайте мені її природні поклади, її фльору і фавну і я зобов'язуюсь наперед вам сказати, яка буде людина цієї країни, та яку ролю гратиме цей край в історії не випадково, але неминуче: не тільки в ту чи іншу добу, але завжди, а врешті також ідею, яку ця країна покликана представляти". Ця універсальна формула може бути хіба прикладом географічної метафізики, такого бо фаталістичного зв'язку між людиною й природою немає, або в кожнім разі він належить до давноминулої преісторії людства. Там, де появилися вже людські скупчення й постали зв'язки суспільної організації, почалася завзята боротьба людей проти необмеженого абсолютизму природи й ступневе визволення з-під її залізної диктатури. Вже на початках етногенези, яка нас тут цікавить, людина не була таким безпомічним рабом природи. Територія у цій добі грає ролю бази, на якій краще відбувається процес етнографічної консолідації. А в новітніх часах націогенези, цебто у фазі перетворювання цієї етнографічної сировини у масово усвідомлену модерну націю, рішальним чинником є вже не природне оточення, але, мовляв, „суспільна хемія" між-громадських відносин, сприяючих своєю інтенсивністю цій національній кристалізації.
Відомий французький історик Ж. Мішле (J. Michelet) у своєму знаменитому „Малюнкові Франції" (Tableau de la France - 1869) робить спробу антропогеографічного з'ясування взаємин між природою та людиною. Для цого головним географічним чинником є земля як „географічна база", без якої нарід, — цей фактор історії — висів би, немов у повітрі, як на тих китайських малюнках, де немає землі. Слід зауважити, казав він, що шляхом харчування та через підсоння, вона сотками способів впливає на людей. Яке гніздо — такий птах. Яка батьківщина, така людина". Тим поетичним образом Ж. Мішле гарно змалював ролю території у процесі етногенези. Бож земля — це справді гніздо народів.
Дальшим кроком у цьому напрямі було з'ясування впливу не як чогось однобічно арбітрального, але, як взаємини між землею та людиною у зв'язку з культурним її розвитком, громадською організованістю, а головно технічною винахідливістю та працездатністю, завдяки чому людина почала перемагати природу, щоб стати нарешті її паном.
Людська організована співпраця міняє обличчя землі. Людська праця, базована на технічному поступі, є силою, з допомогою якої людина визволяється з рабства природи. Насмілюються навіть виправляти її. Сам Мішле, говорючи про бельгійську Фляндрію, мусів констатувати, що вона була „витворена, так би мовити, проти природи й є ділом людської праці".
Отже, модерна наука, досліджуючи взаємини між природою (головно й конкретно землею) та людиною, залишила в процесі розвитку становище фаталістичного геодетермінізму, щоб вийти на вірний шлях творчого георелятивізму, якого головно дотримується новочасна французька „людська географія".