3. Г. Ст. Чемберлен

Як я вже казав, німці практично використали й спопуляризовували расову ідеологію й теорію французьких каменярів цієї історіософії, що у Франції не знайшла жвавішого відгуку. Найбільше до цього спричинився Г. Ст. Чемберлен (Н. St. Chamberlain), хоч англієць з походження, але фанатичний німецький націоналіст, пангерманіст, зять славетного музики Р. Ваґнера, талановитий письменник, але науковий дилетант, автор „Біблії" німецького расизму — великого та з фанатичним захопленням для раси написаного твору: „Основи XIX століття" (Die Grundlagen des XIX Jahrhunderts, 1899). Я свідомо звернув увагу на те, що він був зятем композитора „Тангойзера" та „Логенґріна". Річ у тім, що Р. Ваґнер, що в Римі особисто познайомився з Ґобіно, захопився його філософією історії з її культом германства та засудом Франції. Автор „Перстеня нібелюнґів" був піонером ґобінізма в Німеччині де відтак поширився культ французького расолога, як про це свідчить повстання „Verein" (Союзів) ім'я Ґобіно. Можна сказати, що згадана книга Г. Ст. Чемберлена поширила расову історіософію пангерманського напряму серед німецького загалу й підготувала ґрунт для гітлеризму та сучасного расизму у „Drittem Reich". Схема історії Г. Ст. Чемберлена така: Скандінавія була батьківщиною найдавнішого людського племени. Це арійці — високі, синьоокі, русяві. Вони були каменярами та носіями культури по всьому світі. На думку Г. Ст. Чемберлена, вони були фундаторами перших культур у стародавньому Оріенті — Вавилонії, Асирії, Єгипті, як також в Ірані та Індії. Навіть у Китаї та в Японії все шляхетніше має вигляд арійський або індогерманський, за попередньо наведеними фізичними ознаками (високий зріст, сині очі, русяве волосся й довгоголовість). Але цього не досить: прагермани були також будівничими питомих культур в Америці (індіянської) та на островах Тихого Океану. Розуміється, що всі велетні світової історії германського походження. Г. Ст. Чемберлен уважає ймовірним, що й Христос був германського роду; мовляв, вищий жидівський елемент належав до германської раси. Все, що культурного витворила християнська ера, звичайно, було ділом германських велетнів. Так, германського роду були, по думці автора, Леонардо да Вінчі, Ґалілей, Вольтер, не згадуючи вже видатних представників німецької чи голляндської культури.

4. Л. Вольтман

Згодом німецький вчений Л. Вольтман спеціяльно займається дослідом цієї справи, присвятивши їй з'ясуванню дві свої праці, а саме: „Германи та ренесанс в Італії" (Die Germanen und die Renaissance in Italien), „Германи у Франції" (Die Germanen in Frankreich, 1907). З іменем цього дослідника зв'язане постання нової наукової дисципліни: „політичної антропології", яку він обґрунтував у своєму творі: „Politische Antropologie 1903. Підзаголовок до нього: „Розвідка про вплив теорії про походження (Descendenztheorie) рас науку про політичний розвиток народів", ясно говорить про те, що автор політичну історію людства трактує під кутом раси. Органом цієї нової науки був журнал „Politisch-Anthropologische Revue", що мала своїм завданням „послідовне з'ясування природних еволюційних законів у ширшому розумінню слова до органічного суспільного й культурного розвитку народів". Покликаючись на славетного німецького біолога Ер. Гекеля (Еr. Haeckl), за думкою якого „світова історія є частиною органічної еволюційної історії", Л. Вольтман на вступі згаданої „Політичної антропології" свій погляд з цього приводу висловив у такому реченню: „Біологічна історія людських рас є справжньою й фундаментальною історією держав". З огляду на завдання цієї праці, наведу тут ще головніші тези Л. Вольтмана: „Здатність до політичного й культурного панування зумовлені антропологічне". У згоді з Фр. Рацелям (Закон історії) та Л. Гумпловичем („природний закон творення держав") Л. Вольтман констатує, що міцні державні організації постали скрізь там, де хліборобський і ремісничий нарід був підбитий талановитою ловецькою й пастушою расою. Боротьба в середині та назовні є отже причиною постання держави". Почуття раси є політичне діюча сила". Зі становища націології особливо цікава оця теза цитованого автора: „...підставою національної свідомости є завжди расове почуття". Зовсім природно, що расова ідеологія Л. Вольтмана є суспільно аристократична „кермуючі касти"). Вона припускає схрещування близьких рас, але рішуче відкидає „метісаж" білої раси з кольоровими, як недоцільний і навіть небезпечний, бо в цьому випадку змішування рас веде до „нездорової суспільної ворожнечі, злочинств і перманентної революції, прикладом чого можуть бути „Південна Америка та Туреччина. Також національні постійні сварки в передвоєнній Австро-Угорщині, думкою згаданого автора, промовляють за це його твердження. А причиною цього факта було те, що пануюча раса (очевидно німці. Б.) не спромоглися, щоб накинути всім понемоленим народам ту саму мову". Бож спільна мова — найвластивіший засіб до фізіологічного злиття й вирівняння."

Як виглядає історія культури з погляду цієї політичної антропології? Наш автор відповідає на це запитання в кінці своєї цитованої праці: „Можна антропологічне довести, — каже він, — що вся європейська цивілізація, також у слов'янських і романських країнах, була ділом германської раси. Франки, нормани та бурґунди у Франції, вестґоти в Еспанії, Лянґобарди й бачовари в Італії поклали антропологічний зародок до середньовічної й новочасної культури цих держав. — Папство, ренесанс, французька революція й всесвітнє панування Наполеона — це були великі чини германського духа..."

Вся ця політична „антропологія" дуже цікава й оригінальна, але не має нічого спільного з чистою науковою, антропологією. Бо, напр., такий Наполеон, не був фізично жодним германським Зіґфрідом, але типовим арійським, цебто належав за расовою історіософією якраз до антиарійського типу. Або, напр., у бувшій Австро-Угорщині не панувала германська раса, тільки німецька нація, расове дуже перемішана, серед якої багато було згерманізованих мовно й культурно представників словянських і романських народів. Приблизно так само з наукового боку виглядає вся ця „політична антропологія", що не є наукою, але певним світоглядом та ідеологією.