34. Націократія

„Народи пани", оборонці історичного „стану посідання" не хочуть жодним способом погодитися та визнати факт національного відродження т.зв. „неісторичних" народів. Спочатку вони нехтували його і загалом відкидали. Відтак почали шукати якихсь чудодійних ліків, щоб спинити або принаймні загальмувати поступ національних рухів. Нарешті, коли все це не помогло, вони зайво намагалися здискридитувати визвольні рухи поневолених народів, обкидаючи їх болотом всіляких наклепів і брехливих обвинувачень. Все це однак зайве й безсиле. Бо історія сприяє тепер еманципації бездоленних народів, яких досі вона нехтувала й приспала. Під прапором сучасного паннаціоналізму людство простує до націократії, цебто до політичного панування націй у близькій майбутності.

В дотеперішній історії людства чергувалися досі церква та держава, як провідні чинники політичного розвитку. Сьогодні на зміну їм приходять нація, що у своїх змаганнях за політичне самовизначення народів виступає проти куратель держави, яка нехтує їх самостійницькі прямування. Народи, що національно прокинулися нещодавно або тепер, боряться за своє помітне самовизначення та свободу. Це особливо є характерним для сучасної Европи, де культурна націогенія майже скрізь є вже закінчена. Але й поза Европою, головно в Азії, подекути також в Африці, словом, скрізь, де національно прокинулися кольорові народи, висувається домагання расової рівноправности, а отже й права цих народів на самовизначення. Ці національні змагання по всьому світі є прологом до нової фази вселюдської історії, яку називаю націократією.

Живемо в добі її народження так, що можемо стежити за перебігом її творення. Було б, проте передчасним вже нині хотіти сконкретизувати реальні її форми, як щойно завтра стануть політичною дійсністю. Сьогодні є можливим щойно передбачати головні напрямні цього процесу.

Націократія має витворити новий тип держави, досить гнучкий, щоб у нього вклалися самостійницькі змагання кожного культурного народу. Націократія мусить знайти живу форму для здійснення права народів на їхнє самовизначення. Історично її завдання полягатиме в тому, щоб нині хронічний конфлікт між нацією й державою полагодити й зліквідувати раз на все. Вона мусить синтетичне, примирити автономізм, зглядно з сепаратизмом національно свідомих народів з централізмом й автократизмом держави. Головно розходиться тут про погодження засад „волі та організації, як слушно це констатує автор „Паневропи". „Це замирення, — каже він, — внутрі мусить виявитися в якнайдалі ідучій автономії, а назовні — в якнайвільнішій федерації". Ентополітично сучасний світ прямує непереможно до цього виходу з сучасного націо-державного напруження. Особливо англійська державно-адміністративна практика є під цим оглядом дуже повчальна своїми практичними досягненнями та успіхами; совєтська система — своєю теоретичною гнучкістю. Про що в даному разі влучно спостеріг Куденгове-Калеґрі, кажучи: „Европа мусить розуміти, що диференція без інтеграції приводить до занепаду та що її аналітична політика має бути доповнена також політичною синтезою". Звичайно, це правило має силу не лише для Европи, але для всього світу, оскільки він перебуває в стані національної кристалізації та індивідуалізації.

Сучасний паннаціоналізм, захоплений ідеалом всебічної національної автаркії (самодостатности), зовсім забув та свідомо нехтує цю потребу міжнародної синтези поруч зовсім виправданого змагання кожного народу до повного його самовизначення. Проте національний егоїзм, що відкидає неминучу потребу міжнароднього порозуміння та співпраці, передовсім шкодить інтересам свого народу. Масарик має рацію, коли каже: „Одиниці так само, як і народи не існують для того, щоб тільки виконувати свої героїчні завдання. Нарід, що живе лише для себе, був би так само бідолашним, як людина, яка живе тільки для себе. Без віри в ідеї та ідеали життя як одинців, так і народів лише животінням".

Також національний егоїзм у господарській ділянці, що особливо після війни виявився дуже сильно у різних народів (спроби здійснення економічної автаркії), — цілковито розчарував і не сповнив сподівань. Ця програмова господарська ізоляція у великій мірі спричинила трагічне поглиблення світової кризи після війни. Не підлягає сумніву, що вихід із цієї сучасної скрути є можливим єдино шляхом відновлення світової економічної політики між усіма країнами та народами. Реґіоналізм у світовій економіці, що останніми часами набуває впливу в міжнародніх взаєминах, може бути тим мостом, по якому зубожене теперішнє людство вийде із сутичок національної автаркії на шлях міжнародної співпраці й порозуміння. Взагалі без шанування засади взаємин та господарської взяємозалежности всіх народів неможливим є переведення політичної націократії.

Не слід забувати, що шлях до націократії зовсім не піде напростень, але навпаки, що він буде дуже плутаним і тяжким. Двобій між нацією й державою буде дуже безоглядним, заки держава пристосовується до нової системи націократії, цебто поки кожен нарід, національне усвідомлений здійснить і забезпечить своє політичне самовизначення. На цьому шляху до націократії неминучі ще криваві війни та революції. Бо людство, на жаль, ніколи й ніде не навчилося нічому з досвіду минулого всупереч відомому античному твердженню, що „історія є учителькою народів". Історичні факти доводять ясно, що навіть світові культури, як французька чи англійська, не в стані були цілковито засимілювати недержавні й поневолені народи, як бретонці, флямандці, кімри. Острів лужицьких сербів і після соток років не потонув у німецькому морі. Проте панівні народи продовжують свою сизифову працю, марно намагаючись засимілювати та зденаціоналізувати іншонаціональні елементи, перебуваючи під їх політичною гегемонією. До них пожна застосувати речення Ніцше: „Може ще десь існують народи і стада, але не в нас, мої брати! Тут є лише держави! Що це таке? Держава — це найхолодніша серед холодних потвор. Холодно вона бреше також; і ця брехня вилазить з її пащі! Я — держава, я — нарід!" Націократія буде запереченням цієї традиційної брехні та виправлення її в цьому сенсі, що замість твердження — „я — держава, я — нарід", гаслом її буде: „Я — нація, я — держава".

Заведення націократії вимагатиме попередньо духовного й морального переродження людства та народів. Треба буде зрезиґнувати з культу абсолютної державної суверенности та примиритися з голою дійсністю, що право на самовизначення мають усі національне усвідомлені народи без будьякого винятку. Треба буде обмежити „святий егоїзм" народів; речево проаналізувати й скритикувати їхній національний месіянізм, цебто віру в якесь спеціяльне призначення та нарцисизм, тобто романтичне їх самозакохання. Доведеться зректися мрії про світову гегемонію тієї чи іншої панівної нації. Відкинувши забобон про „інферіорність" одних та суперечність других народів, або рас. Слід буде усвідомити собі, що кожна нація або раса у відповідному для себе природному й суспільному оточенні може розвинутися у гарну квітку людства.

Сучасна паннаціоналістична психоза згодом мине так само, як минув релігійний фанатизм, що на початку нової доби руйнував Европу кривавими війнами та вкривав ватрами живими палених „єретиків". Коли ми сьогодні перечитуємо чорну хроніку цих страшних подій, нам тяжко не раз зрозуміти, через що та або інша віра могла викликувати у тодішніх людей такі кровожадні інстинкти та лютий фанатизм. Так само наші внуки з жахом читатимуть історію кривавих подій, заподіяних сучасним паннаціоналізмом. Релігійна толеранція є сьогодні політичною аксіомою серед культурних народів. Для наших нащадків такою самою аксіомою буде національна толеранція.

Від войовничого паннаціоналізму через конструктивний і творчий націоналізм веде шлях до націократії. Хоре сучасне людство прокинеться із своєї післявоєнної психози, щоб у відворотному напрямі пройти відому тріяду Ґрільпарцера „від звірячости, через націоналізм до людяности". Бо у своїй істоті націократія — це визвольні, незалежні народи, добровільно об'єднанні у континентальні та світові спілки з одного боку й відновлене організоване людство з другого. Щойно в добі націократії відроджені народи здивують світ наймогутнішим своїм твором — „IX симфонією" людської історії.

25.11. 1937

Покажчик літератури

Більшість джерел до цієї праці вже згадані в тексті. Звичайно неможливо тут навести всю націологічну літературу, яка дуже велика, особливо ж спеціяльна. Натомість, майже немає праць підручникового характеру, що пояснюється тим, що націологія не є ще остаточно уконституована із складенням покажчика літератури, що відповідав би потребам педагогічного та дидактичного характеру. Я наводжу тому далі всю головнішу націологічну літературу, як загального, так і спеціяльного характеру. Тому, що наші слухачі розкинені по цілому світі, подана література на різних мовах. З технічних причин і для обмеження користування цим покажчиком, він складений в абетковому порядку. Праці інформаційного та збірного характеру подані в кінці цього списку джерел.

D'Auriac J.: La Nationalite francaise. 1913.

Anerhan J.: Jazykove rnensiny v Europe. 1924.

Bagehot: Ursprung der Volker. 1885.

Bauer O.: Nationalitatsfrage und Sozialdemokratie. 1908.

Benda J.: Discours a la Nation europeenne. 1933.

Bluntschli: Die nationale Staatsbildung und der moderne deutsche Staat 1870.

Boas Fr.: Rasse und Kultur. 1922.

Бочковський О. І.: Націологія і націографія як спеціяльна соціологічна дисципліна для наукового досліду нації. 1926.

Його ж: Національне пробудження, відродження, самоозначення. 1931. (з покажчиком головної новітньої націологічної літератури).

Його ж: Поневолені народи царської імперії: їх національне відродження та автономічні прямування. 1916.

Його ж: Т. Ґ. Масарик, національна проблема і українське питання. 1930.

Його ж: Боротьба народів за національне визволення. 1932.

Boczkowski H. I.: Grundlagen des Nationalproblems (Einfuhrung in die Natiologie). 1936. (З докладним покажчиком літератури на головних мовах).

Boehm M. H.: Das eigenstandige Volk (Volkstheoretische Grundlagen der Ethnopolitik und Geisteswissenschaften). 1932.

Le Bon G.: Lois psychologiques devolution des peuples.

Borschak El.: Le mouvement national ukrainien en XIV siecle. 1931.

Brunhes J.: (C. Vallaux). La Geographic de I'hiistoire. 1921.

Calderon G. F.: Les democraties latines de l'Amerique. 1913.

Chalupny Em.: Narodn/filosofie ceskoslovenska 1935.

Chamberlain H. S.: Die Grundlagen des XIX Jahrhunderts.

Condehove-Calergi R. N.: Pan-Europa. 1923.

Чехович К.: Олександер Потебня (Український мистець-лінґвіст). 1931.

Чижевський Д. М.: Нариси з історії філософії на Україні. 1931.

Danes J. V.: Puvod a zanikan/domorodcu v Australii a Oceanii. 1924.

Його ж: Zeme a vyvoj lidstva. 1926.

Deckert E.: Panlatinismus, Panslavismus und Panteutonismus in ihrer Bedeutung fur die politische Weltlage. 1915.

Deniker J.: Les races et les peuples de la terre. 1900.

Delafosse M.: Lam negre. 1922.

Дообчевський P.: За право мови. 1934.

Delafosse M.: Civilisation negro-africaines. 1925.

Dillon D. J.: The peace Conference. 1921.

Донцов Д.: Націоналізм. 1926.

Драгоманів М.: Чудацькі думки про українську національну справу. 1891.

Його ж: Историческая Польша й великорусская демократия. 1882.

Duhamel M.: La question bretonne dans son cadre europen. 1929.

Febrve L.: La terre et revolution humaine. 1922.(3 вичерпуючим покажчиком антропогеографічної літератури).

Fichte G.: Reden an die deutsche Nation.

Fiedlinger Zd.: Demokracie a otazka narodnostn/. 1932.

Finot J.: Le prejuge des races. 1921.

Fischer E.: Rasse und Rasseentstehung bei Menschen. 1927.

Foullee Al.: Esquisse psychologique des peuples europeens.

Fried AL H.: Pan-Amerikanismus.

Frobenius L.: Kulturgeschichte Afrikas. 1923.

Garcev M.: Philosophy and opinions. 1923.

Gaulis B. G.: Le nationalism en egiption. 1935.

Van Genepo: Traite comparatif des nationalites. I. 1927.

Goldeman S.: Judische Galutwirtschaft. 1909.

Gumplowicz L.: Der Rassenkampf. 1909.

Hamerus Fr. H.: La race dans la civilisation (Une Critique de la doctrine nordique). 1935.

Handelsman M.: Rozwoj narodowosci nowoczesnej. I. 1927.

Hartmann L. M.: Il risorgimento (Le basi dell'Italia moderna. 1815-1915).

Hauser HI.: Zentraler Gegenstand der Soziologie. 1923.

Volksals Naturtatsache, geistige Gestalt und Willensschopfung. 1934.

Herbert L: Nationality and its problems. 1920.

Hertz Fr.: Rasse und Kultur. 1915.

Hitler Ad.: Mein Kampf.

Hrdlicka: Vyvoj lidstva. 1921.

Huntington: Civilisation and Climate. 1915.

Iltis H.: Rasa ve vede a v politice. 1935.

Joachimnes P.: Vom deutschen Volk zum deutschen Staat (Eine Geschichte des deutschen NationalbewuBtseins). 1916.

Johanet P.: Le principe de nationalite. 1918.

F. Zilka: Dejiny svetovych nabozenstvi. 1924.

Kautsky K.: Rasse und Judentum. 1914.

Його ж: Die Befreiung der Nationen. 1917.

Kirchhof Al.: Zur Verstandigung uber die Begriffe Nation und Nationalitat. 1905.

Kielleen R.: Die politischen Probleme des Weltkrieges. 1915.

Його ж: Der Staat als Lebensform. 1917.

Його ж: Grundriss zu einem System der Politik. 1920.

Його ж: Die Grossmachte und Weltkriese. 1921.

Kohn K.: Geschichte der nationalen Bewegung im Orient. 1926.

Його ж: Nationalismus und Imperialismus im Vorderen Asien. 1931.

Krotta K.: Cechove a Slovaci pred svym statim sjednocenim. 1932.

Lazamian L.: Ce qu'il faut connaitre de Гате anglaise. 1927.

Левинський В.: Народність і держава. 1919.

Його ж: Соціялістичний Інтернаціонал та поневолені народи. 1920.

Ленін В. Й.: Национальний вопрос, т. XIX.

Його ж: О Китае. 1926.

Lefurneau G.: La psychologic etnique (Mentalite des races et des peuples). 1910.

Luschan F.: Vdlker, Rassen, Sprachen. 1922.

Maderlaga S.: Espana. Ensayo de historia contemporanes. 1931.

Його ж: Anglais, Francais, Espagnois. 1930.

Mancini P.: Della Nationalita come fondamente del diritto delle Genti. 1851.

Pi-y-Margail: Los Nacionalidades. 1920./IV

Marques-Riviere L: La Chine dans le monde. (La revolution chinois de 1912 a 1935). 1935.

Masaryk T. G.: Narodnostn/filosofie doby novejsi. 1905.

Його ж: The small Nations in the European Crisis. 1916.

Його ж: Svеtоvа Revoluce. 1925.

Matiegka J.: Puvod a pocatky lidstva. 1924.

Maul O.: Das Wesen der Geopolitik. 1936.

Meinecke F.: Weltburgertum und Nationalstaat. 1920.

Meillet H.: Les langues dans l'Europe Nouvelle. 1918.

Милюков П.: Національний вопрос. 1925.

Mises L.: Nation, Staat und Wirtschaft. 1919.

Mitscherlich F.: Der Nationalismus Westeuropas. 1920.

Мицюк О.: Евразійство. 1930.

Muir K.: Nationalism und Internationalism. 1918.

Його ж: National selfgouvernment: its growth and principles. 1918.

Musli Al.: Poust a Oasa (Nova Arabie). 1934.

Його ж: Lev ze kmene judova (Nova Habes). 1935.

Його ж: Dar Nilu (Novy Egypt). 1935.

Його ж: Mezi Eufratem a Tigridem (Novy Irak). 1935.

Muller-Freienfels: Psychologic des deutschen Menschen und seiner Kultur. 1922.

Mussolini B.: La doctrine du fascisme. 1935.

Neumann Fr.: Mitteleuropa. 1915.

Neumann Fr.: Volk und Nation. 1888.

Oncken H.: Nation und Geschichte. 1935.

Oppenheimer Fr.: Der Staat. 1907.

Pane W.: Afrika zwischen Schwarz und Weiss. 1937. (3 покажчиком новітньої літератури про Африку).

Панейко В.: З'єдинені держави Східньої Европи. 1922.

Pittard Е.: Les races et l'histoire. 1922.

Radl Em.: Rassove theorie a narod. 1918.

Його ж: Narodnost jako vedecky problem. 1929.

Renan E.: Qu'est ce nation?. 1882.

Renuer K.: Das Selbstbestimmungsrecht des Nationen. I. 1918.

Rolland R.: Mahatma Ghandi. 1924.

Його ж: Quinze ans du Combat. 1935.

Roosevelt Th.: Pan Amerikanismus.

Rose J. H.: Nationality as a factor in modern history. 1926.

Її ж: The Development of the European Nations (1879-1914). 1926.

Rudesco C. A.: Etude sur la question des minorits de race, de langue et de religion. 1929.

Ruppin A.: Soziologie der Juden. I, II. 1931.

Сафаров І: Національний вопрос й пролетаріят.

Savicki P.: Sestina sveta (Rusko jako zemepisny a historicky celek). 1933.

Schoell F. L.: La question des Noirs aux Etat Unis. 1923.

Siegfried A.: Die ethuische Krise der Vereinigten Staaten. 1927.

Його ж: La crise de l'Europe. 1935.

Simar: Etude critique sur la formation de la doctrine des races au 18-ieme siecle et l'expansion au 19-ieme siecle. 1923.

Semple E.: Influences of geographic Environment. 1911.

Станкевич В.: Судьбы народов России. 1921.

Старосольський В.: Теорія Нації. 1922.

Сталин Й.: Статьи й речи об Украине. 1936.

Silberstein L.: Vystavba narodnostn/kultury S.S.S.R. (Наведені головніші джерела совєтської націологічної літератури). 1937.

Strasser M.: Volker und Kulturen von Anbeginn bis heute in vergleichender Vorstellung. 1936.

Snitko: Zarys pojec о narodzie. 1910.

Szerer M.: Idea narodowa w sociologii і w polityce. 1922.

Сціборський: Націократія. 1935.

Steinmetz S. R.: De nationaliteiten in Europa. 1920.

Lotropp Stoddard: The rising tide of Color. 1921.

Його ж: Le Nouveau Monde del'islam. 1923.

Tagore Rabindranat: Nacionalism. 1919.

Тимашевський В.: Мова і національність. 1912.

Tresquir L.: L'Irlande dans crisis universalle (1914-1917). 1918.

Truhard H.: Volkerbund und Minderheiten-Petitionen. 1931.

Thurrwald R.: Die menschliche Gesellschaft in ihren ethnosoziologischen Grundlagen. (I-V). 1931-35.

Целевич В.: Нарід, нація, держава. 1934.

Vallaux C.: Geographic sociale. Le sol et 1'Etat. 1911.

Valter E.: Die Rassen und Volker. 1927.

Vendryes J.: La language. (Introduction linguistique a l'histoir). 1921.

Vergin F.: Das unbewusste Europa. (Psychoanalyse der europaischen Politik). 1931.

Voloe G.: Historia del movimiento fascista. 1935.

Wasilewski L.: Sklad narodowosciowy panstw europejskich.

Seton-Watson R. W.: Racial problems in Hungary. 1908.

Його ж: The Southern-Slav question and the Habsburgy Monarchy. 1911.

Його ж: The new Slowakia. 1924.

Weil G.: L'Eveil des Nationalites. 1918.

Weyr Fr.: Soudoby zapas о nove mezinarodni pravo. 1918.

Winkler W.: Handbuch der europaischen Nationalitaten. 1929.

Wirth A.: Rasse und Volk. 1914.

Woltmann L.: Politische Anthropologie. 1903.

Wundt W.: Elemente der Volkerpsychologie. Die Nationen und ihre Philosophie (Ein Kapitel zum Weltkrieg).

Wenoezienen I. H.: Nationalism in modern Finland. 1931.

Zangwill J.: Das Nationalitatsprinzip. 1919.

Формы национальных движений в современных государствах. 1910.

Zimmer: Nationality and government. 1919.

Les Aspirations autonomistes en Europe.

Verhandlungen des II. deutschen Soziologentags.

LEurope federaliste (Aspirations et realites). 1927.

З цитованого на вступі цієї праці циклу лекцій про націю влаштованих чеським філософським товариством у Празі (в 1918 p.), крім згаданої в цьому покажчику студій проф. Радля про расу, вийшли друком оці нариси:

Dvorsky V.: Narod a puda. 1919.

Hoch K.: Ethika mezinarodn/ch styku.

Kallar J.: Narod, pravo a stat. 1919.

Matiecka L: Plemeno a narod. 1919.

Поза тим ще згадати новітню чеську публікацію:

Tri pfednasky о nacionalismu. (J. Slavik, Z. Nejediy, J. B. Kozak).

Nation und Nationalitat (Jahrbuch fur Soziologie) III. 1927.

Ethnopolitischer Almanach (Einfuhrung durch die europaischen Nationalitatenbewegungen).

Die Nationalitaten in den Staaten Europas. 1931-32.

Національне питання (На допомогу партнавчанню. Журнал Культпрону ЦКП (б) у ч. 1-2, 1930-31).

Национально-культурное строительство в Р.С.Ф.С.Р. Сборник статей под ред. А. Р. Рахимбаева. 1933. Національноє питання на Сході Европи. (Матеріяли і документи). 1925.

 

INHALT

Vorwort ........................ 5

Problematik, Aufgaben und Anfдnge der Lehre ьber die Nation ... 6

Nationales Erwachen und nationale Wiedergeburt Europas ..... 6

Erste Versuche einer Ideologie und Theorie der Nation (Fichte,

Palackyj) ....................... 7

Die nationale Frage und die Wissenschaft ........... 9

Die Lehre ьber die Nation oder Aufteilung des Problemfeldes

Nation auf einzelne Wissenschaften? (F. J. Neumann, P. Sorokin,

R. Challen, S. I. Paprozki) ................ 10

Einige Eigenschaften der Nation als Objekt wissenschaftlicher

Forschung; (Das Volk und die moderne Nation. Terminologisches Chaos. Die Schwierigkeit des Begriffes Nation. E. Jellinski. ..... 13

Ist eine spezielle Lehre ьber die Nation mцglich und gerechtfertigt? (Die Spezialisierung der Soziologie und Nation. Erfordernis und Rechtfertigung der Lehre ьber die Nation. Religionswissen schaft) ......................... 16

Vorgeschichte und Begrьnder der Lehre ьber die Nation Deutschland (L G. Herder). Цsterreich-Ungarn. Italien. Das italinische Dreigestirn. Mancini und Mamiami. Polen. Katalonien (F. Pi-y-Margal) Frankreich (E. Renan) England, RuЯland (Herzen, M. Bakunin). Die Ukraine und die Lehre ьber die Nation (M. Drahomaniw) ................ 21

Krieg und Nationalstaatlichkeit. Regierungen und Freiheitskдmpf. National-geographische Literatur. Vereinigungen und die Kongresse unterdrьckter Vцlker. W. Wilson .......... 35

T. I. Masaryk und die Anfдnge der Lehre ьber die Nation .... 38

R. W. Seton-Watson und seine nationalwissenschaftlichen Arbeiten ьber Цsterreich-Ungarn. (Ьbersicht ьber die Hauptwerke dieses Autors. Die nationalwissenschaftliche Demaskierung Цsterreichs). . . 42

Das nationalwissenschaftliche Programm der Wochenzeitung „Neues Europa". Die Kritik dieser Zeitschrift an den Methoden der Friedenskonferenz .................... 46

Die Ausweitung der Lehre ьber die Nation wдhrend des Weltkrieges. Die nationalwissenschaftliche Aktion Deutschlands. Som-bart. F. Neumanns „Mitteleuropa". Deutsche national wissenschaftliche Arbeiten. Nationalwissenschaftliche Motive in anthropologisch-geographischen deutschen Publikationen. K. Renner. Beispiele franzцsischer, amerikanischer und englischer nationalwissenschaftlicher Literatur. ................. 52

Die Ausweitung der Lehre ьber die Nation nach dem Krieg. Das Erwachen der farbigen Bevцlkerung. Der Revisionismus. Zeitschriften und Publikationen in Deutschland. Kongresse europдischer nationaler Minderheiten. Цsterreich. Polen. Tschechoslowakei. Frankreich. England. UdSSR. Die russische Emigration und die nationale Frage (P. Miljukow). Eurasien. Italien. Das jьdische wissenschaftliche Institut. Die Lehre ьber die Nation und die Emigration. Katalonien und die Ukraine. Die Katalanen. Die Ukrainer. Die ukrainische Emigration und die Lehre ьber die Nation ......... 64

Die Lehre ьber die Nation und ihre Architektur. Volk und Nation

(Ethnologie und die Lehre ьber die Nation). Die Architektur der Lehre ьber die Nation. Die Notwendigkeit der Organisation und Koordination nationalwissenschaftlicher Forschungen ....... 69

Ethnische und nationale Genese .............. 101

Allgemeiner Ьberblick ьber die globale ethnische Genese (Die Entstehung eines Volkes). Mensch und Gesellschaft. Die Aufteilung der sozialen und ethnischen Genese nach Kontinenten. Europa. Asien. Der Bolschewismus und das nationale Erwachen der farbigen Bevцlkerung. Afrika. Die Problematik der ethnischen Genese in Lateinamerika und das Indianertum. Die Indianisierung Mexikos ... 107

Nordamerika. Die Indianer. Die Negerfrage. Zur Geschichte der amerikanischen Neger. Die Abschaffung der Sklaverei in den Vereinigten Staaten. Beschaffung amerikanischer Neger nach ihrer Befreiung. Der erste Weltkrieg und der Panafrikanismus. Das Streben der farbigen Bevцlkerung nach rassischer Gleichstellung und der Panafrikanismus. Allgemeine nationalwissenschaftliche Folgerungen aus der ethnischen Genese der Neger in Amerika. Die ethnische Genese der Vereinigten Staaten. Kanada. Die kanadischen Ukrainer. . . 121

Australien und Okeanien. Australische Ureinwohner und Grьnde ihres Verfalls und Aussterbens. Die wissenschaftliche Bedeutung der australischen ethnischen Genese und die panpazifische Bewegung. Die Europдisierung der Maoris und der Aufstand des neuseelдndischen Volkes. Der Wunschtraum eines „weiЯen Australien". Ergebnisse einer globalen Betrachtung der ethnischen und nationale Erwachen des farbigen Teils der Menschheit ........ 142

Nationale Analytik. (Die gesellschaftliche Struktur einer Nation) ......................... 161

Grundlagen einer Unterscheidung von ethnischer und nationaler Genese. Zur Einteilung von Vцlkern in geschichtliche und „ungeschichtliche". Warum unterscheiden wir ethnische und nationale Genese? Volkszugehцrigkeit oder Nationalitдt. . . . . . . . .161

Der EinfluЯ gesellschaftlicher Gruppen auf das Entstehen und die Entwicklung eines Volkes. Ethnische und nationale Genese als fortschreitende Vergesellschaftung der Einwohner. Zwei Typen von Volk (ethnische und nationale Genese). Stadt und Dorf. Die sozialistische Struktur einer Nation. .............. 166

Was ist eine Nation. Definition und'Analyse des Begriffs Nation nach S. Rudnyckyj, P. Mancini und E. Renan. ......... 175

Elemente einer Nation. Rasse und Nation. P. Tominar. G. A. Gobino y Lapuge. G. S. Chamberlain. D. Woltmann. Die Sozial-Anthropologie (O. Ammon). Deutscher Rassismus (G. Gьnther). Antisemitismus. Der jьdische Ansatz — die Schaffung von Gemeinschaften. Folgerungen. ................... 180

Nation und Territorium. Land und Menschen. Territorium und ethnische Genese. Vom geographischen Determinismus zum geographischen Relativismus. Geographische Typisierung und anthropologisch-geographische Spezifikation. Der Osten Europas aus anthropologisch-geographischer und aus national-ethnographischer Sicht. Die „Mechanik" ursprьnglicher Beziehungen zum Boden. Nationalsprachliche Grenzen und natьrliche Grenzen. Die ukrainische Problematik aus ursprьnglich-historischer und anthropologischer Sicht. Das Territorium im Licht der Lehre ьber die Nation. ....................... 205

Nation und Sprache. Muttersprache und fremde Sprache. Nation ist nicht deckungsgleich mit Sprache. Sprache und Rasse. SchluЯfolgerungen. ....................... 229

Nation und Kultur. Kultur als Kriterium nationaler Eigenstдndig keit. Die Verbindung zwischen Kultur und Nation. ........ 239

Religion und Nation. Religiцser Universalismus und Nationalismus. Die Reformation und der Beginn der Entstehung von Nationen in Europa. Der EinfluЯ der Religion auf die Genese von Nationen. ........................ 245

Nation als psycho-voluntarischische Gemeinschaft. ....... 275

Ethnische Politik. Problematik und Aufgaben ethnischer Politik. Was ist ethnische Politik. Nation und Partei. Nation und Staat. Selbstbestimmungsrecht der Vцlker. Die Anliegen nationaler Minderheiten. Die Problematik nationaler Minderheiten. Die Synthese von Nation und Staat. Jugoslawien. Tschechoslowakei. Ьber staatliche und nationale Einheit. ............. 276

Nationalphilosophie. Problematik einer Nationalphilosophie. Mensch und Nation. Hauptstrцmungen nationaler Ideologien. Pannationalismus und die vorьbergehende Krise des Nationalismus. ...................... 289

Panrassismus und Pankontinentalismus. (Panamerikanismus. Panafrikanismus. Pan-Europa). ............... 304

Nation und Menschheit. ................. 318

Natiokratie. ...................... 324

Anhang: Literaturverzeichnis. ............... 328

Inhalt ukrainisch. .................... 334

Inhalt deutsch. ..................... 336