- •О. І. Бочковський Вступ до націології
- •І. Проблематика, завдання та початки науки про націю (націології)
- •1.Національне пробудження й відродження Европи
- •2. Перші спроби національної ідеології й території
- •3. Національне питання й наука
- •4. Наука про націю чи розподілення проблеми нації між окремими науками
- •5. Деякі особливості нації, як об'єкту наукового дослідження
- •6. Чи є можлива і виправдана спеціяльна наука про націю?
- •7. Преісторія й каменярі націології
- •. Війна й національна справа
- •9. Т. Ґ. Масарик і початки націології
- •10. Р. В. Сетон Востон та його націологічні праці про Австро-Угорщину
- •11. Національна програма тижневика „The New Europe"
- •12. Поширення націологічних дослідів під час світової війни
- •13. Шляхами розвитку націології після війни
- •3. Німеччина.
- •5. Конґрес європейських національних меншостей.
- •6. Австрія.
- •7. Польща.
- •8. Чехо-Словаччина.
- •9. Франція.
- •10. Англія.
- •11. Ссср.
- •12. Російська еміграція й національне питання.
- •13. Евразійство.
- •15. Жидівський Науковий Інститут.
- •16. Націологія й еміґрація.
- •17. Каталонія й Україна.
- •18. Каталонці.
- •19. Українці.
- •20. Українська еміграція й націологія.
- •15. Націологія та її архітектоніка
- •1. Нарід і нація (етнологія й націологія).
- •II. Складники й будова нації (Етногенеза й націогенеза)
- •16. Загальний огляд всесвітньої етногенези
- •18. Австралія та Океанія
- •III. Суспільна структура нації
- •19. Підстави для розрізнювання етно- й націогенези
- •20. Вплив суспільної складні на формування й розвиток народу.
- •2. Два типи народів етно- та націогенези
- •2. Місто і село
- •3. Радянська націологія й соціяльна структура нації
- •21. Що таке нація?
- •1. Рудницький, Манчіні та Ронан
- •IV. Елементи нації
- •22. Раса й нація
- •2. Ж. А. Ґобіно й Ляпуж
- •3. Г. Ст. Чемберлен
- •4. Л. Вольтман
- •5. Соціял-антропологія. (о. Аммон)
- •6. Німецький расизм (г. Гюнтер)
- •7. Антисемітизм
- •8. Жиди й раса
- •9. Жидівський тип — витвір середовища
- •23. Нація й територія.
- •2. Територія та етногенеза
- •3. Від геодетермінізму до георелятивїзму
- •4. Географічна типізація та антропогеографічна специфікація
- •5. Схід Европи з антропогеографічного та етно-націографічного боку
- •6. „Механіка" мезологічних взаємин
- •7. Мовно-національні та природні кордони
- •8. Українська справа з мезологічно-антропологічного боку
- •9. Територія у світлі націології
- •24. Нація й мова
- •1. Рідна й чужа мова
- •2. Нація не є тотожна з мовою
- •3. Мова й раса
- •4. Висновки
- •25. Нація і культура
- •1.Культура як критерій національної самобутности
- •2. Зв'язок між культурою й нацією
- •1. Релігійний універсалізм і націоналізм
- •2. Реформація й початки європейської націогенези
- •27. Нація — як психоволюнтаристична спільнота
- •III. Етнополітика
- •28. Проблематика й завдання етнополітики
- •1. Що таке етнополітика?
- •2. Нація й партія
- •29. Нація й держава
- •1. Самовизначення народів
- •2. Питання національних меншостей
- •3. Проблематика національних меншостей
- •30. Спроби синтези між державою й нацією
- •1. Юґославія
- •2. Чехо—Словаччина
- •3. Про державну й національну соборність
- •4. Етнополітичні перспективи
- •V. Націософія
- •31. Проблематика націософії
- •1. Людина й нація
- •2. Головні течії національної ідеології
- •3. Паннаціоналізм, як переходова криза націоналізму
- •32. Панрасизм і панконтиненталізм
- •1. Панрасизм
- •2. Панконтиненталізм
- •1. Панамериканізм
- •2. Панафриканізм
- •3. Паназіятизм
- •4. Паневропа
- •33. Нація й людство
- •34. Націократія
4. Географічна типізація та антропогеографічна специфікація
Геодетермінізм занадто узагальнював для виправдання своїх універсальних формул. Георелятивізм — аналізує людські взаємини з природою, а отже й з територією, мовляв, мікроскопічною методою. Його шлях отже відворотний від спеціяльної аналізи конкретних географічних фактів до загальної антропогеографічної синтези. Геодетермінізм радо оперував широкими категоріями, як „географічними індивідуальностями". Напр., безсумнівною географічною індивідуальністю, є, скажім, півострів. Конкретно, напр., Піренейський. З цього поспішний геодетерміністичний висновок — також історичної єдности за Піренеями та виправдання Еспанії, як етнографічне, а згодом і національне суцільного тіла. Проте політична історія цієї держави в минулому й сучасному вимовно заперечує такі передбачення й висновки. Піренейський півострів виявився країною традиційно-хронічного автономізму, внаслідок саме внутрішної географічної його різноманітности, що стала природною підвалиною для давнішої його етнічної та новочасної національної диференціяції, яка від середини XIX ст., програмове скерована була проти мадридського централізму. Докладніша аналіза Піренейського півострову з географічного боку вповні виправдує цей національний автономізм поодиноких його частин, що конкретно виявився в новочасних політичних руках — каталонському, баскійському, галісійському, щоб назвати головні та й найбільш розвинені з них. В основі протиеспанських змагань лежить, мовляв, географічна рація стану. Не згадуючи вже про Португалію, що, як слушно це ствердив Ал. Кірхгоф, — перша й найскорше (бо вже в XIII ст.) національне відокремилась". Це була країна, — каже згаданий автор, — яскраво визначених інтересів побережжя; через це постав тут окремий нарід, хоча на півночі й на сході він мав близьких етнічних родичів...". Скандинавія за старими науковими поглядами уважалась також „географічною індивідуальністю". — Все начебто тут промовляло за етнічну її спільноту. А проте національне відокремилася не лише Швеція, але й на наших очах політичне відпала від неї Норвегія, що в середині минулого століття національне розійшлася з Данією. Ж. Брен (J. Bruhnes) правильно пояснював шведо-норвезький політичний розвід антропогеографічними мотивами, різними економічними інтересами цих країн у зв'язку з природою, а німецький географ А. Ренк (A. Renck) етно-національну трипарцію Скандинавії з'ясовує саме географічними причинами, добачаючи тут між іншим аналогію з національним розподілом на три частини Східньої Слов'янщини, про що мова, далі. Попереду вже була тут згадка про різні шляхи націогенези в Північній та в Південній Америці. Там моногенеза, тут полігенеза. Першу А. Кірхгоф уважає вислідом відносної географічної одноманітности З'єднаних Держав Америки. Так само націогенетичний поліморфізм Південної Америки можна зв'язувати з внутрішнім дуже різноманітним п рельєфом. Природні умовини й географічна невиразність Африки спричинили запізнення її етногенези. На цьому континенті найдовше відчувався геодетермінізм відносно його населення. Така Сагара, як непереможна перешкода для людини примітивної культури, або така муха „тце-тце" (glossina mordicans), поширена на 1/3 Африки вирішила про долю соціогенези рівникової частини цього континенту. Французький дослідник Превіль (Preville) зауважає з цього приводу: „Вона (цебто ця муха) зробила те, чого не змогли здійснити міцні законодавці: вона спрямувала чорні племена на певні шляхи, а це мало на них такий вплив, що вони серед підсоння степів витворюють родинну й суспільну організацію, зовсім протилежну тій, яка є властивою для арабських пастухів. Европейська модерна медицина небезуспішно почала поборювати це найстрашніше лихо Африки. Примітивна Африка була вдячним континентом для вивчення головних типів цебто під впливом мезологічних чинників (середовища). Польський антрополог і соціолог Л. Крживіцкі (L. Krzywicki) один том свого „Систематичного курсу Антропології", а саме: про „раси психічні", присвятив між іншим вивченню та з'ясуванню цієї справи (§§ 37-41), плястично змальовуючи основні етнічні типи у зв'язку з природою, а саме: — гірський, степовий, приморський та острівний. Кочовників пустелі та надрічний, за І. Мечніковим, констатував еволюцію людських цивілізацій від типу надрічного, через морський до новочасно океанічного.
Звичайно, що в процесі етногенези кожен такий географічний тип виявлявся також колективно-психічно, обумовлюючи витворення того чи іншого варіянту національної вдачі. Не слід однак цей вплив розуміти фаталістичне. Не треба забувати, що у фазі націогенези важливіше значення за природне середовище має суспільне та культурне. Море й острів моделювали, напр., англійську та японську етногенезу. Проте, хоча Японію іноді називають азійською Англією, є велика різниця між цими двома модерними націями, різниця зумовлена неоднаковим історично-культурним та суспільним їхнім розвитком. Або, як своєрідним є мініятурним та суспільним їхнім розвитком. Або, як своєрідним є мініятурний ісляндський нарід, також острівний та витворений під впливом морської стихії. Сутохліборобського типу є український та китайський нарід. Але ніхто не буде заперечувати наявних різниць між ними, спричинених приналежністю їх до двох суходолів, зовсім протилежних культур та історичних світів.
З цього можна отже зробити такий висновок: загальної географічної типізації ще не досить для з'ясування ролі природнього середовища географічного чинника з націологіч-ного боку. Вона потрібна тільки як свого роду вступ до дальшої антропогеографічної специфікації, цебто докладнішого вивчення цілого комплексу мезологічних відносин у кожному окремому випадку. Під цим оглядом, напр., цінною є праця німецького фахівця 3. Пасарґе (S. Passyge) „Краєвидні зони землі" (Die Landschaften der Erde, 1923) — саме як загальний вступ до антропогеографії земного глобуса. Але відтак кожен з цих типових краєвидів має бути спеціяльно дешифрований антропогеографічною методою для з'ясування популяційних та етно-національних відносин у ньому.