5. Соціял-антропологія. (о. Аммон)

З „політичною антропологією" має певний зв'язок старша сестра, „соціял-антропологія", також і здебільшого плекана в Німеччині, але одним із піонерів якої був згаданий попереду французький дослідник Ляпуж. Ця наука вивчає взаємини між антропологічними ознаками й суспільними скупченнями. Вона у свою чергу розгалужується на кілька спеціяльних дисциплін, а саме: історичну антропологію, авґеніку, кримінальну антропологію, расову гігієну. З погляду расової філософії націолога у першу чергу цікавить, звичайно, — історична антропологія. Але, на жаль, і про неї здебільшого доводиться сказати те саме, що й про політичну антропологію", — вона також плекає культ германської раси й відзначається культурною германоманією. У збірному німецькому підручнику „Anthropologie" (1924), ділянку соціяльної антропології опрацював один з найвидатніших каменярів і представників цієї дисципліни — згаданий тут А. Плец. Говорячи про вплив раси на поступ людства, він каже: „не можна заперечити, що швидкий дальший розвиток культури будьякої нації тяжко собі уявити без високої домішки нордичної крови". Нордична кров — це лише інша назва для означення германської або арійської раси на мові прихильників громадської антропології. Для її характеристики слід ще навести тут провідні думки іншого німецького представника О. Аммона, зрештою також дилетанта в науці та прихильника соціологічного дарвінізму, що засаду „боротьби за існування" із біології переніс до громадознавства. За його думкою, вся культурна історія була безнастанною боротьбою між довгоголовцями" (доліхоцефалами) та короткоголовцями (брахіцефалами); інакше кажучи, між шляхетними германцями або арійцями та меншевартними негерманськими племенами. „Доліхоцефал" панує в місті — осередку та джерелі культури; брахіцефал сидить на оселі. Між ними культурна прірва, що одночасно має і суспільну підставу. Лише брахіцефал міг, напр., прийняти догмат про непогрішність римського папи, доліцефал його відкинув і залишився старокатоликом. Також горішні панські суспільні верстви — довгоголові: натомість суспільні низи — короткоголові, й через те культурно нижчі.

6. Німецький расизм (г. Гюнтер)

Немає потреби довше зупинятися на расовій історіософії. Вистачить того, що було тут наведено для її змалювання: мусимо лише зазначити, що від неї веде простий шлях до „Моєї боротьби" (Меіn Каmрf) А. Гітлера, цієї ідеологічної євангелії т. зв. „нацизму", тобто сучасної німецької національної філософії, так і до теперішнього німецького т. зв. „расизму", що є спробою антропологічного й наукового взагалі її виправдання.

Найвидатнішим його представником і пропаґатором можна уважати Г. Ґюнтера (H. Hunther), в писаннях якого „Wahrheit und Dichtung" (правда й фантазія) переплилися дивовижним узором. Правда, Г. Ґюнтер вихваляє чесноти Нордичної раси, як найкращої. Але констатує, що в північній Німеччині є 60% цих „нординів". Це його твердження можна легко спростувати, напр., авторитетом іншого німецького — А. Л. Вірта (A. Wirth), що спеціяльно цікавиться національним питанням в аспекті раси, як про це свідчить його твір: „Расав й нарід" (Rasse und Volk, 1914). Цей автор припускав на початку світової війни, що в Німеччині відношення між арійцями та неарійцями числове можна встановити як 3 до 67 (при 70 міл. населення), цебто кругло як 1/22. Згаданий дослідник, аналізуючи структуру німецького народу з етнічного боку, гадає, що в сучасних німцях тече не більше 1/10 германської крови. Крім неї, в їхніх жилах кружляє ще й головно кров кельтська, слов'янська й литовська; далі — римська, жидівська, гуґенотська (французька), італійська, еспанська, ірляндська, шотляндська й турецька.

Чеський біолог і філософ проф. Ем. Радль, критикуючи цю філософію історії у своєму викладі: „Расові теорії й нарід" каже: „Расові теорії є чистою фантастичною. Самі расологи признають, що сьогодні немає чистої германської раси в їхньому розумінню. Найбільше довгоголових бльондинів знаходимо на Помор'ю, але й там чистих доліхоцефалів є лише 18%, не кажучи вже про те, що ці поморці в історії людства мали найменше значення. Культурно найбільше визначилися південнозахідні німці, що загалом і здебільшого короткоголові (1% доліхоцефалів і 83% брахіцефалів). Коли отже ця теорія не виправдується навіть у Німеччині, для якої вона була складена, то як може вона виправдатися серед інших народів?"

Вже після того, як була висловлена ця критика расових теорій наприкінці світової війни, в Німеччині расова філософія була масово поширена й загально признана. Національний соціялізм поклав її в основу своєї політичної ідеології. З перемогою А. Гітлера цей „расизм" опинивя під протекторатом держави. Апостолом і пропаґатором цієї науки є згаданий Г. Ґюнтер, автор популярного твору „Расознавство німецького народу" (Rassenkunde des deutschen Volkes, 1922). Ця книга поширена у великих накладах і мала вже кілька видань. Вона є апотеозою нордійської раси, в якій добачає захист германського світу, а отже і німців. Світова війна була страшним погромом „нордійців" серед німецького народу. За думкою Г. Ґюнтера, війна взагалі є контраселекцією, бо винищує найкращі й найактивніші сили нації. Через це конче треба вирівняти втрати під цим оглядом, заподіяні німцям катастрофою 1914-18 років. Як? Помноженням нордійської крови серед німецького народу. „Нордійці" мають стати на чолі провідних установ та урядів, їм мусить бути переданий провід у громадському житті взагалі. Треба знищити забобон про суспільну рівність. Як бачимо, цей „нордизм", як і расизм взагалі, є антидемократичний. Він домагається переведення земельної реформи на користь „нордійців". Навіть більше: „Г. Ґюнтер пропонує об'єднання усіх нордійців" у самостійну організацію. Але не досить цього, він підносить думку про закладення „Нордійського Інтернаціоналу". Провідною засадою чи гаслом цих расових змагань має бути перефразований славетний імператив Канта: „Дій так, аби ти міг думати, що твоя поведінька завжди мала б бути зразком нордійського законодавства".

Дійсно, громадська політика Гітлерівської Німеччини була цілковито пристосована до ідеологічних засад цього расизму. Під контролею держави в „третій імперії" проводиться національна селекція, що програмове обмежує, коли не усуває зовсім все неарійське; не цурається примусової стерилізації біологічно, але також і національно „шкідливих" елементів; завела славетний „арійський параграф", спрямований в першу чергу проти жидів. Не слід забувати, що расове арійство назовні виявляється в легалізованому антисемітизмі. Антисемітизм є органічним складником расових теорій і філософії історії. Мусимо через це опинитися трохи на цьому тут, а то тим більше, що антисемітизм є супровідним явищем сучасного паннаціоналізму взагалі.