6.3.1 Диференціація нетрадиційних видів уроку

У цілому навіть назви нетрадиційних уроків дають певне уявлення щодо завдань і методики їхнього проведення: урок-семінар, урок-практикум, урок-залік, уроки взаємоконтролю учнів, урок-гра, урок-конкурс, урок-екскурсія, інтегрований урок тощо (див. далі табл. 6.8). Такі уроки дають змогу запроваджувати у процес навчання цікаві незвичні елементи, що пожвавлює думку учнів та зацікавлює їх, спонукаючи до навчання географії та сприяючи отриманню досвіду творчої діяльності.

До того ж, по-перше, нетрадиційні види уроку містять необмежені можливості щодо запобігання перевантаженню учнів завдяки урізноманітненню способів урочного вивчання нового географічного матеріалу. По-друге, за такого підходу аніскільки не зменшується необхідний рівень науковості навчального матеріалу та широко залучається додаткова географічна інформація.

Отже, на нетрадиційному уроці певний, зазвичай головний традиційний макрокомпонент уроку (див. п.6.2.1) реалізується у нетрадиційний спосіб, внаслідок чого його структура суттєво відрізняється від структури традиційних видів уроку. Крім цього, така реалізація компоненту уроку нетрадиційним шляхом зумовлює і зміну тривалості інших компонентів.

Таким чином, особливість нетрадиційного уроку полягає у такому структуруванні його змісту та форми, яке значно підвищувало б інтерес учнів до навчання та сприяло їхньому оптимальному розвиткові й вихованню.

А проте, варто зазначити, що до нетрадиційного уроку висуваються такі самі вимоги (організаційні, дидактичні, психологічні, санітарно-гігієнічні та етичні, див. п.6.2.2), як і до традиційного. Звідси, при проектуванні нетрадиційного уроку вчитель, насамперед, має визначити вид головної дидактичної мети уроку, а потому обирати його різновид (приклад групування існуючої наразі великої кількості нетрадиційних різновидів уроку географії за головною дидактичною метою цього уроку наведено утабл.6.8).

Таблиця 6.8 – Приклад групування нетрадиційних різновидів уроку географії за головними видами дидактичної мети уроку

	Головні види дидактичної мети на уроці *
	Формування нових знань	Формування й застосування вмінь і навичок	Узагальнення та систематизація знань	Перевірка знань, вмінь і навичок
Нетрадиційні різновиди уроків	урок-екскурсія, урок-змагання, урок-знайомство, «Географія навколо нас», «Світ очима географа», «Я хотів би знати...», урок-лекція, урок-конференція, урок конспективної роботи зі створення географічних баз даних, урок-подорож, урок захисту проекту, урок-диспут, інтегрований урок, сюжетно-рольова гра, ділова гра тощо	урок-практикум, ділова гра, урок розв'язання географічних задач, урок вирішення проблемних завдань, урок-дослідження тощо	урок-семінар, урок-суд, урок-телепередача «Що? Де? Коли?», «Подорож за розділом», гра урок-аукціон, «Телеміст», «Захист проекту», «Звіт в науково-дослідницькому інституті», КВК, урок-турнір, урок-вікторина, ділова гра, урок-експедиція тощо	урок-залік, урок взаємоконтролю, урок-змагання, багатоетапна естафета, урок громадського огляду знань, «Поле чудес», урок-турнір, урок-вікторина, урок-конкурс тощо

* другий вид дидактично мети у цій таблиці є об'єднанням двох таких видів за п.6.2.1

Розглядаючи характерні особливості нетрадиційного уроку географії можна виділити його специфічні риси, спрямовані на розвиток креативності учнів. При цьому власне креативність (від англ. creative – творчий) визначає здатність учнів привносити щось нове в існуючий досвід, спроможність висувати оригінальні ідеї в умовах розв’язування проблем, змогу усвідомлювати недоліки й протиріччя, робити висновки, здійснювати аналіз і оцінку та формулювати й перевіряти гіпотези. За таких умов, до специфічних рис нетрадиційного уроку належать стала активність учнів та їхнє тривале залучення до активної творчої діяльності. Стала активність учнів забезпечується створенням особливих умов, що стимулюють постійну необхідність і бажання активно діяти. Творча ж діяльність полягає у самостійному творчому винаходженні учнями різноманітних рішень і визначається підвищеним ступенем їхньої мотивації та емоційності.

Утім слід зазначити, що наразі застосування уроків нетрадиційного виду у шкільній практиці навчання географії має суттєві недоліки, а саме:

– стихійність і безсистемність проведення;

– невизначеність дидактичної мети;

– відсутність конкретизації кінцевого результату навчально-пізнавальної діяльності учнів;

– переважання репродуктивного методу навчання;

– перевантаженість навчальним матеріалом, переважно фактологічним;

– нераціональний розподіл часу і, як наслідок, його дефіцит.

Такі недоліки зумовлено тим, що при проектуванні нетрадиційних уроків учителі надто захоплюються реалізацією лише їхніх нестандартних атрибутів, приділяючи недостатньо уваги послідовному досягненню дидактичної мети та опануванню географічного змісту учнями.

Зважаючи на необхідність усунення зазначених вад, тобто з метою поєднання критеріїв навчального результату, якого прагне досягти вчитель, і специфічних корисних нестандартних рис уроку, диференціацію нетрадиційних видів уроку географії для їхнього ефективного проектування та проведення доцільно здійснити за ознаками їхнього функціонально-дидактичного спрямування. З огляду на це, можна вирізнити такі основні нетрадиційні види уроку географії, як:

1) урок компетентнісного спрямування. Його зорієнтовано на запровадження нетрадиційних для загальноосвітніх навчальних закладів форм-підвидів проведення навчання географії, спрямованих на формування географічних компетентностей, а саме таких форм-підвидів, як: урок-лекція, урок-практикум, урок-семінар, урок-консультація, урок-залік, урок-конференція (див. детальніше далі у п.6.3.2);

2) урок на інтегративній основі. Його спрямовано на вивчання географічних об’єктів, процесів і явищ в їхній цілісності. На такому уроці відбувається аналіз споріднених навчальних матеріалів з двох (бінарний урок) і більше (інтегрований урок) шкільних предметів (географії, історії, біології, економіки, іноземної мови тощо) кількома вчителями, один з яких є ведучим. Різновиди цього уроку максимально реалізують міжпредметні зв’язки шкільної географії;

3) урок комунікативного спрямування. Він передбачає використання максимально різноманітних мовних засобів, самостійне опрацювання географічних матеріалів, підготовку доповідей, виступи перед аудиторією, обговорення, критику, доведення гіпотез, розв’язання проблем. До форм-підвидів цього виду уроку належать: усний журнал, урок-дискусія, урок-диспут, урок-прес-конференція, урок-репортаж тощо.

4) урок-дослідження. Він ґрунтується на самостійній пошуковій діяльності учнів і проводиться у класі та за його межами (у бібліотеці чи музеї, на реальних географічних об'єктах вивчання та ін.). Форми-підвиди цього виду уроку зазвичай може бути представлено: науково-літературним пошуком, науковим дослідженням (збором і аналізом наукової інформації), експериментально-лабораторним дослідженням, експедиційним дослідженням тощо;

5) урок громадського огляду знань. Він передбачає організацію взаємоперевірки учнями географічних навчальних досягнень один одного за відсутності суб’єктивізму при такому оцінюванні (за відповідних експертів можуть правити однокласники, учні інших класів, вчителі, батьки). До форм-підвидів такого виду уроків, як правило, належать: творчий звіт, захист проекту, урок взаємоконтроль тощо.

6) ігровий урок. Його конкретні форми-підвиди диференціюються за видами ігор, на основі яких будується урок (див. детальніше далі п.6.3.3). Такими формами-підвидами з їхніми різновидами є:

а) сюжетно-рольова гра, що пов’язана з виконанням учнями певних ролей, відповідним оформленням, незвичними умовами проведення, витівками та творчими знахідками. За різновиди такої гри можуть правити: урок-мандрівка, урок-казка, урок-сюрприз, урок як інопланетна експедиція, урок як заочна екскурсія у минуле тощо;

б) імітаційно-моделювальна гра, що базується на відтворенні певних реальних професійних дій та життєвих ситуацій з опануванням відповідними алгоритмами навчально-пізнавальної діяльності та розв’язанням адекватних проблем з допомогою вчителя. Різновидами такої форми-підвиду ігрового уроку можуть бути: урок-подорож, урок-аукціон, урок-суд, урок як дебати в парламенті тощо;

в) гра-змагання, що передбачає: поділ учнів на групи, які змагаються між собою; створення експертних груп; проведення різноманітних конкурсів; оцінювання результатів вчителем і експертними групами та нарахування певної кількості балів за правильність і повноту відповідей. За різновиди цієї гри-змагання можуть правити: урок-вікторина, урок-конкурс, урок за принципами проведення КВК, урок-турнір тощо.

г) ділова гра, яку засновано на: самостійному здобуванні учнями географічних знань і вмінь та їхньому поширенні, поглибленні та систематизації; взаємонавчанні та співпраці учасників гри; виконанні ролей за певним сценарієм; імітації різнопланової діяльності та життєвих ситуацій; розв’язанні відповідних грі проблем під керівництвом учителя та самостійно;

7) урок із домінантним застосуванням мультимедійних засобів навчання. Він базується на переважному застосуванні електронних підручників, посібників і атласів, електронних баз даних (внутрішніх, в межах шкільної інфраструктури, та зовнішніх, інформаційно-мережних) та інших електронних (комп'ютерних) інформаційних засобів навчально-географічного та геоінформаційного спрямування у поєднанні з відповідними таким засобам сучасними програмно- та апаратно-забезпечувальними, а також організаційно-технологічними засобами навчання географії (див. п.4.1.1 і п.5.2). Завдяки поєднанню на такому уроці анімації, текстової, графічної, аудіо- та відеоінформації географічні об'єкти вивчання та поняття щодо них, які раніше здавалися абстрактними, стають вельми конкретними та візуалізаційно-наочними. Усе це дає змогу істотно підвищити ефективність навчання, зокрема через те, що:

– новизна роботи з мультимедійними технологіями викликає в учнів особливий інтерес з істотним посиленням мотивації учіння;

– багата палітра кольорів і анімаційна графіка, а також музичні та відеофрагменти тощо сприяють створенню яскравих образів і формуванню сталих географічних уявлень у учнів;

– оптимально унаочнене відтворення результатів власної навчально-пізнавальної діяльності вчить учнів плідно її аналізувати та стимулює рефлексію;

– з’являється можливість найширшого залучення учнів до дослідницької роботи з географії;

– забезпечується індивідуалізація навчання (мультимедійні технології можуть успішно виконувати функцію особистих репетиторів для учнів, що прискорює процес навчання і робить його більш результативним);

8) комбінований нетрадиційний урок. Його різновидами можуть бути дидактично-доцільні поєднання інших, щойно наведених у п. 1)-7) видів, наприклад, уроку компетентнісного спрямування з уроком з домінантним застосуванням мультимедійних засобів навчання, ігрового року з уроком-дослідженням тощо.

З усіх поданих вище нетрадиційних видів уроку географії вельми цікавими та специфічними за організацією, проведенням і власною структуризацією, враховуючи і поступальну перспективу їхнього розвитку, є урок компетентнісного спрямування та ігровий урок, чому їх більш детально і розглянуто далі у п.6.3.2-6.3.3.

6.3.2Урок компетентнісного спрямування

З огляду на тези останнього абзацу та на те, що наразі лекційно-семінарська система навчання набуває все більшого розповсюдження у шкільній практиці навчання географії, доцільно розглянути особливості проведення таких форм-підвидів уроку компетентнісного спрямування, як урок-лекція, урок-практикум, урок-семінар, урок-консультація, урок-залік і урок-конференція, проведення яких практикується у старших класах і має обов'язково бути поетапно поєднаною сукупністю всіх цих форм-підвидів.

Так, урок-лекція зазвичай розпочинає вивчання тематичного блоку географічного навчального матеріалу. Вибір уроку-лекції як провідної форми-підвиду проведення навчання у цілому зумовлено переважанням орієнтування на формування нових географічних знань. Саме урок-лекція надає можливість учителю викласти великий обсяг навчального матеріалу у стислому вигляді, показати зв’язок географічних теоретичних і емпіричних знань, сформувати вміння учнів конспектувати та загалом закласти основи розуміння учнями методології географічної науки.

Безпосередньо шкільна лекція для старшокласників, як провідний урочний макрокомпонент, має тривати 35-40 хвилин, оскільки крім неї у загальній структурі уроку-лекції мають бути присутні і інші, традиційні структурні його компоненти – організація навчально-пізнавальної діяльності учнів, коментоване пояснення домашнього завдання та підбиття підсумків уроку (див. п.6.2.1). А от підготовка учнів до сприймання уроку-лекції повинна починатися ще з 6-го класу, коли вчитель поступово збільшує час, відведений на розповідь і пояснення, вводить елементи навчальної лекції (див. п. 3.2.1.): вчить виокремлювати та записувати головну думку у стислій формі за допомогою скорочень і умовних позначень тощо. При цьому учні послідовно навчаються слухати та конспектувати лекцію, тобто розуміти її зміст, виділяти головне, запам’ятовувати, структурувати та записувати у стислій формі.

Відмінність власне шкільної лекції від вузівської (див. [402]) полягає у застосуванні властивих саме їй різноманітних поступальних методичних прийомів, що сприяють формуванню мотивації роботи учнів, актуалізації їхнього життєвого досвіду та раніше засвоєних знань і вмінь та активізації навчально-пізнавальної діяльності школярів. Крім того, проведення шкільної лекції вимагає застосування найсучасніших за унаочненням засобів навчання географії, передусім у електронній формі їхнього відображення, динамічному, часто інтерактивному режимі перегляду цих засобів і їхній композиційно-інтегрованій формі показу (див. п.4.1.1). Особливістю лекції у школі є також вельми чіткий зворотний зв’язок між учителем і учнями, який здійснюється за допомогою елементів бесіди упродовж усього уроку, або під час підбиття його підсумків. За характером викладання матеріалу урок-лекцію у цілому можна додатково поділити на різновиди– інформаційний і проблемний, обидва з яких, зрозуміло, вимагають дуже ретельної відповідної підготовки вчителем.

Наступною формою-підвидом уроку компетентнісного спрямування, яка при цьому є і одним з етапів функціонування лекційно-семінарської системи, є урок-практикум, на якому запроваджується конструктивний підхід до навчання географії: виконуються практичні роботи; застосовуються й конкретизуються теоретичні й емпіричні географічні знання; формуються нові знання, вміння й прийоми самостійної навчально-пізнавальної діяльності учнів. На уроці-практикумі застосовуються, з одного боку, різноманітні форми організації навчально-пізнавальної діяльності учнів з географії у традиційному режимі: завдання виконуються фронтально, індивідуально, попарно, у груповий та кооперовано-груповий спосіб. З іншого боку, доцільно широко застосовувати на такому уроці і різновиди організації навчання в режимах самостійної роботи та інтерактивному (див. п.6.1.2-6.1.3), позаяк їхніми особливостями є переважання самостійної прикладної роботи учнів, а також взаємонавчання та співпраця школярів. Учитель має ретельно обміркувати форми звітності та оформлення кінцевого результату навчально-пізнавальної діяльності учнів на уроці-практикумі та чітко ознайомити їх з критеріями оцінювання.

Ще одна, семінарська форма проведення занять у цілому передбачає обговорення проблем, що стосуються щойно прочитаної лекції чи вивченої теми. Отже, урок-семінар як підвид уроку компетентнісного спрямування зазвичай проводиться після уроку-лекції чи наприкінці вивчання тематичного блоку географічного навчального матеріалу. Учитель має заздалегідь роздати учням запитання семінару як макрокомпонента однойменної форми-підвиду уроку, які відображають не тільки матеріал певного розділу чи теми, але й міжпредметні зв’язки. Готуючись до семінару, учні можуть працювати над повідомленнями з окремих питань, проводити спостереження, збирати певний фактичний матеріал, опрацьовувати текст підручника та додаткову літературу, знайомитися з документами та користуватися ресурсами Інтернету тощо.

Під час уроку-семінару окремі учні виступають з доповідями й повідомленнями, а інші аналізують і доповнюють їхні виступи, ставлять запитання та беруть участь у дискусії. Важливою вимогою до таких учнівських доповідей є наявність в них невідомого іншим учням географічного матеріалу та елементів власного дослідження. Учитель же має спрямовувати обговорення семінарських доповідей школярів і ставити проблемні запитання, які викликають обмін думками та дискусію. Урок-семінар можна організувати й у такий спосіб: усі учні самостійно готують усі запитання і виступають з повідомленнями за власним бажанням, або за вимогою вчителя, який заохочує їх до пошуку додаткових матеріалів з теми та дослідницької роботи. На завершення вчитель аналізує й оцінює зміст доповідей, стисло характеризує виступи, робить, за потреби доповнення й виправляє помилки, а також радить учням, як працювати над проблемою надалі, якщо вона їх зацікавила. При цьому за доповіді, повідомлення та змістовні доповнення він виставляє учням оцінки, а потому вчитель підбиває загальні підсумки уроку-семінару й націлює учнів на підготовку до уроку-заліку (див. далі).

Урок-консультацію як форму-підвид уроку компетентнісного спрямування та, одночасно, один з етапів сукупності таких форм доцільно проводити перед уроком-заліком. На уроці-консультації вчителем надаються короткі відповіді на запитання, які виносяться на перевірку та оцінювання. Різновидом консультаційного уроку також є т.зв. урок відкритих запитань, на якому учні можуть задати вчителю будь-яке питання, що стосується теми, розділу чи всього шкільного курсу географії. Такий урок вимагає від учителя ретельної підготовки та проводиться, зазвичай, перед відповідним підсумковим контролем навчальних досягнень учнів.

На уроці-заліку власне перевіряються географічні знання та вміння учнів, що формувалися упродовж вивчання тематичного блоку, а запитання, винесені на цей залік, слід повідомити учням ще на початку зазначеного вивчання. Учителю при цьому варто пам’ятати, що особлива увага має приділятися оцінюванню здатності учнів самостійно здобувати географічні знання. Важливо також розвивати систему взаємоконтролю учнів і формувати адекватну самооцінку школярами власних навчальних досягнень.

Урок-конференція є ще однією формою-підвидом уроку компетентнісного спрямування як нетрадиційного. На такому уроці учні виступають зі своїми повідомленнями, що присвячені певним питанням конкретної теми з географії. Потому відбувається обговорення цих повідомлень усіма учнями, а вчитель виконує при цьому роль координатора.

До уроку-конференції учні готуються заздалегідь, тому доцільно використовувати таку форму-підвид уроку або на початку вивчання тематичного блоку (як нетрадиційний аналог традиційного уроку формування нових знань) або наприкінці такого вивчання (як аналог уроку поширення, поглиблення та систематизації знань і вмінь учнів). Якщо урок-конференцію присвячено саме вивчанню нового географічного матеріалу, то учні, зрозуміло, мають самостійно опрацювати цей, невідомий їм раніше, матеріал. З огляду на це, на такому уроці вчителеві доведеться чимало навчального часу витратити на додаткові пояснення та корекцію географічних знань учнів. Тому доречніше проводити урок-конференцію, коли основний навчальний матеріал вивчено і є потреба у його поширенні, поглибленні та упорядкуванні.