Висновки

1. Регіон у національній економіці розглядається як окрема самостійна господарча система, що має чітко означені межі своєї території, власні органи управління, матеріальну та фінансову основу і визначається в більшості випадків законодавчими актами держави. Функції управління являють собою логіку інноваційних дій людей, тобто ефективність конкретної праці, що приводить до зростання продуктивності праці і рівня життя населення.

2. Різні види економічної діяльності, що протікають в межах регіону, відбуваються в такій послідовності: виробництво, розподіл, обмін, споживання, накопичення. Ця послідовність економічних процесів складає економічний цикл і відбувається за схемою простого економічного відтворення, коли зростають як кількісні, так і якісні характеристики виробленої продукції. Саме розширене економічне відтворення повинен забезпечити регіонально-адміністративний менеджмент. Нове визначення управління як інноваційної складової розвитку дозволяє сформувати поняття «інноваційної самоорганізації муніципального утворення», що означає самостійне, найбільш повне використання інтелектуального, матеріально-технічного і демократичного потенціалу кожного суб’єкта господарювання і муніципального утворення в цілому як інноваційного розвитку економіки, що сприяє забезпеченню постійного покращення життя людей.

3. Економіка регіону – це невід’ємна частина єдиного народногосподарського комплексу, яка знаходиться у центрі регіонального управління і є його основою. Тому в управлінні регіоном мають переважати економічні методи, насамперед планування та бюджетно-фінансове регулювання. В умовах ринкової економіки усі суб’єкти господарювання повинні мати певну економічну свободу. Економічна самостійність регіону – це можливість самостійно вибирати шляхи й засоби соціально-економічного розвитку на базі власного економічного потенціалу, природних ресурсів і при цьому самостійно розпоряджатися досягнутими результатами, задовольняти потреби регіону з врахуванням загальнодержавних інтересів.

4. Основними функціями регіонального управління є: 1) у виробничій сфері – забезпечення ефективного розвитку господарства регіону як єдиного цілого; 2) у соціальній сфері – задоволення потреб населення у праці; у продуктах харчування і вирішення питань соціальної і екологічної сфери. Автори посібника розглядають управління як інтелектуальну компоненту будь-якого трудового процесу, що реалізує доцільне використання ресурсів, розпочинаючи з інформаційних, шляхом логічних програмних і практичних дій, застосування досвіду управління різними процесами включаючи економічні відносини.

5. Управління регіоном здійснюється на різних рівнях: загальнодержавному, місцевому та місцевого самоврядування. Держава визначає цілі та пріоритети регіональної політики, регулює основні параметри розвитку регіону за допомогою фінансово-бюджетної, грошово-кредитної, інвестиційної, антимонопольної та митної політики. Місцеве управління спрямоване на вирішення питань місцевого значення та узгодження галузевих, регіональних і підприємницьких інтересів на рівні адміністративних областей та регіонів. Місцеве самоврядування є засобом реалізації інтересів територіальних громад. Функції управління являють собою логіку інноваційних дій людей, що приводять до росту продуктивності праці, в тому числі в масштабі муніципального утворення.

6. Місцеві державні адміністрації – це ланка виконавчої влади в областях, районах, містах Києві та Севастополі. У межах своїх повноважень вони здійснюють виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізують повноваження, делеговані їм відповідними радами. Законом України «Про місцеві державні адміністрації» визначені повноваження місцевих державних адміністрацій в галузях економічного і соціального розвитку, бюджету і фінансів, управління майном і приватизації, житло будування, житлово-комунального господарства, побутового і торгівельного обслуговування тощо.

7. Місцеве самоврядування є основою демократичного устрою країни. Його суть визначена законом України «Про місцеве самоврядування в Україні». Це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади – жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста – самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Управління соціально-виробничим комплексом заключається в тому, що в його основі його лежить творча праця з ефективного розвитку населення, суспільних відносин з загальнолюдськими цінностями, виробництва продукції і соціальних послуг, що досягається завдяки якісного виконання кожним працівником на своєму робочому місці дослідницько-управлінських операцій по конструюванню соціально-виробничого комплексу (СВК), та їх відтворення, повного використання ресурсів; науково-технічних досягнень. До основних економічних повноважень районних і обласних рад належать питання: затвердження програм соціально - економічного та культурного розвитку району, області; затвердження відповідно районних, обласних бюджетів, розподіл переданих з державного бюджету коштів тощо.

8. Державна регіональна політика – це напрям державної політики, спрямованої для забезпечення оптимального узгодження загальнодержавних цілей і інтересів з особливостями розвитку окремих регіонів. Об’єктами державної регіональної політики є соціально-економічні процеси, що відбуваються в адміністративно-територіальних одиницях чи їх сукупностях. Суб’єктами державної регіональної політики виступають вищі державні органи, центральні і місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які в межах своєї компетенції забезпечують регіональний соціально-економічний розвиток. Згідно з державною регіональною політикою перед регіонально-адміністративним менеджментом стоять різнопланові завдання з управління розвитком економічних та соціальних процесів у регіонах. Основна функція регіону – проведення на місцях державної регіональної політики, основним завданням якої є вирішення насамперед економічних, соціальних та екологічних проблем. Таким чином, економічні відносини здійснюють вплив на зацікавленість людей не тільки в самому процесі виробництва, а також в ході його аналізу, програмування і контролю. Управляючи цими відносинами, необхідно враховувати як індивідуальні, так і суспільні інтереси. Це означає, що управління «зверху», що регламентує економічні відносини в системі «суспільство-регіон-муніципальне утворення-підприємство-працівник», покликане надати все більше можливостей для виявлення здібностей і підвищення відповідальності кожного працівника; необхідно переконати людину і втягнути її в управління «знизу». Без цього неможливо реалізувати потенціал територій і здійснити проголошену демократизацію. Найважливіша задача заключається в тому, щоб пов’язати дві лінії управління, як виробничо-технологічними, так і економічними процесами.