Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Навчальний посібник_РАМ.doc
Скачиваний:
146
Добавлен:
27.05.2015
Размер:
3.79 Mб
Скачать

12.6 Основні принципи й шляхи вирішення регіональних проблем в Європейському Союзі

Вивчення досвіду вирішення регіональних проблем і механізмів реалізації регіональної політики Європейського Союзу (ЄС) може надати дієву допомогу Україні, наблизивши її регіональну політику до регіональної політики в ЄС. Вирішення регіональних проблем відбувається як на рівні Союзу, так і на національному рівні. У ЄС створений Комітет регіонів, що визначає найбільш гострі проблеми регіонального розвитку й пропонує Раді міністрів ЄС шляхів їхнього вирішення. Основними принципами регіональної політики в ЄС є: надання фінансової допомоги регіонам з яскраво вираженим відставанням в економічному розвитку; проведення погодженої політики між ЄС, національними урядами й місцевими органами влади при підготовці планів регіонального розвитку, визначенні стратегічних цілей структурної політики ЄС та ін.; визнання мультиплікаторної ролі інститутів ЄС, які стимулюють приватні капіталовкладення в слаборозвинуті регіони й представляють ресурси тільки як доповнення до національних програм; вирішення конкретних завдань на рівні (регіональному, національному, міждержавному), який є найбільш ефективним; тісна координація регіональної політики з іншими напрямками економічної політики ЄС; узгодження регіональної політики ЄС із макроекономічною соціальною політикою кожної із країн-членів Союзу; пряма взаємодія між державами ЄС при реалізації ними національної регіональної політики. Основний напрямок регіональної політики ЄС – сприяння соціально-економічній конвергенції країн і регіонів, тобто вирівнювання територіальних диспропорцій шляхом підтримки неконкурентоспроможних регіонів. Саме на створення сприятливих умов для підприємств, що адаптуються до єдиного ринку й до більшої конкуренції, і спрямована основна частина заходів співтовариства. У той же час кожна країна – член ЄС має власну регіональну політику, ціль якої може не збігатися із загальною метою регіональної політики ЄС.

У регіональній політиці ЄС виділяються такі основні цілі. Ціль 1 – сприяння структурній перебудові й розвитку відсталих регіонів. До них відносяться регіони, де виробництво валового внутрішнього продукту в розрахунку на одну людину складає менш 75% середнього рівня в Європейському співтоваристві. Список регіонів, що підпадають під ціль 1, переглядаються кожні 5 років. Ціль 1 поширюється повністю або частково на 7 країн: Грецію, Ірландію й Португалію повністю, Італію й Іспанію – частково, заморські департаменти Франції й Північну Ірландію. На початку 90-х рр. на цій території проживало 21,5% населення Європейського співтовариства. Ціль 2 – сприяння перебудові й розвитку депресивних ареалів, прикордонних ареалів, частин ареалів, включаючи ареали ринків праці й міста (агломерації) з високим безробіттям і рівнем промислового розвитку, що знижується. Під мету 2 попадають ареали, де: середня частка безробітних за останні три роки внаслідок скорочення числа зайнятих у промисловості вище середньої величини в Європейському співтоваристві в цілому; частка промислових робітників у загальній чисельності зайнятих, починаючи з 1975 р., дорівнює або перевищує середній рівень у співтоваристві; за останні три роки спостерігалася істотна втрата робочих місць або скорочення життєво важливих секторів економіки, що тягнуть за собою серйозне загострення проблем безробіття.

Крім того, ціллю 2 були охоплені громади, у яких безробіття внаслідок значного скорочення числа зайнятих у промисловості була вище середньої в ЄС принаймні на 50%. На основі цих критеріїв був складений список ареалів, що переглядається кожні три роки. По закінченні трьох років комісія ЄС за участю Європейського парламенту може змінити критерії відбору ареалів у рамках цілі 2. Ціль 2 охоплює повністю або частково 60 регіонів (за винятком Греції, Ірландії й Португалії, які повністю попадають під ціль 1), у яких зосереджено близько 16% населення співтовариства. Ціль 3 – боротьба з довгостроковим безробіттям. Критерієм тут слугують кількість осіб старше 25 років, що шукають роботу й перебувають без роботи понад 12 місяців. Ціль 4 – допомога із включення молоді в трудове життя. Критерій відбору – молодь до 25 років, що шукає роботу. Ціль 5 – сприяння проведенню реформи загальної аграрної політики з виділенням двох самостійних цілей (5а й 5б): 5а – модернізація й розвиток обслуговуючих сільське господарство виробництв (заготівля, переробка й збут продукції сільського й лісового господарства); 5б – сприяння розвитку сільських ареалів. Комісія ЄС установила такі критерії виділення ареалів, яким виявляється сприяння в рамках мети 5б: більш висока частка зайнятих у сільському господарстві в загальній чисельності зайнятих у порівнянні із середньою в співтоваристві; низький рівень доходів у сільському господарстві; низький рівень соціально-економічного розвитку, обчислений на основі валового внутрішнього продукту. Сприяння Європейського співтовариства може поширюватися й на інші сільськогосподарські ареали, що характеризуються низьким рівнем соціально-економічного розвитку, при цьому висуваються критерії: низька густота населення й (або) значна тенденція населення до переселення; окраїнне або острівне положення ареалу стосовно великих центрів економічної й суспільної діяльності; чутливість розвитку сільського господарства до реформи аграрної політики Європейського співтовариства (погана структура сільськогосподарських підприємств і вікова структура зайнятих у сільськогосподарських господарств; надмірне навантаження на навколишнє середовище; місце розташування сільськогосподарських ареалів усередині гірських областей та ін. Ціль 5б поширюється на 56 ареалів і охоплює близько 5% населення співтовариства. Можна назвати три групи основних інструментів прояву регіональної політики ЄС: Європейський фонд регіонального розвитку; широке коло фінансових установ і фондів, кошти яких можуть використатися в регіональних цілях: Європейський інвестиційний банк; Європейський соціальний фонд; Європейський комітет вугілля й сталі; Європейський сільськогосподарський фонд управління й гарантій (відділення, управління); інші засоби координації: політика конкуренції; регіональні податки; плани-пропозиції регіонального розвитку країн-членів ЄС; концепції спільного розвитку; оперативні програми й ініціативи співтовариства; періодичні доповіді; пріоритети (і стимули) у регіональній політиці країн ЄС.

Європейське співтовариство надає допомогу населенню й підприємцям у тих або інших ареалах шляхом надання субсидій і позичок. Субсидії виділяють в основному три структурних фонди: Європейський фонд регіонального розвитку (European Regional Development Fund – ERDF), створений в 1975 р. з метою сприяння скороченню соціально-економічних розходжень між регіонами співтовариства (4,5 млрд. екю в 1989 р.); Європейський соціальний фонд (European Social Fund - ESF), завдання якого – сприяння зайнятості (3,5 млрд. екю в 1989 р.). Відділення управління при Європейському сільськогосподарському фонді управління й гарантій (Guidance Section of the European Agriculture Guidance and Guarantee Fund - EAGGF). Призначення фонду – сприяти прискоренню пристосування структури сільського господарства окремих країн і регіонів до умов загальної аграрної політики ЄС, сприяти розвитку сільських ареалів (1,5 млрд. екю в 1989 р.). Джерелами позичок ЄС є такі установи, як: Європейський інвестиційний банк (European Investment Bank – EI); Новий інструментарій співтовариства (New Community Instrument – NCI); Європейське товариство вугілля й сталі (European Cool and Steel Community – ESCS); Європейське атомне товариство (Euratom). Перевага в розподілі коштів віддається комбінації (поєднанню) субсидій і позичок, виділюваних на окремі заходи, що дозволяє підвищити результативність наданої допомоги. За інвестиціями в інфраструктурні проекти поєднання субсидій і позичок установлюється залежно від прибутковості проекту. Для інвестицій, у результаті яких очікуються значні доходи, існують верхні межі розмірів субсидій співтовариства. Для інвестицій в інфраструктурні проекти, при яких доходи невеликі (наприклад, у водне господарство, у близьке автомобільне або залізничне сполучення), а також для інвестицій у проекти, де немає доходів (безкоштовні дороги, інфраструктурні проекти в області охорони здоров’я, культури й виховання тощо), немає й специфічних верхніх меж, крім тих, які встановлені загальними правилами співтовариства в рамках структурних фондів. Співвідношення різних субсидій і позичок для інших проектів повинне відповідати таким правилам: 50% загальних витрат може покриватися у формі субсидій одного або декількох структурних фондів, 70% при поєднанні субсидій і позичок для фінансування тих же самих проектів (ця верхня межа в деяких випадках може бути підвищена, але не повинна становити більше 90% загальних витрат). Крім того, можуть залучатися й інші фінансові джерела. Підхід співтовариства, суть якого в тому, що будь-яке досягнення й області регіонального розвитку розглядається як результат спільних зусиль районів країн-учасниць і комісії співтовариства, базується на трьох принципах: партнерстві, субсидіарності й додатковості.

Партнерство визначається як тісне співробітництво між комісією співтовариства й країною, що її представляють на національному, регіональному, локальному й інших рівнях компетентні органи. Воно поширюється на підготовку, фінансування, реалізацію, супровід і оцінку заходів співтовариства. Зміст партнерства в тому, що різні економічні агенти, орієнтуючись у своїх діях на офіційні стратегії й програми, досягають загальних цілей як один партнер. Природно, партнерство не виключає певної де централізованості спільних дій, при якій краще враховуються реальні економічні умови і тим самим створюється основа субсидіарності. Субсидіарність – перенесення компетенції на той рівень (більш високий або більш низький), на якому найбільш ефективно вирішуються проблеми. Додатковість – спільне фінансування заходів. При цьому збільшення фінансових коштів структурних фондів співтовариства та їх концентрація в певних країнах або регіонах досягають свого ефекту, коли витрати відповідних країн, тобто національні витрати, щонайменше, залишаються постійними. Заходи співтовариства доповнюють відповідні національні заходи або сприяють їм.