- •Регіонально-адміністративний менеджмент Київ
- •Авторський колектив:
- •Рецензенти:
- •Тема 1 предмет, завдання цілі і функції дисципліни “регіонально-адміністративний менеджмент”
- •1.1. Сутність регіонально-адміністративного менеджменту
- •1.2. Цілі та функції регіонально-адміністративного менеджменту
- •1.3. Регіональна політика держави та її основні компоненти
- •1.4. Мета, завдання та цілі державної регіональної політики
- •1.5. Синергетична парадигма дослідження регіонально-адміністративного менеджменту в умовах глобалізації
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю знань
- •Література
- •Економічні засади регіонально-адміністративного менеджменту
- •2.1. Роль регіону і національного господарства у національній економіці України
- •2.2. Економічна самостійність регіону та основні функції органів регіонального управління
- •2.3. Економічні регіональні повноваження місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування
- •2.4. Державна регіональна політика України як мета і завдання регіонально-адміністративного менеджменту
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю знань
- •3.1.Регіон як соціальний інститут та територіальна спільнота
- •3.2.Регіональна ідентифікація та соціалізація: сутність та якості
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю знань
- •Література
- •Тема 4 правові засади регіонально-адміністративного менеджменту в україні
- •4.1. Інституційна та правова база регіонально-адміністративного менеджменту
- •4.2 Аналіз існуючої системи територіального устрою України та проблеми її реформування
- •4.3 Правові засади визначення регіону як складової політико-територіальної організації України
- •Таблиця41.4 -атп Україна
- •4.4. Правова характеристика основних напрямів діяльності та функцій регіональних органів влади
- •Питання для самоконтролю знань
- •Література
- •Тема № 5 державне регулювання регіонального розвитку
- •5.1. Поняття державного регулювання регіонального розвитку
- •5.2. Регіон як об'єкт регіонального розвитку, його соціально економічна сутність
- •5.3. Державна регіональна політика: основні напрями розвитку та оптимізації
- •5.4. Державне регулювання трансформаційних процесів в Україні
- •Питання для самоконтролю знань
- •Література
- •Децентралізація як засіб становлення і стабілізації регіонального розвитку
- •6.1. Регіональний фактор в процесах централізації та децентралізації
- •6.2. Децентралізація влади як засіб регіонального розвитку
- •6.3. Види децентралізації влади
- •6.4. Форми здійснення децентралізації та їх відмінності
- •6.5. Зарубіжний досвід процесу децентралізації влади
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю знань
- •Адміністративно-територіальне управління в контексті децентралізації
- •7.1. Децентралізація як процес розширення і зміцнення прав та повноважень адміністративно-територіальних одиниць
- •7.2. Децентралізація як фактор налагодження територіальної організації влади
- •7.3. Оптимізація відносин між органами влади різних рівнів як засіб адміністративно-територіального управління
- •7.4. Реалізація функцій органів влади різних рівнів в процесі децентралізації
- •7.5. Адміністративно-територіальне управління: світовий досвід
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю знань
- •Література
- •Тема 8 управління міськими агломераціями в контексті інноваційного регіонального розвитку
- •8.1. Місто як об’єкт управління. Мета та завдання управління містом.
- •8.2. Організаційно-економічні способи управління сучасним містом
- •8.3. Державні перспективи програми розвитку міст. Система підпрограм
- •8. 4. Районне планування: мета та завдання
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю знань
- •Література
- •Тема 9 регіональні концепції сталого розвитку
- •9.1. Міждисциплінарне вивчення проблеми сталого розвитку: еволюція поглядів
- •9.2. Концепції сталого регіонального розвитку
- •9.3. Пріоритетні напрями концепцій сталого економічного розвитку
- •Таблиця 9.1 – Приклад аналізу сильних і слабких сторін регіону (в різних сферах діяльності)
- •Освіта на протязі життя
- •9.4. Механізми забезпечення сталого розвитку регіонів
- •9.5. Принципи та критерії сталого регіонального розвитку
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю знань
- •Література
- •Тема 10 управління фінансовими ресурсами регіонів
- •10.1 Місцеві бюджети їх структура та взаємовідносини.
- •10.2. Поточний бюджет і бюджет розвитку
- •10.3. Порядок і методики розроблення місцевих бюджетів
- •10.4. Позабюджетні кошти, порядок їх формування та напрямки використання
- •10.5. Особливості функціонування сучасної фінансово-кредитної системи регіону
- •Питання для самоконтролю знань
- •Література
- •Тема 11 управління природними ресурсами та охороною довкілля
- •11.1. Проблеми природокористування
- •11. 2. Основні принципи охорони навколишнього природного середовища
- •11.3 Управління в галузі охорони навколишнього природного середовища
- •Принципи та елементи системи управління навколишнім середовищем (емs)
- •11.4 Ресурсозабезпечення та раціональне природокористування на сучасному етапі розвитку економіки
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю знань
- •Література
- •Тема 12 антикризовий регіонально-адміністративний менеджмент
- •12.1 Поняття кризи та характеристика основних концепцій кризи
- •12.2 Класифікація криз та їхня характеристика
- •12.3 Концептуальне пояснення ситуаційної теорії управління в кризовій ситуації та шляхів її вирішення
- •12.4 Проблеми регіонального розвитку та їх характеристики
- •12.5 Принципи і методи антикризового регіонального управління
- •12.6 Основні принципи й шляхи вирішення регіональних проблем в Європейському Союзі
- •Висновки
- •Питання до самоконтролю знань:
- •Література
- •Тема 13 Формування механізму державного регулювання інвестицій в людський капітал на рівні регіону
- •13.1 Сутність категорії «механізм державного регулювання інвестицій в людський капітал» в контексті компаративного аналізу
- •13.2 Ефективність і результативність функціонування механізмів державного регулювання інвестицій в людський капітал на рівні регіону
- •13.3 Основні напрями розвитку механізму державного регулювання інвестицій в людський капітал на рівні регіону
- •Питання для самоконтролю знань
- •Висновки
- •Література
- •Тема 14 міжнародне законодавство про місцеве самоврядування
- •14.1. Європейська декларація прав міст (18 березня 1992 р.)
- •14.2. Стамбульська декларація прав поселень (3-14 червня 1996 р.)
- •14.3. Хартія конгресу місцевих і регіональних влад Європи (14 січня 1994 р.)
- •14.4 Європейська Хартія місцевого самоврядування
- •14.5. Аналіз основних положень Європейської Хартії місцевого самоврядування та їх значення для України
- •14.6. Муніципальний рух України як суб’єкт розвитку місцевого самоврядування
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю знань
- •Література
- •Тема 15 програма державної підтримки розвитку місцевого самоврядування в україні
- •15.1. Обґрунтування необхідності прийняття Державної стратегії
- •15.2. Стратегія управління місцевим і регіональним розвитком
- •15.3 Мета Державної стратегії підтримки розвитку місцевого самоврядування в Україні.
- •15.4. Зміцнення матеріальної і фінансової бази місцевого самоврядування та ресурсне забезпечення місцевого та регіонального розвитку
- •15.5. Етапи реалізації Державної стратегії підтримки розвитку місцевого самоврядування та її нормативно-правове забезпечення
- •15.6. Механізм нормативно-правового забезпечення
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю знань
- •Література
- •Тема 16 формування нової парадигми регіонально-адміністративного розвитку в україні
- •16.1. Ідентичність та ідентифікація: понятійно-категоріальний апарат
- •16.2. Фактори етнічної, національної та регіональної ідентифікації в сучасній Україні
- •16.3. Трансформація свідомості та регіональної культури українського суспільства в контексті консолідації
- •16.4. Структурно-функціональні елементи консолідації українського суспільства
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю знань
- •Тема 17 Регіонально-адміністративний менеджмент в контексті глобалізації і регіоналізації
- •17.1 Політична глобалізація як новий тип міждержавних відносин
- •17.2 Економічна глобалізація як нова стадія процесу інтернаціоналізації
- •17.3 Культурна глобалізація як процес формування нової глобальної культури
- •17.4 Глобалізація як системна цілісність економічних, політичних, культурних, національних процесів
- •17.5 Розширення світового демократичного процесу в умовах глобалізації.
- •17.6 Місце і роль України в глобалізаційних процесах
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю знань
- •Література
- •Тема 18 розвиток демократичних засад регіонального врядування
- •18.1. Концептуальні засади інституційної трансформації державного управління в Україні
- •18.2. Формування сучасної економічної політики регіональними органами влади
- •18.3. Демократичні механізми діяльності органів місцевого самоврядування
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю знань
- •Список використаної літератури
- •Післямова
16.4. Структурно-функціональні елементи консолідації українського суспільства
Характерною ознакою сучасного стану в Україні є невпевненість соціальних страт та соціальних груп у майбутньому держави. Даний період супроводжується кризою свідомості. Під кризою суспільства розуміють специфічну фазу розвитку, яка характеризується різкою зміною звичайного устрою життя системи, порушенням її рівноваги. Кризова свідомість характеризується настроями песимізму. К.Ясперс, відмічає, що «бачення теперішнього, - такою самою мірою залежить від сприйняття минулого, як і від прогнозування майбутнього. Наші думки про майбутнє впливають на те, яким ми бачимо минуле й сьогодення». Масштабні соціально-економічні й культурні зрушення, пов’язані зі зміною системи цінностей, зумовлюють зростання явищ кризової свідомості. Однак, слід відмітити, що не всі чинники однаково впливають на свідомість. Деякі чинники сприяють зростанню кризової свідомості, а деякі протидіють. Безперечно, песимістичні настрої перешкоджають консолідації українського суспільства, участі в управлінні державою, вирішенню суспільних проблем, а значить державотворенню. Вони впливають і на ставлення до держави, розвитку почуття патріотизму. Термін «консолідації» потрібно розглядати через поняття «об’єднання» осіб, груп, організацій в діяльності або боротьбі за загальні цілі. Роз’єднаність же суспільства, сприймається нині як негативний фактор, що підриває безпеку країни і дезінтегрує суспільство. Вивчаючи важливу роль консолідації у формуванні нової парадигми регіонально-адміністративного розвитку України, зазначимо, що нагальна потреба – будь що подолати систему загальної безвідповідальності, зупинити дезінтеграційні процеси. Зазначимо, що розвиток суспільства залежить від соціально-етнічних процесів, їхнього місця й ролі в консолідації українського суспільства. Соціально-етнічні процеси за своєю сутністю є особливою етнічною формою суспільного поступу. Соціальне й етнічне становлять два боки єдиного процесу національного розвитку. Соціальне - це виробничі відносини та соціально-класова структура. Зміни соціально-класової структури виявляються у нових процесах класотворення. Спостерігається структурування суспільства за родом діяльності, за ознакою зайнятості та професійної діяльності. Під етнічним виступають: мова, матеріальна культура, фольклор, народне мистецтво, традиції, звичаї, особливості свідомості й психології. Етнічне сформувалось у глибині століть і є найбільш консервативною і надкласовою стороною національного. Започатковані економічні перетворення в Україні переважно орієнтовані на середній клас як на соціальну базу реформованого суспільства. Однак масові середні верстви, які на Заході є глибинною соціальною основою громадянського суспільства і демократичних режимів, сформувались аж ніяк не водночас і не під впливом ринку як такого, а, зокрема, внаслідок його обмежень та сильної соціальної політики. Отже, слід проаналізувати тенденції розвитку соціальної структури українського суспільства: значне соціальне розшарування, що призводить до маргіналізації основної маси населення і до збагачення решти; формування нової соціальної спільноти, верств на рівні класів; поглиблення міжнаціональних, етнічних протиріч у соціальних спільнотах і верствах, трудових колективах; формування морально-психологічного клімату, що впливає на розвиток суспільства; посилення соціальної мобільності в країні, що має об’єктивні і суб’єктивні причини. Не всі тенденції формування соціальної структури слугують консолідації нації.
Важлива і провідна роль у консолідації, належить ключовим групам суспільства, зокрема при умові об’єднання нації навколо української еліти, що втілює собою чітко виражену народом національну ідею. Верховна влада в Україні потребує чітко сформульованої і відповідним чином структурованої ідеології, що є системою координат для дій цієї влади зі своїми точками відліку. На думку вітчизняних вчених, у суспільстві суттєво знизилась критична здатність розуму. Тотальна психологічна обробка засобами масової інформації розмила здатність критично й розумно сприймати дійсність, політичних лідерів, їх програми. Відсутність цієї здатності в умовах існування демократичних механізмів влади приводить до розчарувань у власному виборі, нездатність прогнозувати поведінку обраних політиків, і як наслідок цього – падіння довіри до влади, до інших взагалі. Конкретно-соціальні методи дають можливість «діагностувати» кризову свідомість, визначити характеристики свідомості, які можна було б вважати симптомами кризи. Оскільки, домінуючі в громадянській свідомості ідеологія та соціальна міфологія справляють значний вплив на характер перебігу трансформаційних процесів в українському суспільстві, у тому числі й характер реформування економіки, то без необхідного духовного забезпечення реформ розв’язати проблеми, які зараз стають дедалі гострішими, просто неможливо. Реалії сьогодення свідчать, що існування власної держави ще не є гарантом свободи нації та її єдності. Без формування певного типу культури, який би став основою державотворення, ускладнюється процес досягнення повноти національного самоусвідомлення за умови власної держави. Консолідація українського суспільства не можлива без необхідного духовного забезпечення.
Як свідчить історичний досвід, консолідація суспільства ґрунтується не тільки на об’єктивних факторах, але на цей процес впливають і суб’єктивні фактори. які потребують певного духовного рівня суспільства, усвідомлення громадянами потреби в створенні умов процвітання і розвитку держави як необхідного для його існування і функціонування інституту. На думку дослідників, відношення соціальних суб’єктів і суспільства відображається в системі їх світоглядно-ціннісних орієнтацій, також, простежуються на рівні державницько-патріотичної свідомості. Однак, найбільшу актуальність ці проблемні питання набувають в найбільш доленосні для існування народів і держав періоди. Саме таким є сучасний період для України, яка здобула свою державність, але і досі процес українського державотворення стикається з численними перешкодами
На думку В.Воронкової, культура знаходиться в стадії процвітання, коли має внутрішнє стале уявлення про себе. Отже, криза регіональної культури, нашої держави, свідчить про розпад постійного ядра культури, про втрату самоідентичності , тобто культура перестає мов би розуміти, що вона собою уявляє. В умовах антидуховності все обертається своєю протилежністю і змінюється: історія, що могла бути історією існування людей, перетворюється на самостійну надлюдську субстанцію: засоби стають цілями, а цілі постають у ролі простих засобів, людина втрачає людське єство, а мірою її багатства замість істинних цінностей стає обсяг приватної власності і володіння матеріальними цінностями. В.Воронкова, вважає, що суспільство силою свого духу, освіченістю повинно збагнути свою провідну роль, розбудити народ, об’єднати його навколо спільної для всіх української ідеї. Україна заявляє про своє «пані європейське покликання» і завдяки становленню на землях України нових моделей світосприйняття, формування політичної культури, яка ґрунтується на європейських ціннісних політико-правових категоріях прилучається до «універсального фону Європи».
Таким чином, суспільство не може досягти ні консолідації, ні повноцінного життя, коли не будуть створені необхідні моральні якості, певний рівень політичної культури і не будуть приведені закони у відповідності з моральними культурно-правовими нормами демократичних суспільств. Сьогодні перед Україною, стоїть дуже важка задача – виробити свою власну культуру. Нова регіональна культура, яка сприяла б консолідації українського суспільства, не повинна викликати внутрішні протиріччя в особистості, яка є основним носієм цієї політичної культури. Функції, які виконує регіональна культура мають важливе значення в умовах українського державотворення: ідентифікації, яка полягає в тлумаченні потреб людини з огляду на її соціальну, етнічну або конфесійну приналежність та участь в обстоюванні державних інтересів; орієнтації, що характеризують прагнення людини до змістового відображення політичних подій при реалізації прав і свобод у державі; адаптації, яка допомагає людині пристосовуватися до умов політичного середовища у процесі державотворення; соціалізації, що сприяє засвоєнню норм – регуляторів суспільно-політичного життя в державі; консолідації, яка забезпечує можливість співіснування різних верств на території української держави, збереження цілісності держави та взаємовідносин останньої з громадським суспільством; комунікації, що створює інформаційні умови для взаємодії всіх суб’єктів політики. Усі вищезазначені функції мають, важливе значення для суспільства, тому, що серцевиною регіональної культури є усвідомлення потреб нашої держави, що сприяє покращенню форм державного управління та удосконалення улаштування духовності. Формування в Україні сучасної регіональної культури повинне значною мірою сприяти консолідації суспільства, економічному, соціальному та духовному прогресу держави, її міжнародному авторитету. У незалежній Україні вирішення питань консолідації суспільства значною мірою залежить від рівня регіональної культури різних груп населення і суспільства в цілому. Розвиток ринкових відносин і політичної демократії змінює джерела і способи формування політичної культури, робить цей процес стихійним, менш керованим. В таких умовах регіональна культура більш диференційована по формах виразу і суб’єктивності. Сприяючи консолідації українського суспільства, необхідно враховувати регіональні культурні традиції в нових ціннісних орієнтаціях суспільства; неможливо побудувати демократичну державу без розвитку культури, так як духовна культура є ефективним стимулятором розвитку економіки. Причому це виявляється в двох аспектах – і з боку не сприяння влади «підвладними», і з боку здійснення її «власне владою». Функцією влади є гармонізація і структуризація розрізнених, а часом взаємно протилежних частин суспільства. Формування справжньої української влади можливе лише за умов становлення влади моральної, здобутою не силою, а авторитетом, і здатної відновити, побудувати й генерувати внутрішньо національні зв’язки в часово-просторовій національній континуальності. Таким чином, ситуація яка склалася у сучасному суспільстві суттєво вплинула на політичні, економічні, екологічні, гуманітарні та інші процеси, що відбуваються в сучасних культурах і соціумах. Це в свою чергу примушує, замислитися над майбутнім нашої держави, де культура стає домінуючим джерелом формування простору як в національних, так і в глобалізованих соціальних межах.