Висновки

1.Концепція сталого розвитку в загальних рисах була сформульована в

1987 р. на 42-й сесії Генеральної Асамблеї ООН. Людство переступило допустиму межу. Об’єми споживання людиною багатьох життєво важливих ресурсів і рівень забруднення навколишнього середовища різними виробничими відходами вже перевищили фізично допустимі норми. Суспільство, яке здатне зберігати сталість за рахунок розумного обмеження використання внутрішніх ресурсів, має всі шанси на майбутнє. За час існування теорії сталого розвитку вона змінювалась, доповнювалась, розвивалась. Розробка різних проектів сталого розвитку – держави, регіону, міста, є свідченням того, що нині багато вчених і політиків вважає, що перехід до сталого розвитку може і повинен здійснюватись планомірно.

2. В регіональних Концепціях сталого розвитку в Україні, як правило, сталий розвиток визначається як соціально, економічно і екологічно збалансований розвиток території та господарського комплексу, що веде до гармонізації використання продуктивних сил, задоволення потреб населення і збереження природи регіону. Метою Концепції сталого розвитку вважається забезпечення динамічного соціально-економічного зростання, збереження навколишнього середовища, раціональне використання та відтворення природно-сировинного потенціалу, задоволення потреб населення регіону на основі розбудови високоефективних економіки та системи управління господарським комплексом, стимулювання структурних ринкових перетворень, задіяння наявних геоекономічних, природних, мінерально-сировинних і трудових ресурсів. На сучасному етапі розвитку України та її регіонів система розробки концепцій, прогнозування, планування і розробка програм соціально-економічного розвитку повинні стати структурно-визначальною складовою загальної системи державного регулювання, дієвим інструментом реалізації економічної політики держави. Концепції сталого розвитку регіонів України розробляються у відповідності із вимогами Закону України “Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України”, іншими базовими документами. Учасниками розробки Концепцій сталого розвитку регіонів виступають науковці області, обласні ради та обласні державні адміністрації. Статус Концепції визначається як документ довгострокового прогнозування еколого-економічного та соціального розвитку адміністративної території.

3. Забезпечення сталого розвитку регіону має ґрунтуватися на комплексі притаманних цьому регіону сприятливих географічних, історичних, геоекономічних, демографічних, соціально-економічних, рекреаційних та екологічних особливостей та стимулювати вирішення проблем, що зумовлені факторами лімітуючого характеру. Основними завданнями сталого розвитку регіонів України слід вважати: економічне зростання; раціональне і ефективне використання природних ресурсів; охорону навколишнього середовища. Головним результатом сталого економічного розвитку регіону, побудови соціально-орієнтованої ринкової економіки має стати повноцінна і здорова людина, поліпшення її життя, реалізація заходів по забезпеченню соціального захисту населення, охорони здоров’я, освіти і науки, культури і мистецтва, фізичної культури і спорту, створення сприятливих умов для гармонізації міжнаціональних і міжконфесійних відносин в усіх сферах життєдіяльності. Концепція сталого розвитку повинна враховуватися при розробці та реалізації програм соціально-економічного розвитку регіону на близьку і тривалу перспективу та має стати стрижневою основою діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування.

4. Стратегічна мета сталого економічного розвитку полягає у становленні на основі сприятливого інвестиційного клімату високоефективної соціально орієнтованої економічної системи ринкового типу. Важливим є забезпечення формування ефективної внутрігалузевої та міжгалузевої структури виробництва, яка б відповідала умовам і потребам регіону та держави в цілому, формування економічно збалансованого промислового та аграрного виробництва, його раціональне використання, дотримання норм екологічної безпеки тощо. Механізм фінансового забезпечення - ключовий елемент Концепції сталого розвитку регіонів. Визначальна його функція - залучення та раціональне використання фінансово - кредитних та інвестиційних ресурсів.

5. Принципами, на яких базується сталий розвиток, вчені називають гармонізацію співіснування людини і природи; забезпечення потреб сучасного і створення умов для майбутніх поколінь; збереження та відтворення навколишнього природного середовища; взаємної відповідальності органів влади, підприємницьких структур та населення за сталий розвиток; відкритості та прозорості соціально-економічної політики та участі всіх верств населення в реалізації Концепції сталого розвитку.

6. Визначена певна послідовність впровадження принципів сталого розвитку на окремій території: 1. Дається оцінка відповідності стану території принципам збалансованого розвитку. 2.Визначаються пріоритети та індикатори сталого розвитку. 3. Розробляється Концепція сталого розвитку території, яка означить стратегічні цілі розвитку та індикатори, що мають бути досягнуті. 4. Обговорення Концепції з громадськістю, врахування пропозицій громадськості при доробці Концепції. 5. Затвердження Концепції рішенням влади. 6. Розробка на основі Концепції та означених пріоритетів Стратегії (Програми) сталого розвитку території. Програма має включати дії, терміни їх виконання, очікувані результати й відповідальних за виконання. 7. Моніторинг індикаторів сталого розвитку території; за необхідності – їх уточнення та коригування.

7. Показниками, що притаманні феномену сталості є: витривалість – це здатність системи зберігати свої функціональні особливості, або можливості їх відновлення в таких умовах, коли здійснюється відхилення факторів зовнішнього середовища від тих параметрів, що вважаються оптимальними; толерантність. Толерантність – це здатність витримувати значні відхилення параметрів зовнішнього середовища в несприятливий бік, характеристика системи, що показує здібність приймати ті чи інші негативні параметри зовнішнього середовища; Резистентність – це здатність протидіяти впливу негативних факторів зовнішнього середовища, або подавляти їх вплив; стабільність - характеризує залежність поведінки системи від внутрішніх факторів. Стабільність - це здатність системи зберігати свою структуру і функціональні особливості під впливом внутрішніх факторів; стійкість – це здібність системи зберігати при наявності різноманітних параметрів зовнішнього середовища свою структуру і функціональні особливості, які достатні для нормальної діяльності.