Розділ 9. Поняття права
вони мають певний «родовід». Іншими словами, суспільству слід показати, що норми права йдуть від якогось офіційного джерела. Цю думку можна простежити в ч. 1 ст. 19 Конституції України, згідно з якою ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Обов’язковість права багато в чому пов’язана також з такою його ознакою, як примусовість. В умовах тоталітаризму вказівка на забезпечення застосування права примусовою силою держави (А. Вишинський) відбивалатенденціюдозалякуваннягромадян, репресій. Проте державний захист вимог права (а він є його обов’язковою ознакою) не можна розуміти спрощено як можливість спиратися в процесі виконання права тільки на примусову силу держави, а тим більш на застосування насильницьких методів. Виконання права має гарантуватися насамперед його легітимністю, правовою освітою і вихованням громадян, встановленням державного нагляду і контролю за виконанням конституції і законів. Особливу роль у державному захисті права відіграє суд, який, здійснюючи правосуддя, зовсім не обов’язково звертається до застосування державного примусу. Можна лише дорікати тим суб’єктам права, які недостатньо розуміють значення судового захисту своїх прав.
Право передбачає можливість застосування примусу до його порушників. Цезумовленоможливістюзастосуваннядонихтихчиінших примусових заходів. Через це загроза застосування державного примусу виступає гарантією, передбаченою правовими нормами на випадок можливого порушення права. Саме так слід тлумачити вказівку на примусовість як конститутивну ознаку права.
§ 4. Право і його зовнішні форми
Верховенство права щодо держави виявляється в тому, що держава не створює основних положень права, а тільки юридично оформлює потреби соціального розвитку і відносини, які склалися в суспільстві, офіційно повідомляє про їх захист. Такого захисту в тій чи іншій формі (наприклад, через діяльність судів) право завжди вимагало, навіть тоді, колиписаногоправащенебуло, адержава остаточнонесформувалася. Право є об’єктивним виявом характеру суспільних відносин, а закон та інші його форми — явищами, що їх уповноважені органи (насамперед державні) формулюють заради їх юридичного оформлення.
151
Частина третя. Загальне вчення про право
Право і форми його вияву є юридичними категоріями, які тісно пов’язаніміжсобою. Вонивжодномуразінеповинніототожнюватися і водночас протиставлятися, їх слід розглядати в єдності. Якщо право включає в себе систему суспільних відносин, правил поведінки, реалізація яких постійно повторюється і які охороняються державою, то форми (джерела) права, зокрема законодавство, є важливим способом існування і зовнішнього виразу цих правил і відносин. Правові норми як система правил поведінки становлять зміст закону або інших форм права.
Головними формами існування права є законодавство, звичаєве право, прецедентне право, договірне право. Законодавство як форма існування права превалює в країнах континентальної Європи, в тому числівУкраїні. Воноскладається зієрархічної системиправовихнормативних актів. Найвищими в цій системі є акти парламентів — закони. Звичаєве право — перша історична форма права, нині найпоширеніша серед країн з традиційним способом життя. Більша чи менша його розвиненість в окремих країнах залежить від особливостей історичного розвитку і економічних та політичних умов, що склалися в них. Прецедентне право являє собою систему прецедентів. Прецедентом вважається правило, покладено в основу вирішення якоїсь конкретної справи судовим або іншим державним органом, застосування якого стає обов’язковим при розгляді всіх наступних подібних за змістом справ тієї ж категорії. Він є основною формою права в країнах англо-американської системи і створює найбільш сприятливі умови для динамічного розвитку правової системи. Договірне право складається з нормативних договорів між двома або декількома суб’єктами, є обов’язковим для них, має юридичне значення й для інших учасників суспільних відносин. Договір як форма права поширений в міжнародному праві і країнах з ринковою економікою.
З точки зору похідного значення форми права від його змісту є необґрунтованим погляд на право як на продукт і інструмент держави. Такий підхід веде до змішування права з його правовою формою, внаслідок чого може створитися враження, що нібито права людини даровані їй державою. Можна також виправдати легковажне ставлення допостійнихзмінузаконодавстві, обрамитибудь-якийзаконправовим ореолом.
Законодавство та інші форми права змінюються і доповнюються, а також скасовуються з волі держави. Але правовими вони можуть бути визнані лише за умови наявності в них правового змісту і легі-
152
Розділ 9. Поняття права
тимності, тобто відповідності їх змісту інтересам і волі населення. Погляднаправоякназагальнолюдську цінність, щоєвтіленнямсправедливості, виключає його ототожнення із законом або іншими формамиправа, якінезавждивідповідаютьцимвимогам. Томунаближення до ідеалів правової держави визначається не арифметичною кількістю прийнятих законів та інших форм права, а передусім їх якістю, відповідністю вимогам справедливості.
Існуваннязаконутаіншихформправанеєабсолютнимсвідченням існування права, оскільки сам закон може бути як правовим, так і неправовим. Правовийзаконзавждивідповідаєвимогамсправедливості, слугуєсуспільномупрогресу. Свавільнийхарактерчастининеправових законівособливопомітнийудержавнихактах, щовідкритопорушують справедливість і нехтують правами людини, принципами свободи ірівності. Такимибули, наприклад, фашистськерасовезаконодавство, «узаконення» врадянські часи позасудового розглядуокремих категорійкримінальнихсправ, рішенняпронасильницькідепортаціїнародів та ін. Відмінності правового і свавільного за змістом законів ураховуються в практиці міжнародних судів, трибуналів при вирішенні практичних питань про відповідальність за злочини проти людства. Так, ще в п. «в» ст. 6 Статуту Міжнародного військового трибуналу для Нюрнберзького процесу і Міжнародного військового трибуналу для країн Далекого Сходу було закріплено обов’язок цих трибуналів розглядати і вирішувати питання про злочини проти людства «незалежновідтого, чибулицідії порушенням внутрішньогоправакраїни, де вони були вчинені» (слово «право» застосовується тут у значенні «законодавство»).
З другого боку, існують і такі неправові по своїй суті закони або їх окремі норми, які прямо не пов’язані зі свавіллям, але істотно відхиляються від принципів справедливості і не відповідають потребам суспільного розвитку, через що є не тільки вкрай неефективними, а й шкідливими. Це відбувається внаслідок недостатньої компетентності відповідних органівіосібутихпитаннях, яківонизаконодавчо врегульовують, або недостатніх юридичних знань. Може йтися про відсутність наукової обґрунтованості або істотні недоліки концепцій нормативних актів; перевищення органом, що їх видає, своєї компетенції; непропорційнеобмеженняправлюдини; створенняколізійміжнормами з одного і того самого предмета регулювання та ін.
Відмінність правового закону від неправового має неабияке значення в юридичній практиці. Звичайно правозастосовувач не має
153
Частина третя. Загальне вчення про право
права і не повинен ставити себе на місце законодавця і визначати, чи є той чи інший закон (нормативний акт) правовим або неправовим, — вінповинензастосовуватичиннийзаконнезалежновідвласноїоцінки його змісту. Водночас той, хто зіткнеться із неправовим характером того чи іншого закону, має можливість і зобов’язаний застосовувати всі законні способи, аби він був скасований.
§ 5. Функції права
Призначення права і його роль у суспільному житті розкриваються через притаманні йому функції. В юридичній науці функції права розглядають як головні напрямки його впливу на суспільні відносини або як реалізацію його соціального призначення. Слід зазначити, що обидві погляди характеризують дві різні властивості права, а тому поняття функцій права має охоплювати обидва названі аспекти.
Функції права — це головні напрямки впливу права на суспільні відносини, які визначаються соціальним призначенням права в різних сферах суспільного життя.
Функції права характеризуються такими ознаками.
1.Цеголовнінапрямкивпливуправанасуспільнівідносини, зякими пов’язана необхідність існування права як соціального явища.
2.Функції права виникають і змінюються об’єктивно на кожному конкретному етапі розвитку суспільства.
3.Функції права відображають сутність усіх правових явищ, які існуютьусуспільстві: власнеправа, механізмуправовогорегулювання, правовоїкультурисуспільства, правовоїсвідомості, правовихтрадицій тощо.
4.Змістфункційправавизначаєтьсяйогосоціальнимпризначенням
усуспільстві. Останнєможеабовизнаватилюдинунайвищоюсоціальною цінністю і виходити з її загальнолюдської цінності або закріплювати приорітет класових чи групових цінностей перед загальнолюдськими.
5.Функції як категорії не можуть бути тимчасовими. Вони характеризуються безперервністю своєї дії і разом з тим зміною змісту залежно від розвитку суспільних відносин.
6.Функції права відображають його найбільш істотні риси, спрямовані на здійснення його найважливіших завдань.
154
Розділ 9. Поняття права
7. Функції права — це такі об’єктивно необхідні напрямки правового впливу на суспільні відносини, без яких суспільство не може нормально існувати.
Функціїправастановлятьєдинуціліснусистему. Їївивченнятааналіздаютьможливістьглибшезрозумітизначенняізмісткожноїконкретної функції права, їх взаємозв’язки та взаємовплив. Система функцій права може поділятися на окремі види за різними критеріями.
Важливим є поділ функцій права за сферами його впливу. З огляду на цей критерій вони поділяються на соціальні та власне юридичні функції права.
Юридичні функції права характеризують призначення права як юридичного інструмента щодо існуючих та бажаних суспільних відносин.
За своїм значенням юридичні функції права поділяють на основні танеосновні. Такийподілдаєзмогувизначитимісцеірольконкретної функції права у системі функцій права. До основних юридичних функцій права відносять найбільш важливі напрямки впливу права на суспільні відносини. В них безпосередньо і найбільш повно відображається службова роль всього права в цілому. Для додаткових (неосновних) функцій права характерний вплив на більш вузьку сферу суспільних відносин у порівнянні з основними функціями. Вони конкретизують і доповнюють останні щодо більш вузького кола суспільних відносин, наприклад, компенсаційна юридична функція права. Основними юридичними функціями права є регулятивна та охоронна, а додатковими — компенсаційна, обмежувальна та поновлююча. Слід при цьому зазначити, що вони пов’язані з основними функціями права (регулятивною та охоронною) і певним чином доповнюють їх.
Аналізюридичнихфункційрозпочнемозподілунарегулятивнута охоронну. При цьому слід зауважити, що такий поділ є певним чином умовним, оскільки регулювання і охорону суспільних відносин не можна повністю розділити. В житті вони переплітаються. Правоохоронна є елементом правового регулювання, а правове регулювання — засобом забезпечення правоохорони.
Регулятивна функція права випливає з соціального призначення права — регулювати суспільні відносини. Її реалізація передбачає встановленняпозитивнихправилповедінкизадляналежноїорганізації суспільнихвідносин, координаціїсоціальнихвзаємозв’язків. Цяфункція спрямована назакріплення суспільних відносин, забезпечення або гальмуванняїхрозвитку. Закріпленнясуспільнихвідносинявляєсобою
155
Частина третя. Загальне вчення про право
регулятивну статичну, а забезпечення розвитку або гальмування — регулятивну динамічну підфункцію.
Регулятивна статична функція права виражається у дії права на суспільні відносини шляхом закріплення у правових приписах вже існуючихвідносин. Правозавждизакріплюєівтакийспосібурегульовує суспільні відносини, що є основою нормального і стабільного функціонування будь-якого суспільства. Це можуть бути відносини власності, політичні відносини, права особи і держави тощо. Отже, регулятивнастатичнафункціяправаспрямовананазакріпленняуправових приписах тих відносин, які склалися у суспільстві на конкретному етапі його історичного розвитку і відповідають розвитку цього суспільства, наприклад, закріплення прав власника, структури кабінету міністрів тощо.
Регулятивнадинамічнафункціяправавиражаєтьсяуможливостях права впливати на існуючі суспільні відносини з метою їх розвитку в певному напрямку, який з погляду суспільства чи правлячої еліти
єдоцільним і необхідним. Прикладом цьогоєзакріплення стимулюючих норм, наприклад, про державну допомогу, що сплачується матері при народженні дитини.
Першочерговими шляхами здійснення регулятивної функції права
євизначення правового статусу людини і громадянина, юридичних осіб, компетенції державних органів і посадових осіб, правового змістуконкретнихправовихвідносин, оптимальноготипуправовогорегулювання тощо.
Охороннафункціяправапроявляєтьсяувстановленніправомнорм, спрямованихнаохоронусуспільнозначущихвідносинурізнихсферах суспільного життя і викорінення шкідливих та небезпечних для суспільства варіантів поведінки. Із наведеного випливає, що здійснення охоронної функції складається з двох частин, а саме: забезпечення охоронисуспільнихвідносинівикоріненнянебажанихдлясуспільства явищ.
Охороннафункціяправареалізуєтьсязадопомогоюйогоспеціальних охоронних норм, які встановлюють заборони на вчинення протиправних діянь і відповідні санкції за їх вчинення. При цьому не слід вважати, щодана функція реалізується виключнопривчиненні правопорушення, оскільки основне призначення права виявляється у попередженні порушень відповідних норм. Ефективність цієї функції визначається кількістю суб’єктів права, які підпорядковуються приписам охоронних норм права і не порушують їх.
156
Розділ 9. Поняття права
Тепер перейдемо до додаткових юридичних функцій. Компенсаційна функція права полягає у компенсації шкоди, завда-
ноїпротиправнимидіямидержавичиіншихосіб. Реалізаціяцієїфункції притаманна різним галузям права: цивільному, кримінальному, трудовому та ін., наприклад, компенсація моральної шкоди.
Обмежувальна функція права проявляється в обмеженні за допомогою нормативних приписів діяльності суб’єктів права, якщо вони будь-якимчиномобмежуютьправатаінтересиіншихосіб, суспільства вцілому, наприклад, заборонадіяльності громадських організацій, які пропагують соціальну, расову, національну чи релігійну ворожнечу.
Поновлююча функція права становить наслідок поновлення незаконно порушеного права, попереднього правового становища, наприклад, повернення незаконно відібраного майна, поновлення на роботі тощо. Ця функція тісно пов’язана з компенсаційною, оскільки поновлення порушеного права, як правило, тягне за собою і певні компенсації. Проте відмінність між ними виявляється у формах, методах іправових наслідках їхреалізації. Різними єтакож правові підстави їх напрямків впливу, хоча в деяких випадках вони зумовлюються однаковимипричинами, наприклад, уразінезаконногозвільненнязроботи: поновлення на роботі і грошова компенсація за вимушений прогул.
Приреалізації соціальних функцій регулятивна та охоронна функції поєднуються в певній сфері суспільних відносин — економіці, політиці, культурі, ідеології тощо. Класифікація соціальних функцій єумовною, оскількинеможливочіткорозмежуватидіюправаурізних сферах суспільних відносин, адже вони пов’язані між собою, і відповідно, колиправовпливаєнаоднівідносини, тозачіпаєйінші, пов’язані з ними. При розкритті соціальних функцій права слід виходити з того, що вони існують не ізольовано, а доповнюють одна другу.
Проаналізуємо докладніше кожну з основних соціальних функцій права: економічну, політичну, виховну, культурно-історичну, ідеологічну, соціального контролю, інформаційну, комунікативну.
Економічнафункціяєоднієюзнайважливішихсоціальнихфункцій права на усіх етапах розвитку суспільства, в якому існують товарногрошові відносини. Право, встановлюючи відповідні норми в економічній сфері, врегульовує виробничі відносини, закріплює форми власності, визначає механізм розподілу суспільного багатства, встановлює санкції за порушення відповідних норм і невиконання взятих на себе обов’язків за договорами. Отже, економічна функція права здійснюється шляхом як регулювання правомірних дій учасників еко-
157
Частина третя. Загальне вчення про право
номічних відносин, так і загрози настання санкцій та їх реалізації щодо суб’єктів, які вчинили правопорушення у сфері економіки.
Політична функція полягає у тому, що право закріплює політичний ладсуспільства, врегульовуєвідносиниполітичноївладиміжїїсуб’єктом та об’єктом, відносини між соціальними групами, закріплює політичні права і свободи людини і громадянина, встановлює взаємні права і обов’язки особи і громадянина при реалізації політичної влади.
Виховнафункція являє собою результатздатності права висловлювати загальновизнані і підтримувані суспільством думки та впливати на свідомість людей, формуючи у них відповідні позитивні з погляду суспільствадумкищодоповедінкивпевнихжиттєвихситуаціях. Отже, найважливішим завданням виховної функції є виховання високої правової культури, формування стимулів правослухняної поведінки у суб’єктів права. Разом з цим норми, закріплені у законодавстві, для належної реалізації цієї функції мають бути правовими, тобто відображати усі позитивні надбання суспільства і підтримуватися ним, оскільки неправові приписи не відображають потреби суспільного розвитку, негативно оцінюються ним, а тому не справляють виховний вплив на суб’єктів права.
Культурна функція полягає у тому, що право відображає духовні цінності, надбання культури кожного конкретного суспільства на певнихетапахйогоісторичногорозвитку. Зізміноюдуховнихікультурних традицій змінюється і право. Так, у Давньому Римі правомірним було мати рабів, оскільки це відповідало культурному розвиткові тогочасного суспільства.
Ідеологічнафункціяпроявляєтьсяуможливостяхправаістотновпливати на формування відповідної ідеології у суспільстві, яка може нести як позитивне, так і негативне навантаження. Наприклад, якщо право за часів СРСР спиралось на класову ідеологію, яка виявляється у непримиренній боротьбі класів, домінуванні суспільних інтересів над особистими, неприпустимості існування приватної власності як причини поділу суспільства на класи, то в сучасній Україні у нормах права формуються ідеологічні засади щодо особи як вищої соціальної цінності, недоторканності приватної власності, поєднання інтересів суспільства і особи, взаємодії різних соціальних груп у суспільстві тощо.
Функція соціального контролю полягає у стимулюванні певної поведінки суб’єктів права і водночас обмеженні небажаних з погляду суспільства поведінки і дій, в такий спосіб утримуючи від вчинення неправомірних проступків.
158