Частина

шоста

ПРАВОВА ДЕРЖАВА І ПРАВОВА СИСТЕМА СУСПІЛЬСТВА

Розділ26

Права, свободи і обов’язки людини і громадянина

§1. Поняття прав і свобод людини

ігромадянина.

Їх загальна характеристика

Дозагальнихположеньконституційногоустроюсуспільстваідержави належить те, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються Конституцією України найвищою соціальною цінністю. Права, свободи і обов’язки людини і громадянина є складовими елементами правової сутності людини, що виявляється в її відносинах з іншими людьми, громадськими та політичними інститутами, державою.

Правалюдинивиражаютьігарантуютьпевнуміру(норму) їїсвободиівідповідальності, якаєформальною, оскількинеповинназалежати від інших характеристик — раси, кольору шкіри, статі, політичних, релігійних та інших уподобань. У цьому сенсі німецький філософ К. Ясперс виокремлював три можливі типи соціальності і відповідно три способиорганізаціїсуспільства: по-перше, назасадахприватногоінтересу ізольованого індивіда; по-друге, органічну цілісність людей, об’єднанихнанаціональнихчидуховнихзасадах; по-третє, формальноправовуорганізацію, декожен розглядається лишевтомувимірі, вякому він рівний будь-якому іншому. Формально-правова організація суспільства, як свідчить досвід економічно розвинутих країн, найбільш

446

Розділ 26. Права, свободи і обов’язки людини і громадянина

відповідаєзавданняміндустріальноготапостіндустріальногорозвитку, оскільки спирається на загальну норму, що передбачає необхідність урахування інтересів автономних соціальних суб’єктів, досягнення соціального компромісу. Водночас права людини мають й свій власний зміст — свободу, що визнається вагомим надбанням для гармонійного розвитку як особистості, так і суспільства.

Визнання і юридична захищеність прав і свобод людини і громадянина вважаються головною ознакою правової держави, за якою остання відрізняється від іншої організації політичної влади, у тому числі заснованої лишеназаконі, якийможебутизаумовавторитарногорежиму інесправедливим. Саме нафундаменті прав і свобод людини і громадянина засновуються та функціонують інститути правової, демократичної, соціальної держави, яка визнається Конституцією України головним орієнтиром розвитку української державності. Утвердження прав і свобод людини і громадянина розглядається як один з найважливіших пріоритетів у діяльності органів державної влади, іншихдержавно-правовихінститутівтаорганівмісцевогосамо- врядування.

Права людини виступають системотворчою засадою в процесі творення при розробленні окремих законів України, підзаконних нормативно-правових актів, які регламентують ті чи інші види соціальних відносин. Поняття прав і свобод людини і громадянина, безпосередньо пов’язане з гуманістичною сутністю і спрямованістю теорії держави і права, усіх галузей юридичної науки, є одним із центральних її понять, яке концептуально визначає їх зміст і понятійну структуру.

Отже, праваісвободилюдиниігромадянина— цеправовімож-

ливості (надбання), необхідні для існування і розвитку особи, які визнаються невід’ємними, мають бути загальними і рівними для кожного, забезпечуватись і захищатись державою в обсязі міжнародних стандартів.

Розглянемо основні ознаки прав і свобод людини і громадянина.

1. Права людини — це її правові можливості (надбання).

Праваісвободилюдиниігромадянинаокреслюютьпевнусферуавтономногоіснування(можливостей) індивідаувзаємовідносинахзіншими людьми, суспільством та державою, а тому є невід’ємною складовою йогожиттєдіяльностіякчленасуспільства. Заумовправовоїдержавностіданаправовакатегоріянабуваєновоїякості— юридичногоблага, зміст якого полягає у визначенні і гарантуванні певних меж (норм) соціальної

447

Частина шоста. Правова держава і правова система суспільства

свободи/несвободиучасниківсоціальнихвзаємовідносин. Правовіможливостіформуютьсявперебігурозвиткулюдиниталюдськоїспільноти,

ітому кожному історичному етапу соціального розвитку відповідає більша або менша сукупність прав і свобод учасників суспільних відносин. Тенденцієюїхрозвиткуякпевногоправовогоінститутуєпоступове, аленевпиннерозширеннязарахуноквключеннядоперелікуправ

ісвободлюдининовихсоціальнихможливостей. Праваісвободилюдини і громадянина є критерієм розвитку особи як суб’єкта права, показникомрівняправовихможливостейлюдини, атомуйїїправовоїгідності та культури. Вони є правовим надбанням людини в тому розумінні, щонедаруютьсядержавою, аздобуваються— напротивагуавторитарним чи патерналістським запитам державної влади.

2.Права і свободи людини і громадянина визнаються як «природні».

Праваісвободилюдиниігромадянинанеможутьбутиприродними, як, наприклад, частинибіологічногоорганізмулюдини. Алевонивизнаються природними тому, що організоване на цивілізованих засадах суспільствовиходитьізнеобхідностітадоцільностііснуванняформальноїрівностілюдей, їхрівнихможливостейякправовихсуб’єктів, якіне повинні залежати від неправових чинників і тому пов’язуються лише

зфактом народження та існування людини. «Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах», — проголошує ст. 1 Загальної декларації прав людини ООН 1948 р. Визнання правової рівності має яскравий гуманістичний сенс, а в практичному аспекті це сприяє максимальному використанню кожним своїх здібностей, реалізації особистісногопотенціалу. Водночассоціальназумовленістьзміступрав

ісвобод людини і громадянина передбачає їх певні обмеження їх здійснення, що залежать від рівня економічного, соціального, духовного та культурного розвитку суспільства.

3.Права і свободи людини і громадянина є невід’ємними.

Передусім вони невід’ємні, оскільки становлять складову частину

особистості, є правовим надбанням людини. Права і свободи є невідємними в екзістенціональному сенсі як елемент соціального буття людини, безчоговонанеможеіснуватияксуб’єктсуспільнихвідносин, бути соціально і юридично дієздатною. А в державно організованому суспільстві правова характеристика особи покликана відігравати вирішальнуроль, оскільки права ісвободи людиниігромадянина визначають найважливіші аспекти життєдіяльності людини в її відносинах з суспільством і державою.

448

Розділ 26. Права, свободи і обов’язки людини і громадянина

Держава не дарує права людині, а тому й не може їх відібрати. Держава, що порушує або обмежує права людини, несе за це відповідальність. Цей принцип закріплено в Конституції України. Кожен має правонавідшкодуваннязарахунокдержавичиорганівмісцевогосамоврядуванняматеріальноїтаморальноїшкоди, завданоїїхнезаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю при здійсненні ними своїх життєвих повноважень (ст. 56 Конституції України). Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державноївлади, органівмісцевогосамоврядування, посадовихіслужбових осіб (ст. 55 Конституції України).

4.Права і свободи людини і громадянина є необхідними для її нормального існування і розвитку.

Людина як соціальна істота, що позбавлена прав, є не лише безправноюувузькомуюридичномурозумінні, айнемаєможливостейдля задоволення своїх потреб та інтересів. Тому перелік конкретних прав людиниохоплюєстворенняумовдлязадовільногоіснуванняірозвитку особи. Яскравим прикладом таких прав є закріплене у ст. 11 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права право кожного на достатній життєвий рівень для нього і його сім’ї, що включає достатнєхарчування, одягтажитло, правонабезперервнеполіпшення умов життя, а також зафіксоване в ст. 7 цього пакту право кожного на справедливі і сприятливі умови праці, яке включає винагороду, що забезпечується як мінімум всім трудящим: справедливу зарплату, задовільнеіснуваннядлянихсамихіїхсімей, умовироботи, щовідповідають вимогам безпеки і гігієни.

5.Права людини і громадянина мають бути загальними і рівними для кожного.

Права людини є загальними, оскільки вносять у суспільне життя єдиний (формальний) вимір, який охоплює значну кількість, а в ідеалі — всіх людей як суб’єктів права. Відтак, інститут прав людини формується у зв’язку з руйнуванням у суспільстві прошаркових перегородокнаетапі переходу відфеодалізму зйогожорстким соціальним ранжуванням до буржуазного устрою з його засадничою формальною рівністю длявсіх ікожного. Всуспільстві, яке сувороподілене назамкнуті привілейовані корпорації, не може бути прав людини саме за браком ознаки «загальності».

Але права людини повинні бути не тільки загальними, а йрівними для кожного, тобто без урахування належності до раси, статі, національності, релігії, політичних переконань тощо. При цьому правова

449

Частина шоста. Правова держава і правова система суспільства

рівність тлумачиться в міжнародних документах про права людини у двох аспектах: як рівність від народження в гідності і правах та як рівність перед законом і судом.

6. Праваісвободи людиниігромадянина повиннівизнаватися ігарантуватися державою в обсязі міжнародних стандартів.

Визнання державою правісвободлюдиниігромадянина шляхомзакріпленняїхуКонституціїтаіншихзаконодавчихактахєпершимкроком до їх утвердження і реалізації. Однак тільки цим роль держави у сфері правісвободлюдиниігромадянинанеповиннаобмежуватися. Вонамає докладати всіх можливих зусиль для гарантування, охорони та захисту прав і свобод людини і громадянина, що визначає головний напрямок гуманізації держави, їїосновніцивілізаційні характеристики.

Так, згідно зприписами Конституції України права ісвободи людини і громадянина повинні визначати зміст і спрямованість діяльності Українськоїдержави, аїхутвердженняізабезпеченнярозглядаютьсяяк головнийобов’язокдержави. Міжнародністандартиусферігарантування прав людини, їх зміст та обсяг закріплені в основних міжнародних документахпроправалюдини: Загальнійдеклараціїправлюдини1948 р., міжнародних пактах про економічні, соціальні і культурні права і про громадянські і політичні права, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Вони виконують роль взірця, до якого мають прагнути всі народи і держави.

Міжнародні стандарти з прав людини є підставою для міждержавного співробітництва з питань їх забезпечення і захисту, діяльності спеціальних міжнародних органів, що спостерігають за додержанням і захистом прав людини, найважливішими з яких є Комітет ООН з прав людини та Європейський суд з прав людини. За умов юрисдикції міжнародного законодавства та міжнаціональних інституцій щодо захисту прав і свобод людини, насамперед Європейського суду з прав людини, індивіди набувають нового для себе статусу, стають своєрідними суб’єктами міжнародного права.

§2. Права і свободи людини

ігромадянина в їх історичному розвитку

Родовід прав і свобод людини і громадянина розпочинається від ідеї про природні права, що виникла ще за часів Стародавньої Греції.

450

Розділ 26. Права, свободи і обов’язки людини і громадянина

УСередньовічній Англії протистояння короля ізбаронами ілицарями завершилося прийняттям у 1215 р. Великої хартії вільностей, яка обмежувала абсолютну владу монарха і передусім його майнові права, закладала підвалини принципів відповідності вини і покарання, презумпції невинуватості, проголошувала право вільно пересуватися по території Англії, покидати країну та повертатися до неї тощо.

Нашляхуутвердженняправісвободлюдинибулочималояскравих юридичних документів, серед яких такі, як англійська Петиція про права1628 р. таБілльпроправа1689 р. ДеклараціянезалежностіСША від 4 липня1776 р. проголошувала, щовсі людистворені рівними івсі вони наділені своїм Творцем невід’ємними правами, до яких належать життя, свобода і прагнення до щастя, і що уряди встановлюються для того, аби забезпечити ці права, а влада виводиться зі згоди тих, ким вониуправляють. ФранцузькаДеклараціяправісвободлюдини1789 р. проголошувала, що тільки невігластво і нехтування правами людини є єдиними причинами суспільних лих. У ній робився акцент на природномухарактерірівноправності ісвободилюдейіпроголошувалися як природні і невід’ємні права на свободу, власність, безпеку і опір пригніченню. Вже в перших 10 поправках до Конституції США, які дістали назву Білля про права, права і свободи людини і громадянина набувають конституційного авторитету.

Загальна декларація правісвобод людини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН у 1948 р., виходить з того, що саме визнання гідності, яка притаманна всім людям, і рівних та невід’ємних їх прав є основоюсвободи, справедливостіізагальногомиру. У1966 р. ООНприймає два провідних міжнародних пакти про громадянські і політичні права тапроекономічні, соціальніікультурніправа, якіразомзДекларацією складають так звану Хартію прав людини.

Тільки під егідою ООН за післявоєнні роки було розроблено і прийнято понад 50 декларацій і конвенцій з питань прав людини. Багато такихдокументівприймалисяйіншимиміжнароднимиорганізаціями— ЮНЕСКО, Міжнародною організацією праці тощо. На шляху становленнясучасногоінститутуправісвободлюдинипомітнарольналежить документам конференцій з людського виміру загальноєвропейського процесу держав-учасниць НБСЄ, Заключному документу Гельсінської наради держав (1992 р.) і низці інших важливих документів.

Україна ратифікувала основні міжнародні документи про права людини і тому згідно з ч. 1 ст. 9 Конституції України вони є частиною національного законодавства.

451

Частина шоста. Правова держава і правова система суспільства

Вперше на конституційному рівні в Конституцію України було включено окремий розділ, спеціально присвячений даній тематиці: «Права, свободи і обов’язки людини і громадянина». Стаття 3 Загальних положень Конституції України, які характеризуються підвищенимиконституційнимигарантіями, закріплюєяквихіднузасадуправової, демократичної, соціальноїдержавностіположенняпроте, щолюдина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії повинні визначати зміст і спрямованість діяльностіУкраїнськоїдержави, аутвердженняізабезпеченняправісвобод людини розглядаються в Конституції України як головний обов’язок держави. Так, не допускається згідно з Конституцією України внесення до неї змін, якщо вони спрямовані на ліквідацію або обмеження прав і свобод людини і громадянина.

З точки зору часу і конкретно-історичних умов виникнення тих чи інших прав і свобод людини і громадянина прийнято виділяти три їх покоління.

Першим поколінням прав і свобод людини і громадянина є засновані натрадиційних ліберальних цінностях права ісвободи, які визначалимежівтручаннядержавноївладиусферигромадянськогосуспільства і особистого життя людей, відображали пафос буржуазних революцій ХV–ХVІІІ ст. ст. — право на свободу думки, совісті і релігії, на рівність перед законом, на участь в управлінні державою, на недоторканність особи тощо.

Друге покоління прав і свобод людини і громадянина пов’язане з боротьбою людей за поліпшення свого соціально-економічного становища та культурного рівня. На межі ХХ ст. були висунуті нові ідеї соціального реформування суспільства з метою пом’якшення класового протистояння в суспільстві, зменшення різниці між бідністю та багатством. ДляцьоговНімеччинізаконодавчовпроваджуєтьсяєдина система соціальногострахування, проголошуєтьсяправонапрацю, на соціальне страхування в разі захворювання, по старості тощо. Думка про соціальну захищеність громадян стає провідною серед прихильників соціалістичних та соціал-демократичних політичних течій, ідей соціальної державності. Уміжнародно-правових документах, передусім у Загальній декларації прав людини та Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права, конституціях розвинутих країн Європи та Америки, соціально-економічні права набувають всебічного розвитку і дістають юридичне закріплення.

452