Частина п’ята. Реалізація права

дження), допоміжні, тобтоакти, щозабезпечуютьприйняттяосновних актів (постанова про порушення кримінальної справи, ухвала суду);

6)захарактероміндивідуальнихвелінь: ті, щоуправомочують, ті, що зобов’язуютьабозабороняють(наприклад, заборонаобіймативідповідні посадиабовиконувативідповідні функції, зафіксовані вирокомсуду);

7)за характером юридичних наслідків: правоконстатуючі, правовідновлюючі, правозмінюючі, правоприпиняючі;

8)заформоюзовнішньоговиразу: акти-документи(окремідокументи, резолюціїнаматеріалахсправи, щовиконаніпосадовамиособами, наприклад, «до виконання», «сплатити», «до наказу»), акти-дії (словесні, конклюдентні — виконуються у вигляді жестів, рухів і свідчать про вимогу до конкретних осіб здійснити відповідні дії, наприклад, порух жезлом працівника державтоінспекції доучасників дорожньогоруху).

§6. Прогалини в законодавстві і засоби їх заповнення та усунення

Прогалинавзаконодавстві— цевідсутністьрегулюванняпевних суспільних відносин за умови, коли ці відносини мають бути врегульованими з позицій принципів права.

Про прогалину для регулювання життєвих ситуацій у суспільних відносинах можна говорити і в тих випадках, коли вони перебувають

усферіправовогорегулювання, тобтоколизалишилисяневрегульованими ті відносини, які повинні бути врегульовані правом.

Причинипрогалинрізні. Цестосуєтьсяпервіснихінаступнихпрогалин. Первісніпрогалинизумовленітим, щозаконодавецьневрахував

уформулюваннях нормативних актів всю багатоманітність життєвих ситуацій, які вимагають правового регулювання. Це може трапитися такожчерезпрорахунки, допущеніприрозробленнізакону, увикористанні прийомів юридичної техніки. Наступні прогалини з’являються об’єктивно внаслідок постійного розвитку суспільних відносин, виникнення нових життєвих ситуацій, які не могли бути заздалегідь передбачені законодавцем.

Оскільки зовсім уникнути прогалин неможливо, тобто прогалини є нормальним явищем у праві, то слід знайти засоби їх оперативного заповнення (усунення чи подолання).

Єдиним засобом заповнення прогалин є правотворча діяльність державних органів. Однак якщо прогалину виявлено в процесі правозастосування, то швидке прийняття необхідних правових норм не за-

416

Розділ 24. Застосування норм права

вжди можливе, тому правозастосовні органи використовують оперативні засоби заповнення прогалин з метою вирішення конкретної юридичної справи. Дотакихзасобів належать: аналогія закону, аналогія права, субсидіарне застосування правових норм.

Аналогія закону — це поширення в процесі правозастосування на конкретні неврегульовані правом життєві відносини чинності норм, які регулюють відносини, подібні тим, що потребують урегулювання врамкахданоїгалузіправазанайсуттєвішимиознаками. «Подібність» відносин означає однотипність правового режиму їх регулювання.

Оскількинаявністьпрогалининеєпідставоюдлявідмовиувирішеннісправи, правозастосовувачзнаходитьнорму, щорегулюєтакі«подібні», аналогічнівідносиниізастосовуєїїдоконкретноїситуації. Так, цивільне законодавство, що діяло раніше, містить норми, які регулювали порядок відшкодування збитків, заподіяних особі тільки при рятуванні майна. Водночас у ньому була відсутня норма, яка б визначала порядок відшкодуванняшкоди, щовиниклавнаслідокрятуваннялюдськогожиття. Зогляду на істотну подібність між означеними відносинами правила про відшкодування збитків про рятування майна використовувалися судовою практикою як правова підстава при прийнятті судового рішення щодо відшкодування майнової шкоди, яка виникла при рятуванні людського життя. На необхідність застосування аналогії закону подекуди прямо вказується в нормі: ст. 716 ЦК України передбачає, що до договору міни застосовуються положення про купівлю-продаж, договір поставки, договірконтрактаціїабоіншідоговори, елементиякихмістятьсявдоговорі міни, якщоценесуперечить сутностізобов’язання.

На підставі застосування аналогії закону розширюються межі регулюючого впливу норми. Внаслідок цього норма стає такою, що має два предмети регулювання: визначений законодавцем, а також юридичною практикоюзастосування нормизааналогієюівсубсидіарному порядку.

Аналогіяправа— цезастосування доконкретних відносин загальнихзасадісенсузаконодавствауразівідсутностінорм, щорегулюють подібні за найсуттєвішими ознаками відносини. Це означає, що юридична справа вирішується на основі принципів права, таких як справедливість, гуманізм, юридична рівність, відповідальність за вину та ін., що переважно закріплені у відповідних статтях Конституції або загальних положеннях законодавчих актів. Застосування аналогії права до конкретної справи не має у майбутньому обов’язкової сили при вирішенні інших, подібних справ.

Субсидіарнезастосування(міжгалузевааналогія) єзастосуванням до конкретних відносин нормативного припису, який регулює подібні

417

Частина п’ята. Реалізація права

за суттєвими ознаками відносини в суміжних, споріднених галузях. Прицьомузапозиченняможливетількизгалузей, щомаютьподібність

узасобі правового регулювання, наприклад, застосування приписів про строки в цивільному праві до регулювання трудових правовідносин. У субсидіарному застосуванні закладено важливий момент — економність нормативного матеріалу: коли є можливість застосувати відпрацьоване в інших галузях, то немає сенсу приймати нові норми.

Можливість застосування норм за аналогією закону та аналогією права прямо передбачена в окремих законодавчих актах (наприклад, ст. 8 ЦКУкраїнивстановлює: якщоцивільнівідносининеврегульовані цимКодексом, іншимиактамицивільногозаконодавстваабодоговором, вони регулюються тими правовими нормами Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини, тобто за аналогією закону, а у разі неможливості використання аналогіїзаконуцивільнівідносинирегулюютьсявідповіднодозагальних засад цивільного законодавства, тобто за аналогією права). Це свідчить про те, що аналогія цілком виправдана в конституційному, цивільному, трудовому, земельному, процесуальному та інших галузях права.

Інститут аналогії не може бути використаний для заповнення прогалин в Особливій частині кримінального права (в Загальній — це трапляється). У цьому разі слід пам’ятати про сформульований ще

вСтародавньому Римі принцип: «Немає злочину без вказівки на те

взаконі». Неможливе застосування аналогії закону і аналогії права

уразі притягнення осіб до адміністративної і дисциплінарної відповідальності, оскільки перелік заборонених державою діянь має бути повно і недвозначно сформульований у законодавстві.

Прогалини в праві слід відрізняти від поняття юридичних колізій. Навідмінувідпрогалинюридичніколізії— це«надлишок» нормативноправових актів, які суперечать один одному.

Контрольні запитання

1.Охарактеризуйте форми та способи реалізації правових норм.

2.Назвіть випадки, коли виникає необхідність у застосуванні норм права з боку державних органів або посадових осіб.

3.Що таке юридична кваліфікація?

4.Чимвідрізняєтьсявимогадоцільностіправозастосуваннявід вимоги законності?

5.Яка існує класифікація актів правозастосування?

418

Розділ25

Тлумачення норм права

§ 1. Поняття тлумачення норм права

Самостійне місце в механізмі правового регулювання суспільних відносин посідає діяльність, спрямована на осмислення норм права, урозуміння їх справжнього змісту. Така діяльність становить тлумачення норм права, їх інтерпретацію. Особливості правотлумачної діяльності зумовили виокремлення окремої галузі знань у курсі філосо-

фії права — юридичної герменевтики, тобто вчення про принципи інтерпретації юридичних текстів.

Термін«тлумачення» (інтерпретація) означаєуяснення, роз’яснення, розкриття сутності певного явища. Цейтермін не єсуто правовим, він використовується також й іншими гуманітарними науками, досягнення яких враховуються при розробленні теорії тлумачення права.

Вюридичнійнауціпоняття«тлумаченняправа» розумієтьсявдвох значеннях:

1)як певний розумовий процес, інтелектуальна діяльність, спря-

мована навстановлення змісту нормправа. В такому розумінні тлумачення права виражається в сукупності способів його інтерпретації;

2)як результат зазначеної діяльності, що виражається у тексті,

вякомурозкривається, відтворюється дійснийзміствідповідних норм права.

Таким чином, тлумачення норм права можна визначити як ді-

яльність, спрямовану на з’ясування, осмислення дійсного змісту норм правазметоюсприянняїхпрактичнійреалізації, атакожрезультат

419

Частина п’ята. Реалізація права

такої діяльності, що переважно виражається в інтерпретаційноправовому акті.

Необхідність тлумачення права зумовлена особливостями його предмета, а саме:

1)нормативністю права, загальним, абстрактним характером правових норм. Реалізація абстрактної норми права в конкретній життєвій ситуації без з’ясування її змісту виявляється неможливою;

2)формальноювизначеністюправилповедінкивюридичномутек-

сті, що зумовлює такі обставин, що викликають необхідність тлумачення:

–вживання термінів, які є більш вузькими чи більш широкими, ніжправовепоняття, щовонивиражають, абовживанняслів-синонімів на позначення одного поняття (наприклад, одночасне використання

утексті слів «повинен», «зобов’язаний», «слід», «належить» тощо);

–наявністьвюридичнихтекстахспеціальнихюридичнихтермінів (іпотека, юридичнаособа, злочинтаін.) таоціночнихкатегорій(«тяжкі наслідки», «моральна шкода» тощо);

–вживання висловів, які вимагають з’ясування можливих варіантів поведінки, що ними передбачаються (наприклад, «і так далі», «тощо», «та інше», «інші»);

–недосконалість юридичної техніки, відсутність ясної, точної, зрозумілої мови юридичного акта, двозначність, розпливчатість формулювань;

3)системністю норм права, що зобов’язує суб’єкта тлумачення враховувати взаємозв’язок і взаємозумовленість норм права (наприклад, зв’язок між загальними та спеціальними, конкретизуючими, спеціалізованими правовими нормами);

4)необхідністю забезпечення органічної єдності «духу» і «букви» закону.

Тлумачення норм права як діяльність складається з двох основних елементів: уясненнязмістунормправатайогороз’яснення. Уяснення— це перший та обов’язковий елемент тлумачення права, який полягає

уз’ясуванні суб’єктом тлумачення змісту правових норм «для себе». Цевнутрішнійтворчийпроцес, якийвідбуваєтьсяусвідомостісуб’єкта тлумачення та не містить зовнішніх форм виразу. Уяснення правових норм є необхідною умовою належної реалізації права в усіх його формах (додержання, виконання, використання, а також правозастосування), що вимагає від нього максимальної адекватності, повноти та юридичної точності. Тлумачення права може включати тільки стадію

420

Розділ 25. Тлумачення норм права

уяснення, наприклад, якщо йдеться про урозуміння суб’єктом дійсного змісту правових норм при їх додержанні чи використанні.

Проте повною мірою правотлумачна діяльність проявляє себе у роз’ясненні норм права, що є наступною частиною процесу інтерпретації права. Роз’яснення здійснюється вже не «для себе», а для інших учасників суспільних відносин, коли суб’єкт інтерпретації в усній або письмовійформівиражаєсвоєрозуміннядійсногозначеннявідповідних правовихнорм. Результатироз’ясненняпереважнооб’єктивуютьсяззовні у відповідних юридичних актах, науково-практичних коментарях, рекомендаціяхтощо(наприклад, постановахПленумуВерховногоСуду України, рекомендаціях ВищогогосподарськогосудуУкраїни, науковопрактичних коментарях до кодексів чи інших законодавчих актів).

Правотлумачнадіяльністьуформіроз’ясненнянормправа, результатомякоїєокремийрізновидюридичнихактів(інтерпретаційніакти), здійснюєтьсяуповноваженимиорганамидержавичипосадовимиособами та нерідко становить один з основних напрямків їх діяльності. Так, надання офіційного тлумачення Конституції та законів України виступає одним з вихідних повноважень Конституційного Суду Українитавизначаєйогоправовийстатус. Правоінтерпретаційнадіяльність уповноважених суб’єктів є самостійною правовою формою діяльності держави разом із правотворчістю, правозастосуванням, правоохоронною діяльністю тощо.

Cлід розмежовувати об’єкт тлумачення та безпосередній предмет тлумачення права. Об’єктом правотлумачної діяльності є норма пра-

ва. У розкритті дійсного значення правових норм, з’ясуванні змісту правилповедінки, щоїхстановить, полягаєкінцеваметаінтерпретації права. Оскільки правові норми закріплюються та виражаються ззовні внормативно-правовихактахтаіншихджерелахправа, безпосереднім

предметом інтерпретації права виступає юридичний текст, який міститьсяувідповіднихджерелахправа(нормативно-правовихактах,

нормативно-правовихдоговорах, правовихпрецедентахтощо). Безпосереднім предметом тлумачення можуть бути як нормативно-правові акти або інші форми права в цілому, так і окремі правові приписи (статті, пункти, абзаци нормативно-правового акта тощо). В деяких випадках предметом правотлумачної діяльності виступають й відповідніматеріали, пов’язанізвиданнямтафункціонуваннямтихчиінших форм права (тексти законопроектів, програми політичних партій, стенограми засідань, на яких було ухвалено відповідні юридичні акти, матеріали практики тощо). Вони дозволяють дійти обґрунтованого

421

Частина п’ята. Реалізація права

висновку щодо дійсного змісту норм права, втілених у відповідному юридичномутексті, визначитинетільки«букву», ай«дух» законуабо іншого акта, що підлягає тлумаченню.

Під «буквою» закону розуміють буквальне значення юридичного тексту, щоміститьнормиправа(положеньнормативно-правовогоакта, міжнародно-правового договору тощо). «Дух» закону передає дійсний зміст норм права, що містяться у відповідному акті, з урахуванням правових принципів, на яких він ґрунтується, в їх субординації між собою. Врахування «духу» законудозволяєбільшточнорозкритизначення його «букви», її зміст, який може бути більш широким чи більш вузьким, ніж буквальне текстуальне вираження норми. Наприклад, розкриваючи дійсне значення норми права, яка сформульована як «судді незалежні та підкоряються тільки закону», слід розуміти, що термін «закон» вживається тут у широкому значенні як синонім законодавства, всієї сукупності законодавчих актів України.

Протягомстрокучинностіправовихнормїх«буква» можезалишатися незмінною, але «дух» може зазнавати істотних перетворень. Визначаючи втакому разі дійсне значення нормиправа, необхідно враховувати наявність двох тенденцій в правотлумачній діяльності — статичної і динамічної. У межах статичного підходу (школа намірів, школа текстуалістів тощо) дійсне значення норми права з моменту її ухваленняіпротягомвсьогоперіодуїїчинностівизнаєтьсянезмінним у часі. За такого підходу в процесі тлумачення підлягає з’ясуванню

«воля історичного законодавця» або «воля закону», тобто те значення норми права, що було вкладено в неї органом, який її ухвалив, на момент прийняття ним відповідного юридичного акта.

За динамічного підходу в теорії тлумачення права (телеологічна школа, еволюційне тлумачення) дійсне значення норм права може еволюціонувати з перебігом часу. Правотлумачна діяльність спрямована на з’ясування «волі актуального законодавця», тобто значення, що надається правовій нормі суспільством на відповідному етапі розвитку з урахуванням потреб соціуму та мінливих умов суспільного життя. При розкритті дійсного значення норм права слід ураховувати соціально-політичні зміни, що сталися з моменту ухвалення юридичного акта, та розкривати їх зміст відповідно до вимог сьогодення.

Характерним прикладом такого підходу є тлумачення Європейським судом з прав людини положень Європейської конвенції про захистправлюдинитаосновоположнихсвобод, зокрема, ст. 2 Конвенції «Право на життя». Згідно з абз. 1 ст. 2 Європейської конвенції «право

422

Розділ 25. Тлумачення норм права

кожного на життя охороняється законом. Нікого не може бути умисно позбавлено життя інакше ніж на виконання вироку суду, винесеного післявизнанняйоговиннимувчиненнізлочину, заякийзакономпередбачене таке покарання».

Протягом багатьох років це положення тлумачилось як обов’язок держави не посягати на життя людини та заборона нелегітимного позбавлення життя, тобтообов’язок«невбивати». Впродовжостаннього десятиліття новітнє прецедентне право Європейського суду дало поштовх для розвитку ідеї щодо обов’язку держави захищати право людини на життя, у тому числі від посягань з боку третіх осіб. Суд ухвалив, що від держави може вимагатися вживання певних заходів для забезпечення ефективного здійснення права на життя, зокрема проведенняефективногоофіційногорозслідуванняусіхвипадків, коли особу було вбито внаслідок застосування сили, незалежно від того, чи представники державних органів несуть за це відповідальність.

Як статичний, так і динамічний підходи мають свою теоретикоприкладнуцінність: першийспрямованийназабезпеченнямаксимальної правової стабільності, визначеності та передбачуваності рішень правозастосовних органів; другий має на меті досягнення максимальної відповідності між чинними нормами права та суспільним життям, яке під впливом політичних, економічних, культурних та інших чинників змінюється швидше, ніж позитивне право.

При цьому слід мати на увазі, що первинний зміст норми права, якавиступаєоб’єктомтлумачення, визначаєтьсяправотворчиморганом підчасухваленнявідповідного юридичногоактатавиражається вйого «букві». Тому дійсне значення норми права, що інтерпретується, має виходити з тексту юридичного акта як форми її існування та не може повністювідриватисявідсвоготекстуальноговиразу. Розкриття«духу» закону можливе лише у межах його «букви». Інакше правотлумачна діяльність може перетворитися на пряму правотворчість та призвести достираннямежміжрізнимиправовимиформамидіяльностідержави

ікомпетенцією відповідних державних органів та установ.

Утой же час «дух» закону не може залишатися незмінним за умов істотних перетворень у суспільно-політичному житті країни, тому тлумачення правових норм може розрізнятися на різних етапах. Урахування динаміки суспільного життя при з’ясуванні тлумачення норм прававиступаєнеобхідноюпередумовоюздійсненняосновноїфункції права — забезпечення оптимальної врегульованості суспільних відносин на відповідному етапі їх розвитку.

423