Розділ 23. Юридична діяльність

них виділяють методи інформаційного впливу, переконання, примусу та ін.

Метод інформаційного впливу на суспільство передбачає прове-

деннядержавоючереззасобимасовоїінформаціїроботизповідомлення населення про прийняті рішення, формування суспільної думки, цілеспрямованого регулювання інформаційних потоків та ін. Метод переконання полягає в доведенні суб’єктів суспільних відносин до впевненостівнеобхідностіпевноїповедінки, якавідповідаєзагальним інтересам без застосування силового тиску. Метод рекомендації і заохочення має місце тоді, коли держава орієнтує і спонукає суб’єктів суспільних відносин до певного варіанту поведінки, який є бажаним наїїпогляд. Використовуючицейметод, державаможедосягтизначних успіхів у стимулюванні суспільно корисної діяльності. Метод примусу застосовується при порушенні правових норм, їх невиконанні. Він виражається у схиленні суб’єктів суспільних відносин до певної поведінки задопомогоюсиловоготиску(супротиволітих, кимуправляють), у такий спосіб обмежуючи свободу їх вибору. Примушування може здійснюватися через такі юридичні засоби, як заходи припинення правопорушень, застосування покарання тощо.

§4. Юридичний процес

Улітературі звертається увага на циклічний, процедурно-проце- суальний характер юридичної діяльності. Цейаспект має велике теоретичне і практичне значення, оскільки відображає юридичну діяльність яксистемувзаємозалежних, спеціальновпорядкованих, послідовнихдій та операцій, що підпорядковані загальній меті і призводять до конкретного результату. Ця циклічність значно формалізована, опосередкована процесуально-правовимивимогами, якіофіційновстановлюютьумови, порядок і режим діяльності компетентних органів.

Прихильникивузькогопідходудопоняттяюридичногопроцесупротиставляють поняття «процедура» і «процес», вважаючи, що перше — більшширокеіохоплюєвсісферипроцедурноїрегламентації, адруге, як зазначалося, характерне тільки для правосуддя. Проте світова практика сприймає ці терміни як синоніми. Наприклад, у Франції замість Кримінально-процесуального кодексу 1808 р. було прийнято в 1958 р. новий, якиймаєназвуКодекскримінальноїпроцедури. УСШАв1985 р. виданокоментар зцивільногопроцесу«Цивільнапроцедура».

401

Частина п’ята. Реалізація права

Інституціоналізаціявладивправовійдержавіпотребуєюридичних механізмів, якіможутьдодатидержавно-правовимінститутамлегітим- ного, цілісного, системного та функціонально ефективного характеру. В сучасній юриспруденції таким механізмом є юридичний процес. Останнім часом усе наполегливіше утверджується тенденція до розширеннясфериіуніфікаціївикористанняінструментаріютрадиційних юридичних процесів: адміністративного, цивільного, кримінального тагосподарського. Набули свогостатусу бюджетний, конституційний, правотворчий процеси. У науці виділяються трудовий, пенсійний, житловий, екологічний, установчий, контрольний процеси, а законодавчий і виборчий процеси одержали конституційний статус.

Теорію юридичного процесу активно розробляли професор В. Горшеньов та його наукова школа. Вони визначають юридичний процес як комплексну систему правових порядків (форм) діяльності уповноважених органів держави, посадових осіб, а також зацікавлених у вирішеннірізноманітнихюридичнихсправіншихсуб’єктівправа. Таким чином, нормативно встановлені процесуальні форми впорядкування юридичної діяльності й утворюють юридичний процес. Переваги такого підходу полягають у тому, що у кінцевому результаті забезпечуються сприятливі умовидля оптимального міждисциплінарного (міжгалузевого) спілкування, взаєморозумінняміжпредставниками різних галузей юридичної науки, перш за все теорії держави і права та всіма спеціальними юридичними науками.

Норми матеріального права визначають сутність юридичних процесів, а процесуальне право закріплює відповідні ним процесуальні форми, необхіднідляреалізаціїнормматеріальногоправа, регулювання суспільних відносин. Закріплення і додержання процесуальних формсприяєздійсненнюнормматеріальногоправа, подальшомузміцненню законності, правопорядку.

Юридичний процес — це система нормативно встановлених процесуальнихформупорядкуваннядіяльностіорганівдержави, спрямованих на вирішення соціально-правової ситуації, забезпечення та гарантування інтересів суб’єктів права.

Цей процес притаманний будь-якій юридично значущій діяльності, містить її програму і виступає суттєвою гарантією точного додержаннятарезультативногоздійснення правовихприписів. Процесуальна форма як наукова конструкція розкриває структурно-технологічну характеристику правової форми діяльності. Це система передбачених процесуальним правом юридичних засобів, дій та операцій, за допо-

402

Розділ 23. Юридична діяльність

могоюяких урегульовуються всіпитання, щовиникають вюридичному процесі.

Основупроцесуальноїформистановлятьбагаторазова повторюваність певних юридичних дій і операцій, способів і засобів їх здійснення, їх стабільність і навіть стереотипність за наявності відповідних суспільних відносин і передумов.

Процесуальна форма належить до числа головних чинників, які систематизують юридичну діяльність. Вона закладає програму, алгоритм юридичної діяльності, забезпечує порядок, чітко орієнтований рух суб’єктів та учасників до наміченої цілі. Процесуальна форма визначає завдання, які стоять перед певним різновидом юридичної діяльності вціломуінаокремих йогоетапах, колосуб’єктівіучасників, обсягїхпроцесуальнихправіобов’язків, процесуальнийрежим, стадії і провадження, строки та час здійснення дій, процесуальні гарантії, умови і процедуру прийняття та виконання рішень, інші процедурні вимоги, що зв’язують у єдине ціле елементи юридичної діяльності.

За допомогою процесуальної форми стає можливим розчленувати правовуформудіяльності напроцесуальне провадження, процесуальні стадії та процесуальні режими. Причому кожний із цих елементів має свою структуру і зміст. Такий підхід дозволяє внести ясність у розуміння будь-якої процесуальної діяльності так само, як це здійснюється за допомогою категорії «склад правопорушення» при кваліфікації будь-якого протиправного діяння.

Процесуальнепровадження— цеголовнийелементпроцесуальної форми, щоявляєсобоюкомплексвзаємопов’язанихівзаємозумовлених процесуальнихдій, які: 1) утворюютьпевнусукупністьпроцесуальних правовідносин; 2) викликаютьнеобхідністьувстановленні, доведенні, обґрунтуванні усіх обставин юридичної справи, що розглядається; 3) обумовлюютьнеобхідністьзакріплення, офіційногооформленняодержанихпроцесуальних результатівувідповідних актах-документах.

Процесуальна стадія — це динамічна, відносно замкнута сукупність закріплених чинним законодавством способів, прийомів, форм, яківиражаютьнеухильневиконанняпроцедурно-процесуальнихвимог, щозабезпечують послідовність здійснення конкретних дій, спрямованих на досягнення кінцевого процесуального результату.

Процесуальнийрежим— цеконструкція, якаскладаєтьсязпринципів, що діють у процесуальній сфері, засобів і способів здійснення ефективногопроцесу, гарантійзабезпеченняоптимальнихрезультатівпроцесу, та відображає якісні характеристики правовихформдіяльності.

403

Частина п’ята. Реалізація права

Так, управотворчійдіяльності легковиявитивсіосновніелементи процесуальноїформизїхспецифічнимирисамиіособливостями. Відзначимо, що правотворчий процес надзвичайно різноманітний і являє собою систему різних правових операцій. Саме тому в загальнотеоретичному аспекті у правотворчості виділяють провадження, стадії та процесуальні режими.

З огляду на предметну характеристику, зазвичай виділяють такі провадження, як поточна правотворчість, правотворчість із впорядку- ваннячинногонормативно-правовогоматеріалу, санкціонованаправотворчість, делегована правотворчість тощо. Видається оптимальним виділення трьох стадій правотворчості: а) підготовчої, яка поєднує комплекс дій з правотворчої ініціативи, підготування та оформлення проекту нормативного акта; б) основної, яка включає комплекс дій з обговорення проекту і його прийняття як правового нормативного акта; в) вирішальної, яка складається з комплексу дій з оприлюднення прийнятого нормативного акта і встановлення порядку введення його в дію. Кожна стадія відрізняється від інших характером здійснюваних дій, специфічністюскладувповноваженихсуб’єктівтаособливостями юридичних наслідків правотворчих операцій. Режим правотворчості також неоднаковий за своєю сутністю. Його можна виділити насамперед виходячи з безпосередніх умов правотворчості і характеру здійснюваних суб’єктами повноважень. Відзначимо такі режими правотворчої діяльності: безпосередня правотворчість народу — референдум; правотворчийрежимколегіальнихорганівдержави; правотворчий режимпосадовихосіб, якімаютьповноваження прийматинормативні акти одноособово.

Контрольні запитання

1.Визначте поняття юридичної діяльності та її ознаки.

2.Вкажіть структурні елементи юридичної діяльності.

3.Охарактеризуйте основні параметри юридичної діяльності, що мають значення для її дослідження як на теоретичному, так і на практичному рівні.

4.Сформулюйте поняття правової форми діяльності органів держави, її ознаки та види.

5.Дайте визначення поняття юридичного процесу, процесуальної форми та її структурних елементів.

404