Частина шоста. Правова держава і правова система суспільства
Розвитку нігілістичних поглядів та настанов, особливо серед молоді, нині істотно сприяє романтизація злочинного світу в кінематографі, художній літературі та інших сферах мистецької діяльності.
«Переродження» правосвідомостіобґрунтовановизнаєтьсяодним з найнебезпечніших проявів деформації правосвідомості громадян. Йомупритаманнамаксимальнаступіньвикривленняправовихідеалів, свідченням чогостаєсвідоме вчинення людиноюумисних, переважно тяжкихкримінальнихзлочинів, мотивамиякихнайчастішевиступають жорстокість, користь та ін. Особливу небезпечність становлять такі види«переродження» правосвідомості, наслідком якихєорганізована злочинність і корупція, щозавдаютьзначної шкоди процесу реалізації принципівверховенстваправа, недоторканностіосновнихправісвобод людини, становлення демократичної, правової держави, підвищення рівня правової культури особистості і суспільства в цілому.
ВУкраїні, якасталанашляхпросуваннядодемократичної, правової державності, дедіютьпринципиверховенстваправаіправовогозакону, боротьба з деформацією правової свідомості має розглядатися як пріоритетний напрямок діяльності компетентних державних органів і суспільства в цілому. На рівні державної політики повинен бути розробленийкомплексспеціальнихзасобівпротидіїдеформаціїправосвідомості, зокрема правовому нігілізму. До таких напрямків слід віднести: завершення конституційної, правової, адміністративної, судової реформ; подолання політичної та економічної кризи; підвищення ролі та ефективності суду; вдосконалення організації та забезпечення ефективності функціонуваннясистемиправоохороннихорганів; організаціюсистеми правовоговихованняіосвіти, ефективнупрофілактикуправопорушень; якісну підготовку і перепідготовку юридичних кадрів та ін.
Контрольні запитання
1.Учомуполягаєвідмінністьміжсуспільноюімасовоюправосвідомістю?
2.У чому полягає відмінність між професійною і науковою правосвідомістю?
3.Чимвідрізняється правовасвідомістьвідіншихвидівсвідомості?
4.У чому полягає вплив правосвідомості на процес правотворчості?
5.Який з видів деформації правосвідомості є найбільш небезпечним? Чому?
548
Розділ32
Правова культура суспільства
§1. Поняття правової культури. Види та типи правових культур
Зправовою державою нерозривно пов’язаний такий феномен, як правовакультура, котруслідрозглядатиякоднузнайважливішихпередумовінеобхіднуумовуформуваннядемократичної, правовоїдержави. Від рівня правової культури суспільства безпосередньо залежать усвідомленнясутностіправовихявищіпроцесів, розуміннязакономірностей
ітенденцій їх розвитку. Високий рівень правової культури суспільства, адекватне відображення в ній потреб і закономірностей суспільного розвиткуєзапорукоюправильноїпостановкиметиуправі, успіхувправовому регулюванні, спрямованому на її досягнення.
Категорія «правова культура» є однією з якісних характеристик правової системи країни, яка посідає надзвичайно важливе місце в загальній теорії права. Існують певні труднощі щодо визначення цього поняття. Така ситуація пояснюється, зокрема, тим, що ні у філософії, ні в інших суспільних науках немає однозначного підходу до розуміння феномену культури — на сьогодні існують понад 250 її дефініцій. Багатоманітністьвизначеньданогоявищапояснюється, по-перше, тим, що правова культура може розглядатися стосовно як суспільства в цілому, такійогоокремихгруп, атакожособистості; по-друге, відмінним розумінням дослідниками змісту таких базових категорій, як «право»
і«культура».
549
Частина шоста. Правова держава і правова система суспільства
У цілому в науці сформувалися три основні підходи до цього поняття:
1)антропологічний, згідно з яким культура — це сукупність усіх благ, створених людиною;
2)соціологічний, за яким культуру слід сприймати як сукупність усіх духовних цінностей;
3)найширший — філософський, згідно з яким культура є певним історичним рівнем розвитку суспільства, творчих сил та здібностей особистості.
Всі ці підходи певною мірою використовуються правовою наукою.
Під правовою культурою розуміють якісний стан правового життя суспільства, який характеризується досягнутим рівнем розвитку правової системи — станом та рівнем правосвідомості, юридичної науки, системи законодавства, правозастосовної практики, законностііправопорядку, правовоїосвіти, атакожступенемгарантованості основних прав і свобод людини.
Правова система будь-якої країни є невід’ємною складовою культури відповідного суспільства, усвідомлення особливостей якої сприяє визначенню характерних рис і особливостей правової системи,
інавпаки. Правова культура формується на менталітеті певного народу, а тому може розглядатися як один з критеріїв ідентифікації національних правових систем.
Кращомупізнаннютакогоскладногофеномену, якправовакультура, сприяє її типологізація. Типологія як метод наукового пізнання передбачає виділення всіх існуючих правових культур як самостійних одиниць та їх наступне згрупування за допомогою певного узагальненого типу. Врамках кожноготипуможнапотенційновиділяти щейвидита підвиди. В літературі традиційно прийнято виділяти такі типології правової культури.
Залежновідісторичноготипудержавиіправа(врамкахформаційногопідходудоїхподілу) можнавиділитиправовукультурурабовласницького, феодального, буржуазного, соціалістичноготапостіндустріального суспільств. Кожний з цих типів характеризується своїми специфічними особливостями. Так, у період рабовласництва через юридичні та міфопоетичні тексти в правову культуру проникли найбільш сталітаглибинніміфологічніобразиіуявленнястародавніхлюдейпро порядок і його порушення, про правду і кривду, гармонію і дисгармоніютощо, тобтовсете, щоможнаоцінюватияксвоєріднийдоправовий
550
Розділ 32. Правова культура суспільства
матеріал, на якому формувалися правові традиції. Правовій культурі цього типу в цілому притаманне змішування норм звичаєвого права, моралі та релігійних приписів. Разом з тим саме в цей період розробляється вчення про верховенство закону, необхідність підкорення йому.
Правова культура феодального типу формувалася під впливом релігії, звичаївіритуалів. Біблійнітекстималисилузакону. Всудочинстві часто застосовувався «божий суд», який насправді означав перемогу сильнішого над слабкішим. Право не розглядалося як однакова для усіх міра свободи і рівності.
Характернимирисамибуржуазноїправовоїкультуристаливизнання, законодавче закріплення та гарантування основних прав і свобод людини; розробленнятеоріїправовоїдержави; запровадженняконституції як основного закону держави і визнання її верховенства в системі нормативно-правових актів; обґрунтування ідей стосовно верховенства права і незалежності суду тощо.
Для соціалістичного типу правової культури характерні заперечення цінності права, сприйняття його лише як засобу забезпечення волі, аподекуди— сваволідержави(керівництваправлячоїпартії). Ще однією визначальною рисою цього типу культури була ідеологізація правовоїсистеми, проявомчогостализапровадженняофіційноїпанівної ідеології з одночасним запереченням плюралізму, свободи слова, думки і віросповідання; відданість проведенню різного роду політичних кампаній та театралізованих «судових» процесів над «ворогами» народу; використання законодавства, зокрема конституції, для пропагандикомуністичноїідеології; використанняпартійнимкерівництвом правоохороннихтасудовихорганівдляборотьбизінакомислячими та здійснення політичних репресій тощо.
Правовій культурі постіндустріального суспільства притаманні особлива повага до прав і свобод людини і громадянина, їх реальне забезпечення і гарантування, розроблення ефективних механізмів їх захисту; створення досконалого за формою і змістом законодавства; високий рівень правової науки, її залучення до правотворчого і правозастосовного процесів; реальне забезпечення незалежності суду, його ефективна робота тощо.
Оскільки правову культуру визнають одним з визначальних чинниківстановлення ірозвиткуправовихсистем, якінапідставі схожості узмісті права ізовнішніх формах йоговиразу, юридичної практики, правової ідеології прийнято об’єднувати у відповідні сім’ї (типи),
551
Частина шоста. Правова держава і правова система суспільства
можнавиділитиромано-германську, англо-американську, традиційнорелігійну (мусульманську, індуську, іудейську та ін.) типи правової культури. Якособливітипиврамкахданоїкласифікаціїможнавиокре-
мититакожміжнароднуправовукультуруіправовукультуруЄвропейського Союзу.
Виділення міжнародної правової культури як самостійного типу пов’язанозтим, щонаданомурівнірозробляютьсяуніверсальніправові цінності (загальновизнані правові стандарти, зразки, еталони, принципи, норми, процедуритаін.), якімаютьглобальнийхарактерітієючи іншою мірою впливають на розвиток усіх правових систем світу.
Започаткований після Другої світової війни європейський інтеграційний процес призвів до формування Європейського Союзу як наднаціональної організації влади, право котрого утворює самостійну відносно як правових систем його держав-членів, так і міжнародного праваправовусистему. Поступовоформуєтьсясистемацінностей, які,
зодногобоку, вбираютьусебевсепозитивнезнаціональнихправових культур, а з другого — формують спільний для усіх держав-членів культурно-правовий простір. Об’єднані в одній організації, правові системи держав-членів Європейського Союзу перебувають у процесі безперервної культурної взаємодії. В правові культури деяких країн потрапляють компоненти інших правових культур: юридичні тексти, процедури, правові конструкції, що дозволяє більш повно оцінити власний правовий досвіт, а також відкриває нові можливості щодо вдосконалення окремих елементів власної правової системи. Разом
зтим слід відзначити, що як би активно не формувалася загальноєвропейська правова культура, цей процес не призвів до розчинення національних правових культур і в принципі не має такої мети. На сьогодні зберігаються ідентичність національного права, стильправового мислення, традиції, мотиви і підходи до правового регулювання, а відтак, і самобутність правової культури кожної країни.
Залежно від рівня і глибини пізнання правових явищ, їх використання в правовій поведінці (діяльності) прийнято виділяти буденну (масову), професійну та теоретичну (наукову) правову культуру.
Буденнаправовакультурапритаманнаширокимверствамнаселення. Головне місце в її змісті посідають традиційні цінності, правові стереотипи, настанови, звичаї та звички. Вона формується на основі власного життєвого досвіду і емпіричних знань про чинне право та інші правові явища. На її формування впливають засоби масової інформації, а також установиосвіти, денадаються, якправило, найбільшелементарнізнання
552
Розділ 32. Правова культура суспільства
проправовудійсність. Буденнаправовакультураздатнавключатиякпрогресивні, такіконсервативнічинавітьнегативніпоглядитанастроїзприводуправа. Всіправовіпроблеми, якізрештоюпризводятьдозміниправової культури, як правило, визрівають саме в цьому типі і вже потім усвідомлюються, узагальнюються, систематизуються і раціоналізуються на рівніпрофесійної татеоретичної правовоїкультури.
Професійна правова культура базується на здобутих унаслідок одержання спеціальної юридичної освіти правових знаннях, практичних навичках і вміннях, особистій майстерності, що пов’язані з конкретним юридичним фахом. Про рівень професійної правової культури свідчитиме відповідний кваліфікаційний титул (ранг, категорія). Однак слід розрізняти формально визначену кваліфікацію, яка документально відображається у дипломах, атестатах, сертифікатах, і реальнуправовукваліфікацію, яка, крімздобутихтеоретичнихінавчальних знань, передбачає ще й існування належного особистого професійногодосвіду, сформованогопідчасконкретноїюридичноїпрактики. Високий рівень професійної правової культури визначає гармонійне узгодження цих засад.
Професійнийтипправовоїкультуризалежновідспецифікипрофесійноїдіяльностіможебутиподіленийнатаківиди, яксудова, прокурорська, слідча, нотаріальна, адвокатська, пенітенціарна правовакультура.
Носіями теоретичної (наукової) правової культури, як правило,
єюристи-науковцітавикладачіюридичнихвищихнавчальнихзакладів. Цьомутипуправовоїкультуривідповідаютьтеоретичнийрівеньправової свідомості, а також наявність навичок, умінь, що використовуються їхносіямиутворчійдіяльностізудосконаленнячинногозаконодавства, правозастосовної практики, інтерпретаційно-правової діяльності.
Деякі науковці поряд з теоретичною правовою культурою окремо виділяють ще й елітарну правову культуру як сукупність правових знань, цінностей, ідеалів, настанов, грамотногорозумінняіздійснення правових приписів. Даний тип правової культури притаманний небагатьом юристам-науковцям таюристам-практикам. Носіями елітарної правовоїкультуривСтародавньомуРимібуливидатніюристиУльпіан, Гай, Модестіан та ін., фрагменти з праць яких були широко подано у Дігестах Юстініана.
Залежно від носіїв (за суб’єктним складом) можна виокремити правову культуру особи, соціальних груп (політичних, професійних, етнічних, релігійних та ін.) і верств населення (пенсіонерів, молоді), суспільства в цілому.
553