Частина шоста. Правова держава і правова система суспільства

Регулятивна функція безпосередньо пов’язана з реалізацією двох попередніх функцій. Вона здійснюється через систему мотивів, ціннісних орієнтацій, правових настанов, які виступають специфічним регуляторомповедінкилюдей. Поведінка людинивціломуєсвідомою івольовою, чимвонавідрізняється віддійінстинктивногоаборефлекторного характеру. Без активної творчої ролі правосвідомості дія права неможлива. Особливу роль у здійсненні цієї функції відіграють правові настанови, які свідчать про готовність, схильність особи до певної моделі поведінки — правомірної чи неправомірної, що формується під впливом низки економічних, соціальних або психофізіологічних чинників.

§ 2. Види правосвідомості

Усвідомленню сутності правосвідомості сприяють проведені за різними критеріями класифікації.

1. За суб’єктами (носіями) правосвідомість поділяється на індивідуальну, групову, масову та суспільну. Передусім зазначимо, що, поперше, суспільна, групова та масова правосвідомість не існує поза індивідуальною, апо-друге, правосвідомістьокремогоіндивідавсвою чергу зумовлюється груповою, суспільною та масовою свідомістю.

Індивідуальна правосвідомість — це система особистих поглядів,

уявлень, почуттів з приводу права. Вона формується під впливом індивідуальних обставин життя і психофізіологічних особливостей, освіти і соціального стану, оточуючого середовища і залежить від рівня правової освіти особи, знання або незнання закону, його схвалення або несприйняття.

Групова правосвідомість існує на рівні різних соціальних груп (політичнихпартій, громадськихоб’єднань, профспілковихорганізацій та ін.), верств населення, класів і відображає специфіку відповідної групи. Напроцесїїформуваннявпливаєспільністьінтересів, традицій, умов життя, схожість сприйняття державно-правового буття, а також авторитетлідерагрупи. Діапазонвідмінностейправосвідомостірізних груп може бути надзвичайно широким: від можливості створювати тимчасові союзи для досягнення спільної мети (наприклад, передвиборчі блоки або утворення парламентської більшості із представників різних фракцій) до прямого протистояння між ними.

538

Розділ 31. Правова свідомість

Відгруповоїслідвідрізнятимасовуправосвідомість, характернудля нестабільних, тимчасових громадських утворень, наприклад, натовпу, учасниківмітингів, демонстрацій. Масовійправосвідомостіневластиве досягнення згоди учасників таких утворень з широкого кола правових питань, ці об’єднання мають ситуативний, нестійкий характер.

Суспільна правосвідомість притаманна великим соціальним утворенням (населенню країни, окремого регіону, певному етносу). Вона зумовленаякіндивідуальною, такігруповоюправосвідомістю. Наприклад, низкою характерних особливостей відрізняється класична юридична правосвідомість, заснована на вірі в право і порядок, справедливістьсуду, тодіякдляпострадянськихкраїнвластивіознакипідміни правосвідомостіетичнимипоглядами, поширенняправовогонігілізму, зневажливого ставлення до права і закону. Слід підкреслити, що протягом десяти років в українському суспільстві зроблено важливі, але тільки перші реальні кроки для утвердження принципів верховенства права, непорушностіправісвободлюдини. Суспільнаправосвідомість як результат розумової діяльності відповідного суб’єкта позначається на індивідуальній і груповій свідомості лише частково.

2. З погляду глибини відображення правової дійсності вирізняють три рівні правосвідомості.

Побутова(емпірична) правосвідомість— найпоширенішийрівень правової свідомості, який формується на основі повсякденного досвідулюдейусферіправовогорегулюванняізначноюміроюзалежить відздобутоїправовоїосвіти. Якправило, вонамаєемоційний, поверховий характер, отже, в її структурі домінує правова психологія, а емоційне сприйняття дійсності превалює над раціональним. Для людей з таким рівнем правосвідомості можуть бути характерними знання взагальнихрисахокремихпринципівправа, атакожпоєднанняправових поглядів з моральними, етичними настановами. Оскільки побутоваправосвідомістьформуєтьсянаосновіповсякденногодосвідуособи, то вона передбачає встановлення лише зовнішніх зв’язків між правовими явищами, не зачіпаючи його сутності.

Професійна правосвідомість притаманна юристам-професіоналам. Вонаформуєтьсявнаслідокодержанняспеціальноїпрофесійної(юридичної) підготовки, атакожпідчасроботивюридичнійсфері(правоохоронних органах, суді, адвокатурі, нотаріаті тощо). Носії професійної правосвідомості, якправило, володіютьнетількиспеціалізованими, конкретизованимизнаннямичинногозаконодавства, айвмінням, навичкамийого застосування. Разомзтимпрофесійнійправосвідомостівнаслідокпевної

539

Частина шоста. Правова держава і правова система суспільства

спеціалізаціїюристіввластивийдиференційованийхарактер. Так, найви- щийрівеньправосвідомостісередюристів-практиківпритаманнийсуддям, які в процесі відправлення правосуддя зустрічаються з найрізноманітнішимиправовимиіпов’язаними зправомявищами.

Для юристів рівень правової підготовки має вирішальне значення. Він є вищим за рівень знань пересічного законослухняного громадянина. Цейрівеньобумовленийякнеобхідністюзнатиірозумітиправо, так і вмінням його застосовувати. Так, у процесі правозастосування існуютьокреміетапи(юридичнакваліфікаціядіяння, тлумаченнянорм права тощо), кваліфіковано виконати які можуть тільки юристи.

Хоча професійній правосвідомості юристів властивий високий рівень розвитку, це не виключає можливості прояву деформації, наприклад, обвинувальнийуклінупозиціїпрокурорсько-слідчихкадрів, формалізм тощо.

Наукова, теоретична правосвідомість у цілому притаманна нау-

ковцям, викладачамвищихнавчальнихзакладівюридичногопрофілю, які займаються теоретичною розробкою загальних або галузевих правовихпроблем. Навідмінувідбуденноїнауковаправосвідомістьпередбачає не тільки наявність юридичної освіти, а й уміння оперувати правовимикатегоріями, принципами, теоріями, концепціями, здійснювати широкі і глибокі узагальнення правового матеріалу, тобто має систематизований, комплексний характер. Сутність та особливості наукової правосвідомості розкриваються також через співвідношення її структурних елементів — унійправова ідеологія превалює над правовою психологією.

§ 3. Правосвідомість і право

Правосвідомість і право — взаємозумовлені явища, яким притаманні окремі спільні риси: вони входять до єдиної правової системи; виконують нормативні функції; регулюють суспільні відносини; обумовлюються одними соціально-економічними, політичними, ідеологічними, культурнимитаіншимичинниками. Все цевизначає наперед їхєдність. Правосвідомість якважливийпроявправаможездійснюватисамостійне правове регулювання, щовідбувається вразівідсутності інших нормативних правових явищ, які є складовими частинами права. Наприклад, це може мати місце при додержанні права, застосуванні аналогії закону і аналогії права.

540

Розділ 31. Правова свідомість

Разом з тим правосвідомість і право мають відносно автономний характер. Так, правоєоб’єктивним, реальним, інституційнимутворенням, зміст якого становить система загальнообов’язкових, формально визначених норм і принципів, утілених у відповідні форми (джерела) права. Правосвідомість єсуб’єктивнимявищем, змістякоїстановлять: правовіідеї, цінності, поняття; суб’єктивнеставленнядочинногоправа як феномену суспільного життя; уявлення людей про минуле чи бажане право; емоційні реакції на різноманітні правові явища та процеси, вчинки людей, особливо представників влади, та інші духовні елементи.

У певних історичних ситуаціях (післяреволюційні, перехідні періоди від одного типу правової системи до іншого), коли система права лише формується, правосвідомість стає основою усього механізму правового регулювання. Проте це тимчасове явище, правосвідомість може замінювати право тільки на початковому етапі його становлення.

Цікатегоріїістотнорізнятьсяізарівнемтахарактеромсвоєїструктури. Якщо право має чітку структуру, тобто поділяється на окремі інститути, галузі, що у своїй сукупності утворюють єдину органічну систему, то структурні елементи правосвідомості (правова ідеологія

іправовапсихологія) неутворюютьподібноїсистеми, оскількиправосвідомість за своєю природою не є цілісним, чітко структурованим утворенням.

Правосвідомість і право також різняться за механізмами своєї дії. Механізм дії правового регулювання, через який право впливає на поведінкусуб’єктівправа, втіленийускладномуюридичномуінструментарії (норми права, суб’єктивні права і обов’язки, правові акти та ін.)

іпередбачає застосування державного примусу. Право регулює поведінку людей шляхом встановлення загальних, формально визначених зразків, еталонів поведінки — владних імперативів, що впливають на свідомість і волю людей. Як регулятор поведінки людей воно має об’єктивний характер, не є проявом свідомості окремої людини, груп людей. Дія правосвідомості полягає в загальній правовій оцінці соціальних фактів, судженнях про відповідність поведінки суб’єктів суспільнихвідносиннормаміпринципамправа. Своюрегулятивнуфункцію правосвідомість здійснює через усвідомлення обов’язковості юридичних норм і принципів і разом з тим критеріїв правильності, соціальної виправданості поведінки (діяльності). Правосвідомість характеризується різноманітністю суджень, ставленням суб’єктів до права, оскільки одна людина може визнавати чинне право, інша — за-

541

Частина шоста. Правова держава і правова система суспільства

суджувати, а третя — виказувати байдужість до нього. Аналогічний характер має правосвідомість окремих груп населення.

Право і правосвідомість — взаємопов’язані, але все ж відносно самостійні елементи правовій системі суспільства, що також різнить їх. Право — це нормативний елемент правової системи, з якого бере початок правове регулювання суспільних відносин. На відміну від нього правосвідомість як духовне утворення пронизує не тільки всі форми, стадіїмеханізмуправовогорегулювання, айелементиправової системи.

Правоіправосвідомістьрізнятьсяізачасомсвоєїдії. Часдіїнорми прававизначенонормотворчиморганом, якийвидаввідповіднунорму. Право може змінюватись, але особливість його така, що воно може діяти тільки у встановлених межах. Правосвідомість безмежна в часі. Це надзвичайно мінливе явище. Вона існує поряд з чинним правом, охоплює своїм уявленням минуле і майбутнє право і має здатність впливати на процеси як правотворчості, так і правореалізації.

Правоіправосвідомістьперебуваютьутісномувзаємозв’язку. Так, правосвідомість залежить від права як могутнього засобу інтелектуального і морального впливу, що сприяє розвиткові тих чи інших правових уявлень. Її становлення і розвиток потребують знання і розуміння як права, так і інших правових явищ. У свою чергу правосвідомість теж впливає на право. Цей вплив відчувається у процесі як правоутворення, такіправореалізації. Конкретнішляхиізасобицього впливурізноманітні. Усіпотребисуспільства, усісуспільнівідносини, щовимагають правовоїрегламентації, першніжнабутинормативного закріплення, стають предметом правосвідомості передусім суб’єктів правотворчих повноважень, які покликані формулювати норми права, приймати (видавати) нормативно-правові акти, вносити до них зміни, систематизувати їх.

Формоювпливуправосвідомостінаправоутворенняєнауковепрогнозування розвитку права. Форми прогнозування можуть бути різними: наукові публікації з обґрунтуванням необхідності в майбутньому прийняття певних законів, внесення до них змін; програмні заяви державнихіполітичнихдіячіввідносносвогобаченнярозвиткупевних сегментівправа; висловлюванняполітичнихпартійтавиборчихблоків з таких самих питань.

Впливає на правоутворення і така форма прояву правосвідомості, як планування законодавчої діяльності. Наявність плану надає змогу залучитися до законотворчого процесу всім зацікавленим суб’єктам,

542

Розділ 31. Правова свідомість

які мають змогу висувати свої пропозиції та зауваження до вже розроблених проектів нормативно-правових актів або пропонувати альтернативні проекти, що можуть бути використані при розробленні, обговоренні проекту закону.

Важливою формою впливу правосвідомості на правоутворення і законотворчість є розроблення концепцій окремих законів, інших нормативно-правових актів. Визначення в концепції мети правового регулювання, обґрунтування завдань, які слід вирішити в разі прийняттятогочиіншогоакта, розробленняструктуриакта, формулювання шляхів і напрямків регулювання суспільних відносин тощо — все це дає змогу суб’єкту правотворчих повноважень заздалегідь вивчити питанняпрозмістнормативно-правовогоакта, доцільністьвключення доньоготихчиіншихнормативнихприписів, спрогнозуватиефективність його регулятивного потенціалу і прийняти рішення про розроблення нормативно-правового акта або відкласти його на майбутнє.

Своєрідною за змістом формою впливу правосвідомості на правоутворенняєїїпровіднарольнаконкретнихстадіяхзаконотворчогопроцесу. При цьому значення того чи іншого виду правосвідомості має власнуспецифікунакожнійстадії. Длявизначенняшляхівформування права правова психологія дає «будівельний матеріал» у вигляді думок, почуттів, намірівлюдейвідносноврегулюванняпевноїсферисуспільних відносин. При розробленні законопроекту законодавець спирається на правосвідомістьівраховуєправовукультурународу, окремихсоціальних груп, створює правові приписи, які б втілювали в собі очікувані суб’єктами суспільних відносин еталони і зразки поведінки.

Особливогозначенняпрофесійнаправосвідомістьнабуваєнаетапі обговорення та прийняття нормативно-правових актів. Народні депутати репрезентують в парламенті волю своїх виборців, але одночасно представляють інтереси і політичної партії (блоку), до складу якої вони входять. Під час обговорення у депутата виникають певний, іноді доволі складний психологічний стан, настроєність правосвідомості на позитивне чи негативне ставлення до обговорюваного законопроекту, авідтак, навідповіднерезультативнеголосування, якеможебути зумовлене як правосвідомістю самого депутата, так і позицією депутатської фракції або настроями виборців. Рішення, яке складається в свідомості кожного парламентаря, є результатом досягнення відповідного компромісу між цими проявами правосвідомості. Зазначимо, щокінцевийрезультатніколинеєнапередвирішеним, прощосвідчать непоодинокі випадки, коли депутатська фракція голосує з приводу

543