Розділ 11. Формування права та його джерела
цивільнийпроцесуальнийкодекси, кодексзаконівпропрацю, соціальний кодекс та ін.
Особливурольврегулюваннітакихсфер, якосвіта, охороназдоров’я, соціальнестрахуваннятаін., вдеякихзарубіжнихкраїнахвідіграєделегованезаконодавство— системаактів, прийнятихорганамивиконавчої влади (урядом, міністерствами, відомствами) на основі повноважень, наданих їм парламентом, з питань законодавчого регулювання. Прикладом тому можуть бути ордонанси — акти, що приймаються Радою МіністрівФранціїздозволупарламентуізависновкомДержавноїРади зпитань, якіналежатьдосферизаконодавства; вІталії— цезаконодавчідекрети, виданіурядом, декретиПрезидента, якімаютьсилузакону. ВищоюформоюделегованогозаконодавствауВеликійБританіїєнаказ в Раді, який видається урядом від імені королеви і Таємної Ради. Акти делегованого законодавства фактично мають силу закону.
Крімзаконодавчихактів, системанормативно-правовихактіввклю- чає й численні підзаконні акти, прийняті центральними і місцевими органами виконавчої влади (регламенти, адміністративні циркуляри, накази міністрів, інструкції тощо). Такі акти засновані на законах, не можуть їм суперечити і покликані конкретизувати їх зміст.
§7. Загальні принципи права та правова доктрина як джерела права
Удеякихправовихсистемахособливогозначеннянабуваєправова доктрина (Греція, Франція, Швеція), а також так звані загальні принципи права. Останнім традиційно надають велике значення в системі джерелромано-германськогоправа, відносячиїхдопервиннихджерел права поряд із нормативно-правовими актами та санкціонованими звичаями. Інодізагальніпринципиправарозглядаютьякджерелоправа, що знаходиться понад всіма іншими джерелами та має над ними перевагу.
Загальні принципи права виходятьякзнормпозитивногоправа, так і з самого існуючого в країні правового порядку та являють собою положення об’єктивного права, які можуть виражатися або не виражатися в текстах писаного права, але мають загальний характер та обов’язково застосовуються в судовій практиці1. До таких принципів
1 Див.: Бержель Ж.-Л. Общая теория права. – М., 2000. – С. 163.
193
Частина третя. Загальне вчення про право
належать принцип додержання прав людини, принцип національного суверенітету, принцип висловленості в законі загальної волі, принцип «все, що не заборонено законом, то дозволено», принцип можливості вчинятивсе, щонезавдаєшкодиіншим, принципвстановленнятільки такихпокарань, якібеззаперечнонеобхіднідлязагальногоблага, таін. Дозагальнихпринципівправаякджерелправавідносятьтакож«принципи морального порядку, які не записано взаконі». До нихналежать, зокрема, такі: «обман спростовує всі юридичні наслідки», «ніхто не може бути суддею у власній справі», «хто милує винуватого, карає невинуватих», «гнів не виправдовує порушників» тощо.
Правова доктрина традиційно належить до вторинних джерел як романо-германського, так і англосаксонського права. Особливе значення вона зберігає у країнах релігійно-традиційної сім’ї правових систем, зокрема у релігійних правових системах, передусім у мусульманськомуправі. Поняття«правовадоктрина» єпохіднимвідзагальнофілософського розуміння доктрини, яка розглядається як вчення, наукова теорія, система ідей та поглядів, керівний теоретичний та полі-
тичний принцип. Правова доктрина являє собою концептуальні ідеї, теорії тапоглядищодоправа, державно-правовоїдійсності вцілому. Вона проявляється в наукових працях видатних учених-юристів.
Упершевісторіїлюдствапрофесійнадумкавидатнихюристівбула використана як джерело права в Стародавньому Римі. При розгляді спірних питань сторони, що брали участь в судовому процесі, зверталися до визнаних юристів, імена яких дійшли до наших часів (Гай, Павел, Ульпіан, Модестин, Папініан та ін.), з проханням висловити свою думку з тих чи інших питань щодо належного застосування права. Суддя розглядав такі думки як «загальнообов’язкове правило поведінки — джерело римського права», а в разі їх суперечності мав право вирішувати, чию думку вважати правильною.
Правова доктрина відіграла значну роль у процесі становлення континентального права, що сформувалося під впливом відомих наукових шкіл (глосаторів, постглосаторів та гуманістів), осередками яких стали перші європейські університети. Не менше значення мала правова доктрина і для становлення англосаксонського права. На ранніх етапах свого розвитку загальне право зазнало істотного впливу праць таких відомих для свого часу юристів, як Кок, Бректон, Гленвілл та ін.
Наранніхстадіяхрозвиткурелігійно-традиційнихправовихсистем, зокрема іудейського права, вирішальну роль відіграла релігійна док-
194
Розділ 11. Формування права та його джерела
трина. Вонарозуміласяуграничноширокомусенсі: іякписаннябогословів, і як думки різних іудейських академічних шкіл, і як равинські погляди на ідеї стосовно розуміння та тлумачення різних біблейських текстів.
На сьогодні правова доктрина як джерело права не втратила свого значення. З одного боку, сучасне право багато в чому сформувалося під впливом класичних доктрин природного, приватного та публічногоправа, верховенства права, правлюдини, правовоїдержави, конституціоналізму, ітаких, щобулирозробленіпротягомстолітьвидатними мислителями різних історичних епох (Аристотелем, Платоном, Цицероном, Б. Спінозою, Г. Гроцієм, Дж. Локком, І. Кантом та ін.). Вони сталиосновоюформуваннясучасногонаціональноготаміжнародного права, зокремаміжнародногоправаправлюдини. КонституціяУкраїни яквищийправовихактнашоїдержави, щовиступаєосновоюрозвитку всієї правової системи України, є втіленням філософсько-правових концепцій пріоритетуправлюдини, верховенства права, правовоїдержави та громадянського суспільства.
Отже, правова доктрина як сукупність ідей, поглядів, теорій, уявлень про необхідні суспільству права, нерідко втілюється в правових приписах як на конституційному рівні, так і на рівні звичайного законодавства. Такі ідеї та концепції набувають нормативного, загальнообов’язкового характеру і визначають основні напрямки нормотворчості та правозастосування. В такому разі правова доктрина відтворюється у змісті первинних джерел права.
З другого боку, все більшого значення при розв’язанні правових конфліктів великої суспільної значущості набуває думка видатних учених-юристів сучасності, а також провідних наукових та навчальних юридичнихзакладів України. Зокрема, суб’єктомформування правової доктрини може виступати Конституційний Суд України, до складу якого входять визнані юристи-науковці та практики. Реалізуючи повноваження щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України, КонституційнийСудвикладаєвласнерозуміннядухуОсновногоЗакону та поточного законодавства у своїх правових позиціях. Вироблена ним у правових позиціях правова доктрина набуває обов’язкового значення для всіх суб’єктів правотворчості та правозастосування в наслідок загальнообов’язковості рішень Конституційного Суду України.
Істотний вплив на юридичну практику правова доктрина справляє через науково-практичні коментарі до актів законодавства України.
Конституційно-правова, кримінально-правова, цивільно-правова,
195
Частина третя. Загальне вчення про право
адміністративно-правова та інші галузеві доктрини виступають основою потужних коментарів основних галузевих кодифікованих актів (Кримінального кодексу, Цивільногокодексу таін.), якіслугуютьважливими орієнтирами для правозастосовної практики України.
Контрольні запитання
1.З яких етапів складається процес правоутворення?
2.Що таке форма (джерело) права? Які види джерел права існують в сучасних правових системах?
3.Дайтевизначенняпоняттяправовогозвичаютанаведітьйого ознаки.
4.У чому полягають особливості правового прецеденту як форми права?
5.Назвіть характерні риси нормативно-правового акта і нормативно-правового договору.
196