Розділ 30. Правова, соціальна держава

7.У правовій державі діє й інший правовий режим, відповідно до якогодержавниморганаміпосадовимособамдозволеноробитилише те, що для них прямо передбачено законом. Так, держава має право

інавіть зобов’язана за порушення законів застосовувати в межах своєї компетенції примус до особи, але при цьому особа повинна мати реальні юридичні засоби захисту своїх прав.

8.Особливо важливого значення для ефективного функціонування правової держави набуває незалежний і ефективний суд. Забезпечення провідної ролі в суспільному житті справедливого, демократичного суду як найбільш дійової гарантії прав людини і громадянина є переконливим доказом того, що держава набула правового характеру. Це зумовлюється специфікою судових органів: демократизмом їх формування, змістомїхповноважень, процедуроюсудочинства. Провіднуроль суд може відігравати тільки за умови здійснення правосуддя виключно судом і відповідно до закону, забезпечення незалежності і кваліфікованості суддів, доступності судового захисту для громадян тощо. При здійсненні судочинства державні органи та їх посадові особи, з одного боку, ііндивідчиоб’єднанняіндивідів— здругого, маютьрозглядатися якрівноправнісуб’єкти, щоєзапорукоюуникненнябудь-якогосвавілля з боку держави. В результаті здійснюваної в державі реформи судової системи ці умови повинні бути створені і поступово реалізовуватися.

9.У правовій державі на належному рівні перебувають правосвідомістьіправовакультураякокремогоіндивіда, посадовоїособи,

так і суспільства в цілому. Це, зокрема, передбачає наявність досить високого рівня правових знань, знання основних принципів права, стійкихпереконаньунеобхідностівиконаннязаконівтощо. Досягнути такогорівняправосвідомості, якийкончепотрібнийякдляправотворчості, так і для реалізації права, дуже важко. Для запровадження системи правового навчання і виховання потрібен тривалий час. Державну програму правового навчання вже створено і зараз вона вдосконалюється державними правничими установами.

§3. Верховенство права. Верховенство права і законність

Виконанню принципових завдань, поставлених Конституцією України щодо реформування суспільно-політичного устрою української державності надемократичних засадах, сприятиме рішуче онов-

517

Частина шоста. Правова держава і правова система суспільства

лення характеру та змісту відносин з приводу організації та реалізації державної владиназасадахверховенства права, щодаєзмогуздійснити конкретні кроки в напрямку становлення і повноцінного функціонуванняінституційгромадянськогосуспільства, реальногозабезпечення та захисту прав і свобод людини і громадянина.

В теоретичному відношенні принцип верховенства права можна розглядати у двох аспектах.

По-перше, в широкому розумінні як принцип правової організації державної влади у суспільстві в цілому, тобто «верховенства права наддержавою», коливінпрактичноототожнюєтьсяіззасадамиправовоїдержавності. Подібнимчиномцейпринципрозглядається управовихсистемах, які користуються англомовною конструкцією верховенства чи пануванням права (rule of law) подібно до континентальної моделі правової держави. Наприклад, проблема «американського досвіду» підтримання верховенства права включає вирішення широкогоколапитань: конституціоналізму, федералізму, поділувлади, громадянських прав, судового захисту, судової системи, кримінального судочинства, адміністративного права тощо.

По-друге, у вузькому контексті співвідношення права і закону в регулюваннісуспільнихвідносинусенсі«верховенстваправанадзаконом».

Саме на такий підхід орієнтує ст. 8 Конституції України, яка закріплює визнання і дію принципу верховенства права, роз’ясняючи відповідно доцьогойогозмістяк: 1) найвищуюридичнусилуКонституціїУкраїни, якапередбачає, щозаконитаіншінормативно-правовіактиприймають- сянаосновіКонституції Україниіповиннівідповідати їй; 2) прямудію норм Конституції України, яка передбачає гарантування звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України.

Отже, безпосередньою підставою дляадекватного розуміння змісту принципу верховенства права є усвідомлення відмінностей між усталеним для вітчизняного правознавства принципом законності і власне принципом верховенства права.

Конституційніскладовірозуміннязаконностіякпринципудержав-

ного керівництва суспільством сформульовано в ч. 2 ст. 19 Конститу-

ції України: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно законність є вимогою неухильного додержання, точногоіоднаковоговиконанняіправильногозастосування органами

518

Розділ 30. Правова, соціальна держава

державноївладитаорганамимісцевогосамоврядування, їхпосадовими особами законів і підзаконних нормативно-правових актів.

Відтак, принципзаконностіреалізуєтьсяувідносинахміждержавнимиорганамитагромадянамизприводуздійсненнядержавноївлади.

Томусуб’єктамидодержаннязаконностієпередусіморганидержавноївладитаорганимісцевогосамоврядування, їхпосадовіособи, адже не можна вважати рівноцінними для суспільства правопорушення з боку осіб, наділених державно-владними повноваженнями, і пересічних громадян. Саме натакій позиції стоїтьзаконодавство, яке встановлюєвідповідальністьзапроступкитазлочини, вчиненіпосадовими особами державних органів. До того ж порушення норм права за межами державно-владних відносин, наприклад, невиконання умов шлюбного контракту, укладеного між подружжям, навряд чи необхідно вважати порушенням законності.

Зміст принципу законності можна розглянути й через систему більш конкретних вимог: вищу юридичну силу закону в системі нормативно-правових актів, обов’язковість законів та інших нормативно-правових актів для всіх, на кого вони поширюються, однаковістьвимогзаконудоусіхучасників суспільних відносин, додержання закону в діяльності органів державної влади і посадових осіб,

неприпустимість протиставлення законності та доцільності в ді-

яльності державних органів, невідворотність покарання за вчинення правопорушення.

Наразіверховенствоправапередбачає необхідністьвиходузамежі принципу законності, інакше питання про «верховенство права» позбавляється будь-якого самостійного сенсу. Безперечно, у правовій державі суспільні відносини функціонують в умовах презумпції законності, що, проте, ускладнихправовихситуаціяхневиключаєнеобхідності розширення її тлумачення до верховенства права шляхом урахування ще й інших, «надпозитивних» правових чинників. Тому принцип верховенства права не підміняє та не скасовує принцип за-

конності, а тільки поглиблює його від вимог суто формального додержання норм у напрямку пошуку власне правового («органічного», «ідеального») змісту права. Адже навіть з моменту свого виникнення принцип верховенства права тлумачився у широкому контексті як божественний чи природний закон, призначення якого вбачалося в обмеженні світської влади.

Пошук такого змісту права має відбуватися на шляху поєднання цінностних критеріїв і формально-регулятивних ознак права, що є за-

519

Частина шоста. Правова держава і правова система суспільства

вданням як законотворчих, так і правозастосовних державних органів, передусім судів. Зокрема, як орієнтири правового змісту закону пропонуються«справедливість», «правовийідеал», «правоваприродаречей», «духзакону» «загальнаволянароду». Доцьогоможнадодатищейпевні соціологічні критерії щодо необхідності врахування особливостей конкретноїситуації, використаннянайоптимальнішихюридичнихзасобівіспособіврозв’язанняправовогоконфлікту. Натомістьутвердження правлюдиниякстратегічногоорієнтирурозвиткунаціональноїправової системи, надання їм найвищого конституційного авторитету, євроінтеграційні прагнення України створюють необхідні передумови для висновку про пріоритетність антропологічної складової змісту права, визнання принципової однорідності таких феноменів, як права людини і право, коли вони розуміються як явища однієї сутності.

Кваліфікація правлюдиниякнайвищихкритеріївправовогохарак-

терузмістузаконупередбачаєакцентуваннянапевнихаспектахпринципу верховенства права відносно його різних суб’єктів. Коли для пересічнихгромадянправомірноюможевважатисябудь-якаповедінка в межах «дозволено все, що не заборонено законом» («верховенства права»), товідноснодержавнихорганівтапосадовихосібдієзагальнообмежуючий підхід «дозволено лише те, що записано у законі» («законність»). Згідно з цим правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органимісцевогосамоврядування, їхпосадовіособизобов’язанідіяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України).

Для більш чіткого усвідомлення змістовних елементів поняття права воно має поширюватися за межі не тільки етатистського розуміння як наказу держави (що сьогодні не викликає особливих заперечень), а й нормативістських установок, коли право тлумачилося виключно як таке, що охоплює лише правила поведінки, в напрямку врахування певних ненормативних (діяльнісних) аспектів права, які є необхідними складовими повноцінної реалізації правових норм, розуміння права як соціальної реальності. Адже ухвалення закону чи іншого нормативно-правового акта ще не означає досягнення правопорядку, а є тільки його нормативною передумовою, початком, а не кінцевимрезультатомпроцесуправовогорегулювання. Протецеозначає недооцінку нормативних засад у системі правового регулювання, оскільки регулятором у точному сенсі цього терміна, який задає ви-

520