Частина шоста. Правова держава і правова система суспільства
8. Особливості фінансування діяльності політичних партій. По-
літичні партії є неприбутковими організаціями. Для здійснення своїх статутнихзавданьвонимаютьправонавласнерухомеінерухомемайно, кошти, обладнання, транспорт, інші засоби, набуття яких не забороняєтьсязаконамиУкраїни. Політичніпартіїможутьорендуватинеобхідне рухоме та нерухоме майно.
Не допускається фінансування політичних партій:
–органамидержавноївладитаорганамимісцевогосамоврядування, крім випадків, зазначених у законі (тобто інститутом державного фінансування за результатами виборів);
–державними та комунальними підприємствами, установами
іорганізаціями, а також підприємствами, установами і організаціями, у майні яких є частки (паї, акції), що є державною чи комунальною власністю, або які належать нерезидентам;
–іноземними державами та їх громадянами, підприємствами, установами, організаціями;
–благодійними та релігійними об’єднаннями та організаціями;
–анонімними особами або під псевдонімом;
–політичними партіями, що не входять до виборчого блоку політичних партій.
Ураховуючи велике значення партій для нормального функціонування демократичної політичної системи та створення умов їх фінансової незалежності від приватних спонсорів, у 2005 р. запроваджено фінансову підтримку політичних партій з боку держави. Політична партія маєправонаодержання державного фінансування заумовиподолання виборчого бар’єру в обсягу, який визначається пропорційно до одержаних на виборах голосів.
Контрольні запитання
1.Як Ви розумієте політику?
2.Поясніть відмінності широкого та вузького значень поняття політичної системи.
3.Які організації є елементами політичної системи?
4.Які відмінності між державою та політичними партіями як політичними організаціями?
5.Дайте визначення політичної партії та охарактеризуйте її функції.
494
Розділ29
Демократична держава
§1. Демократія як форма реалізації народовладдя
Демократія — це форма такої держави, яка заснована на здійсненні народовладдя шляхом забезпечення широких прав і свобод громадян, їх участі у формуванні і функціонуванні апарату політичної влади і контролю за його діяльністю. З огляду на дослівний переклад терміна «демократія» з грецької (demos — народ і kratos — влада) її частоототожнюютьзсамимнародовладдям. Але, розглядаючинародовладдя, демократію та державу діалектично, можна зробити висновок про те, що в загальному явищі державності демократія постає як його внутрішняформа, «моментсутності», тодіяксамасутність— найбільш глибиннетавизначальневдержавізадемократичноїформивідшуковує себе саме у народовладді.
Отже, системотворчою, сутнісноюознакоютавизначальнимпринципом демократії виступає влада народу (народовладдя). Всі інші принципи демократії щодо влади народу являють собою conditio sine qua non (умова, без якої не може бути. — лат.) та виконують обслуговуючу формалізуючу роль. Такими рисами, що характеризують демократію, є: 1) визнання народу верховним суверенним носієм і джерелом державної влади; 2) визнання політичної свободи громадян; 3) політична рівноправність участі громадян у формуванні органів державиіорганізаціїконтролюзаїхдіяльністю; 4) державнийхарактер демократії; 5) реальнаможливістьнародуперіодичнозмінюватисклад
495
Частина шоста. Правова держава і правова система суспільства
представницьких органів; 6) правозаконність; 7) взаємна відповідальність держави і громадянина.
Першітрихарактеристикивизначаютьвладнусуб’єктністьнароду. Перша з них обумовлює належність суверенітету народу, але верховенство влади народу може мати місце лише за умов забезпечення кожному громадянину політичної свободи і рівності. Політична несвобода (або часткова свобода) усіх громадян держави перетворює сувереннийстатуснародунафікцію, оскількивідсутністьабодефіцит можливостей політичної діяльності apriori суперечить обсягу поняття «суверенітет», — наявність влади передбачає наявність свободи її застосувати. Свобода ж однієї частини громадян та несвобода іншої дозволяє говорити про владу певної фракції (диктатора, партії, класу, верстви тощо), але аж ніяк не про владу народу як єдності. Політична ж нерівність означає нерівність у політичних правах і свободах, а відтак, і в можливості доступу до владних ресурсів.
Наступніознакихарактеризуютьорганізаціюідіяльністьдемократичної держави.
Державний характер демократії зумовлений самою природою політичної влади і процесом її реалізації. Державна влада реально вимагаєсвогоздійсненнянапостійній, безперервнійіпрофесійнійоснові. Тому народ фактично не може в сучасних умовах у багатьох випадках безпосередньо здійснювати належну йому владу, — через це дану функціювиконуютьдержава, їїоргани, якимнародделегуєсвоїповноваження.
Завдяки державному характеру демократії народ одержує реальну можливість народу періодично змінювати склад представницьких органів. Народ як поручитель встановлює процедуру доручення влади, а також засоби контролю за належним виконанням доручення та його передоручення у разі неналежного виконання. Історично апробованою та такою, що довела свою життєдайність, процедурою делегування владних повноважень є вибори, які на засадах конкурсу визначають осіб, що обійматимуть представницькі посади в державному апараті.
Основнимижзасобамиконтролютапередорученнявиступаютьстроковість обійняття посад, можливість проведення позачергових виборів, відкритість тадоступність інформації продіяльність органівдержави.
Правозаконність розкриває внутрішній зміст державної організації та здійснення влади народу. З внутрішнього боку правозаконність характеризує наявність саме правових законів. Сучасне праворозу-
496
Розділ 29. Демократична держава
міння розглядає право як міру свободи і рівності, що відображає панівні уявлення про справедливість і потреби суспільного розвитку, основи яких складаються в процесі повторювальних суспільних відносин, що визнаються, схвалюються та охороняються державою Таким чином, право є продуктом, виразом інтересу суспільства, яке в правовій сфері виступає у вигляді «народу». І головною функцією законодавця, який є офіційним представником народу, є якраз формалізація права в законі, тобто створення такого нормативного поля, яке відповідає інтересам та потребам народу (причому з огляду на дві причини: через представницьку природу законодавця і власну природу права). Зовнішній бік правозаконності являє собою вимогу неухильногододержання правовихзаконівусімасуб’єктами, щоозначає не що інше, як додержання і здійснення юридично оформленої волі народу.
Взаємна відповідальність держави і громадянина полягає в такому: з одного боку, держава відповідальна за свою представницьку діяльність перед верховним суб’єктом влади, а разом з тим і кожним його членом (ст. 3 Конституції України проголошує: «Держава відповідає перед людиною за свою діяльність»), а з другого — кожен громадянин як підвладний суб’єкт влади має відповідати за свою неналежну діяльність перед представником верховного суб’єкта влади. Очевидно, що неналежною діяльністю є недодержання та невиконання правових законів. Кожен, одержуючи право і свободу, відповідає за їх здійснення.
Демократія являє собою одне з величезних досягнень світової цивілізації в процесі історичного розвитку. Цей феномен пов’язаний із розгортанням у часі і просторі принципів справедливості, свободи, гуманізму і рівності, а разом з тим і розширенням соціальної бази, на яку спирається та в інтересах якої здійснює владу держава. Від зародження демократії в Стародавніх Афінах як влади відносно невеликої масивільнихгромадян, черезепохубуржуазнихреволюцій, подолання нерівності, офіційних привілеїв для окремих верств населення, поширення доктрини Ж.-Ж. Руссо та проголошення «нації-держави» французькими просвітниками, колинародперестав розумітися якпідкорена державі маса, а відчув себе сувереном, до сучасного ліберального розуміння демократії як державної організації влади вільних і рівних індивідів — такий діалектичний розвиток права і держави, формування найбільш ефективного механізму забезпечення прав людини — демократичної держави.
497