Розділ 21. Правова поведінка

§ 4. Юридичний склад правопорушення

Ознаки, що лягли в основу поняття правопорушення, конкретизуються в категорії складу правопорушення — такої його моделі, яку закріплено законодавчо стосовно кожного виду правопорушень.

Склад правопорушення — це сукупність передбачених законом об’єктивнихісуб’єктивнихознакпротиправногосоціальношкідливого діяння, за вчинення якого винна особа несе юридичну відповідальність.

Складправопорушенняміститьчотиринеобхідніелементи: об’єкт, об’єктивну сторону, суб’єкта і суб’єктивну сторону правопорушення.

1.Об’єктправопорушення— цетісуспільнівідносинитацінності (певні блага), що охороняються правом, на які спрямовано посягання суб’єктів правопорушення (наприклад, власність, духовні цінності, громадськийпорядок, здоров’ялюдинитаін). Неіснуєправопорушень,

вяких був би відсутній об’єкт. Однак сам об’єкт може розглядатися з різних позицій: як загальний, родовий та безпосередній.

Під загальним об’єктом правопорушення розуміють систему суспільних відносин, які функціонують, розвиваються та відновлюються на ґрунті загальновизнаних у суспільстві цінностей, що закріплені

впозитивному праві, ним регулюються та охороняються (суспільна безпека, політичний лад і под.).

Родовий об’єкт— цепевне коло однорідних відносин, яким вчинками осіб завдано шкоду. Залежно від того, нормами якої галузі чи інституту права ці об’єкти охороняються, об’єкт визнається родовим чи видовим. Наприклад, правопорушення, спрямовані проти права власності в кримінальному, цивільному, трудовому і адміністративному праві тощо зумовлять різну родовидову характеристику об’єктів правопорушень і відповідну юридичну кваліфікацію діянь правопорушників.

Безпосередніми об’єктами є суспільні відносини з приводу конкретних матеріальних (майно, цінні папери та ін.) і нематеріальних (життя, здоров’я, честь, гідність) благ у різних сферах життя суспільства івідповідні їм права та законні інтереси суб’єктів права: майнові, трудові, політичні та ін.

2.Об’єктивна сторона правопорушення — це зовнішній прояв самого протиправного вчинку. Дообов’язковихелементів об’єктивної сторони належать: діяння (дія чи бездіяльність суб’єкта); його шкідливінаслідки(їхнастанняабозагрозанастання); необхіднийпричинно-

363

Частина п’ята. Реалізація права

наслідковийзв’язокміждіяннямінаслідками, якінастали. Цейзв’язок повинен бути не випадковим, а саме необхідним, тобто його вивчення і аналіз мають переконати і довести, що конкретні шкідливі наслідки настали на підставі і в результаті саме цього діяння конкретної особи, а не будь-якого іншого, випадкового чинника. Наприклад, конкретні діїзвинипрацівника, умисноспрямованіназаподіяннямайновоїшкоди власникові підприємства, слід розглядати як безпосередню причину шкідливих наслідків його вчинку.

Крім обов’язкових, будь-яке правопорушення має факультативні елементи: спосіб, місце, оточення, обставини та час вчинення право-

порушення. Кожен з них додатково характеризує суб’єкта правопорушення, ступінь суспільної шкоди від його посягання, роль кожного правопорушника в разі співучасті, обставини, що обтяжують або пом’якшують вину суб’єкта.

3. Суб’єкт правопорушення — це фізична чи юридична особа, яка вчинила правопорушення. Необхідна ознака суб’єкта правопорушення— йогоделіктоздатність, тобтовизнаназакономспроможність особи персонально відповідати за свої протиправні діяння. Нею може бути як фізична, так і юридична особа.

Фізичні особи (індивідуальний суб’єкт) визнаються суб’єктами правопорушень, якщо вони під час вчинення правопорушення були осудні (здатні контролювати свою поведінку волею і свідомістю) та досягливизначеногозакономвікуделіктоздатності(наприклад, досягли загального віку відповідальності згідно з КК України, який визначає суб’єктом злочину фізичну осудну особу, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до кримінального законодавства може наставати кримінальна відповідальність).

Фізичних осіб за політико-правовою належністю поділяють на громадян, осіб без громадянства (апатридів), іноземних громадян і біпатридів (осіб з подвійним громадянством). Для багатьох правопорушень цей статус особи не має значення (наприклад, для визнання особи винною у вчиненні злочину, адміністративного проступку, цивільного правопорушення тощо). Особливий правовий статус мають такі індивідуальні суб’єкти, як державні службовці, посадові особи, депутати різного рівня представництва, що відображено в їх правовому статусі, в тому числі в підставах юридичної відповідальності за вчинене ними правопорушення.

Колективнісуб’єктиправопорушення— цеюридичніособи, орга-

ни державної влади, органи місцевого самоврядування, об’єднання

364

Розділ 21. Правова поведінка

громадян(партіїчигромадськіорганізації), іншігромадськіоб’єднання (наприклад, релігійні). Слід відзначити, що вони не є простою сукупністю фізичних осіб, а такою, що мають документально юридично оформлену організаційну єдність (наприклад, у вигляді статуту організації), приймають юридично значущі рішення, виконуютьюридичні обов’язки, користуються повноваженнями і відповідають за правопорушення особисто як єдиний суб’єкт, спроможний визначати, формулювати, виражати ззовні і захищати волю власної організації. Деліктоздатність юридичних осіб (на відміну від фізичних) виникає не з моменту досягнення певного віку і психічного стану, а з моменту їх створення (наприклад, офіційної реєстрації підприємства).

4. Суб’єктивна сторона правопорушення (вина) — це сукупність такихознак, яківідображаютьпсихічнеставленняособидовчиненого нею діяння та його шкідливих наслідків. Правопорушенням визнається лише діяння особи, яка здатна усвідомлювати значення свого вчинку і керувати ним, тому відсутність такої властивості робить її неделіктоздатною. Здатність особи усвідомлювати значення свого вчинку (інтелектуальний аспект) і керувати ним (вольовий аспект) — необхідна умова оцінки вини, яка залежно від конкретного поєднання цих характеристик і може виступати у двох основних формах: наміру

(умислу) і необережності.

При прямому умислі особа усвідомлює протиправний характер свого вчинку, передбачає ті конкретні шкідливі (небезпечні) наслідки, які можуть чи повинні настати, і бажає їх настання (наприклад, крадіжка майна, щоєвласністю іншої особи). Принепрямому умислі особа в такій само ситуації свідомо допускає можливість настання шкідливих (злочинних) наслідків свого діяння: не бажає їх настання конкретно, не ставлячи їх за мету, однак і не виключаючи можливої перспективи настання таких наслідків, байдуже ставлячись до такої можливості, наприклад, заподіяння шкодиздоров’ювласника цьогомайна підчаспротиправногозаволодінняним: шкодаздоров’юнебуламетою злочинця, але він свідомо припускав таку можливість.

Необережна форма вини має свою специфіку інтелектуального і вольового аспектів психічного ставлення особи до свого діяння.

При самовпевненості особа не має наміру настання шкідливих наслідків, але при цьому: усвідомлює протиправність свого діяння; передбачає можливість настання шкідливих наслідків, однак легковажнорозраховуєнаїхзапобігання(оскількипереоцінюєсвоїздібності, досвідабожнедооцінюєскладність, усіобставинитанебезпечність

365

Частина п’ята. Реалізація права

конкретної ситуації). При недбальстві особа не усвідомлює шкідливостісвоговчинкуінепередбачає можливості настання протиправного результату, але повинна (тобто це передбачалося, наприклад, її посадовою інструкцією) і могла (тобто була спроможна в конкретній ситуації і за конкретних обставин) їх передбачити. Наприклад, недбальство має місце тоді, коли особа за нормативами повинна була виконувати свої посадові обов’язки ретельно, і при цьому не випробувала на себе будь-якого психічного чи фізичного впливу, будь-якого примушення чинити протиправно, не перебувала у безпорадному стані та інших обставинах, які б заважали їй діяти правомірно.

Необхідною складовою суб’єктивної сторони правопорушення є пов’язані між собою, але не тотожні мотив (усвідомлена особою спонукальна обставина, перелік чинників, які так вплинули на свідомість особи, що сформували бажання вчинити правопорушення) і мета (уявлення цього суб’єкта про бажаний майбутній шкідливий результат і конкретна спрямованість на його досягнення).

§ 5. Види правопорушень

Особливості суб’єктивних і об’єктивних ознак правопорушень, їх юридичних характеристик дають змогу класифікувати ці правопорушення за різними підставами.

За ступенем суспільної небезпечної, завданої шкоди, а також характером санкції, що застосовується до суб’єктів, правопорушення поділяються на злочини (суспільно небезпечні, кримінально карані діяння) і проступки (вчинки, що є правопорушеннями, передбаченими іншими галузями законодавства).

Злочин — це передбачене і заборонене кримінальним законодавством протиправне суспільно небезпечне винне і карне діяння (дія чи бездіяльність), якеспричиняєчиможеспричинитиістотнушкодупевним охоронюваним державою суспільним відносинам — державному і суспільному ладу, політичній, економічній та соціальній системам, правопорядку, власності, життю, здоров’ю, правам і свободам особи.

Особлива суспільна небезпечність злочинів знайшла вираз в їх забороні кримінальним законом і застосуванні за їх вчинення різних видів кримінального покарання. За своїм характером злочини завжди є кримінальними правопорушеннями: за будь-які з них застосовуютьсянайбільшсуворізаходидержавногопримусу— кримінально-правові

366

Розділ 21. Правова поведінка

санкції, які встановлюють значні обмеження на поведінку особи, винної у вчиненні злочину.

В кримінальних кодексах міститься вичерпний перелік злочинів. Отже, злочинами можна назвати лише ті діяння, що порушують заборони, встановленікримінальнимзаконом(вУкраїні— ККУкраїни). Державно-правова теорія і практика багатьох держав виходять з того, що за межами протиправних діянь, передбачених кримінальним законом, немає и не може бути правопорушень, що кваліфікуються як злочини.

Злочинподіляютьнагрупи, видизапевнимикритеріями— об’єктом посягання, формоювини, зовнішнімвиразом, тяжкістю наслідків таін.

Проступок— цепротиправне, виннедіяння (дії чибездіяльність), які не настільки небезпечні як злочини, але завдають шкоду особі, суспільству, державі, вчиняється в усіх врегульованих правом сферах суспільного життя, має різні об’єкти посягання і викликає такі юридичні наслідки за їх вчинення (стягнення). На відміну від злочинів, передбачених кримінальним правом, вони передбачені іншими галузями права.

Отже, проступки — це всі правопорушення, не віднесені до злочинів. Проступки шкодять суспільству, але не є небезпечними для нього.

Залежно від галузі права, до якої належать норми, що порушуються (тобто суспільних відносин, на які справляється протиправний вплив), тавідхарактерустягнення, щозастосовуєтьсянаправопорушників, усі проступки поділяються на конституційні, адміністративні, дисциплінарні, земельні, екологічні, цивільні делікти та ін.

1. Конституційний делікт— це протиправні суспільно шкідливі діяння(діячибездіяльність) суб’єктівконституційногоправа, щомістять всі необхідні елементи його складу, порушують закріплений Основним Законом та іншими конституційними актами держави порядок (процедуру) організації та функціонування, конституційну компетенцію та повноваження голови держави, уряду, інших органів державної влади, органівмісцевогосамоврядування, формуправліннятаустроюдержави, конституційні права, свободи і обов’язки людини.

До таких проступків можна віднести, наприклад, активні дії, виражені у формах: видання органами держави, органами місцевого самоврядування, державними службовцями та посадовими особами незаконних нормативних чи правозастосовних актів і рішень (пряме активне порушення); недодержання ними конституційних заборон;

367

Частина п’ята. Реалізація права

зловживання конституційним повноваженням (в тому числі вихід за його чітко визначені конституційним законом межі); пасивну поведінку органу держави, державної посадової особи, виразом якої є неви-

конання конституційного обов’язку, наприклад, незастосування кон-

ституційної норми за наявності безпосередніх підстав для цього. Правопорушення, що містять замах на конституційний принцип

верховенства права, викликають негативні юридичні наслідки у вигляді застосування відповідної санкції, наприклад, визнання юридичного акта (голови держави, парламенту або уряду і под.) неконституційним, що спонукає до його скасування відповідними органами як незаконного або приведення його у відповідність до конституції та законів.

Можливе також застосування передбачених законом засобів впливу і на державних осіб, винуватих у виданні цих актів (рішень). Громадяни також відповідають за вчинення конституційного делікту, наприклад, у вигляді втрати громадянства за порушення правових приписівщодосвоєчасноїпостановкигромадянинанаконсульськийоблік за кордоном.

2.Адміністративнийпроступок— цевчиненеуформіпротиправної дії або бездіяльності винними особами правопорушення, яке посягає на громадський або державний порядок, суспільні відносини

усфері державного управління, виконавчо-розпорядчої діяльності органів держави (порушення визначених законом санітарних, митних правил, правилперетинаннякордону, торгівлі, вуличногоруху, несплата податків та ін.), власність, права і свободи громадян, за яке закон передбачає адміністративну відповідальність.

Адміністративний проступок може вчинити фізична особа — громадянинУкраїни, посадоваособа, військовослужбовець, іноземецьчи особа без громадянства. За його вчинення в Кодексі України про адміністративніправопорушення(щоміститьнормиінститутуадміністративноївідповідальності) передбаченосанкції— адміністративністягнення (накладання штрафу, позбавлення спеціального права — охоти, керування транспортними засобами, попередження та ін.), або примусові заходи адміністративного впливу.

Згідноіззаконом, повторюваністьодногойтогосамогоадміністративногопроступкуінодіможевикликати«трансформацію» адміністративної відповідальності — в кримінальну.

3.Цивільно-правове правопорушення має місце у сфері майнових і особистих немайнових відносин між суб’єктами цивільного права

368

Розділ 21. Правова поведінка

(фізичними іюридичними особами), об’єктякого являє собою матеріальну (майнову) або духовну (особисту немайнову) цінність.

Свій зовнішній вираз (об’єктивну сторону) цивільні правопорушення виявляють у спричиненні активними діями майнової шкоди (збитків) власникам — фізичним та юридичним особам; поширенні відомостей, щоганьблятьчестьігідністьособи; укладаннінезаконних угод; невиконанні договірних обов’язків (бездіяльність) та ін.

Слідматинаувазіте, щозасадицивільно-правовоївідповідальнос- тівизначаютьсявиключнозаконами(п. 22 ст. 92 КонституціїУкраїни). Але на відміну від злочинів, вичерпний перелік яких чітко зафіксований в законі і які тягнуть за собою кримінальне покарання, цивільні проступки не містять у законі такого вичерпного переліку, а їх юридичні наслідки тягнуть за собою для суб’єкта цивільного правопорушенняпереважноправовідновлюючіюридичнізаходивідповідальності, передбачені санкціями норм цивільного права (наприклад, відшкодування шкоди правопорушником — фізичною чи юридичною особою — у разі заподіяння ним майнової шкоди власникові). Існують йіншіблизькізазмістомпорушеннямайновихправвласника, вчинені працівником підприємства, установи, організації щодо майна їх власника. Юридична кваліфікація, оцінка таких вчинків та їх негативних юридичних наслідків передбачені вже не цивільним, а трудовим законодавством, а працівник притягається не до цивільної, а до матері-

альної відповідальності.

4. Дисциплінарні проступки — суспільно шкідливі протиправні вчинки фізичних осіб, які завдають шкоду внутрішньому розпорядку діяльності підприємств, установ, організацій, навчальних закладів шляхом порушення норм, що встановлюють правила трудової, службової, навчальної, військовоїтаіншихдисципліні, якнаслідок, тягнуть за собою застосування дисциплінарних стягнень (покарань).

Прикладами способів учинення таких вчинків (об’єктивної сторони) можуть бути запізнення на роботу, невиконання розпоряджень власника, порушення технологічних правил, тобто це неналежне виконання (дія) працівником своїх трудових обов’язків, або їх протиправне невиконання (бездіяльність), за які щодо нього може бути застосовано дисциплінарне стягнення. Відповідальність за вчинення дисциплінарних проступків передбачена в багатьох відомчих нормативно-правовихактах(положеннях, статутах, інструкціях), атакож локальних правилах внутрішнього трудового розпорядку в конкретних установах, на підприємствах.

369