4.3 Ступені суспільно-економічного розвитку

Економічна теорія у виділенні етапів соціально-економічного розвитку використовує різні підходи. Але найбільш загальним критерієм є революційні зміни в характері продуктивних сил та технології, а також виробничих відносин.

Льюіс Г. Морган виділяє три ступені економічного розвитку - дикість, варварство й цивілізацію. Визначає й три періоди - доіндустріальний, індустріальний і постіндустріальний. Епоху дикості Морган відраховував з появою людини й до виникнення гончарства, коли відбувалося становлення раннього родового ладу. Варварство - завершується виникненням писемності й змінюється цивілізацією. В основу доіндустріального, індустріального й постіндустріального етапів покладений рівень розвитку продуктивних сил, тобто техніко-економічний критерій. Доіндустріальній етап - це переважно аграрний тип відтворення, ручна праця. Індустріальний етап - заміна ручної праці машинною. Превалює промислове виробництво над сільським господарством. Постіндустріальний етап - революційні зміни у всіх сферах суспільного життя. Пріоритетними стають наука, освіта, сфера послуг, інформація. Це суспільство високих технологій.

Стадійний підхід (У. Ростоу) нараховує шість стадій - від традиційного суспільства, що відповідає доіндустріальному етапу, через індустріальний (перехідне суспільство й стадія зрушення). Науково-технічна революція після Другої світової війни - це стадія зрілості, яка завершується створенням суспільства масового споживання. Шоста - інформаційна стадія - сучасний етап розвитку найбільш розвинених країн миру.

Якщо за критерій взяти ступінь розвитку товарно-грошових відносин то розрізняють натуральне виробництво, товарне виробництво, ринкову економіку, вільну ринкову економіку, соціально-орієнтовану ринкову економіку, регульовану ринкову економіку.

Щодо кваліфікації економічних систем, типу суспільства загалом, то в сучасній світовій науковій літературі (економічній, філософській, соціологічній та ін.) розрізняють, з одного боку, цивілізаційний підхід, а з другого формаційний.

Поняття "цивілізація" початково використовувалось для позитивної оцінки певних суспільних явищ. Нині цивілізаційний підхід розглядається як концепція періодизації історії суспільства, що передбачає історичний кругообіг різних типів суспільства та історичних епох через декілька стадій від зародження до смерті.

У свою чергу, в такому кругообігу окремі дослідники виділяють значну кількість таких стадій, інші - три цивілізації: аграрну, індустріальну і постіндустріальну (причому остання розпочалася лише нещодавно і триватиме ще значний період). У даному випадку цивілізаційний підхід є ширшим за формаційний.

В основі поділу людської цивілізації лише на три епохи лежить передусім, критерій розвитку окремих елементів продуктивних сил, передусім, техніки, змістом яких у найбільш узагальненому вигляді є відношення людини до природи. Так, із понад трьох мільйонів років від часу виникнення первіснообщинного ладу лише приблизно 40 тис. останніх років триває активне втручання людини у природу. Це зумовлене виснаженням природних ресурсів і переходом від привласнювального (збирального) до відтворювального господарства (або до виробничої економіки) - землеробства і скотарства. Матеріальною основою такого переходу було вдосконалення оброблених кам'яних знарядь праці, поява дерев'яних мотик, рала і навіть окремих мідних знарядь праці. Цей перехід отримав назву неолітичної революції, яка була першою в світі технологічною революцією, що знаменувала перехід людства від етапу варварства до етапу цивілізації, зокрема до аграрної цивілізації. Такий перехід означав значний "стрибок" у зростанні продуктивності праці, свідченням чого стало постійне виробництво додаткового продукту, поява постійного обміну; щодо місця людини (основної продуктивної сили) у виробництві, то вона займалася лише ручною працею.

Аграрна цивілізація існувала до кінця XVIII - початку XIX ст., тобто до періоду розгортання промислової революції, що посилила активну взаємодію людини з природою. Її наслідком стала поява індустріального суспільства, матеріальною основою якого є система машин, механізація виробничих процесів. Проте на перших етапах існування індустріального суспільства ще переважала м'язова сила людини ( перша половина XIX ст.). На наступних стадіях розвитку індустріального суспільства (друга половина 30-х - перша половина 50-х років XX ст.), його матеріальною основою стає комплексна механізація. Переважає в цей час машинна праця.

Наступним етапом розвитку економічної системи щодо критерію засобів праці є постіндустріальне суспільство. Початок цьому суспільству поклала науково-технічна революція, яка розгорнулася з середини 50-х років XX ст. Його матеріальною основою є автоматизація виробництва, внаслідок якої людина виходить із безпосереднього процесу виробництва і починає контролювати його, займається, здебільшого, творчою працею. Для постіндустріального суспільства характерні також радикальне зменшення кількості працездатного населення у промисловості та аграрній сфері (до 25 %) і всебічний розвиток науки, сфери послуг.

Формаційний – це марксистський підхід. Згідно з ним, розвиток людського суспільства – процес поступального переходу від однієї соціально-економічної формації до іншої. Причому кожна чергова формація – це новий ступень розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, а також соціальних, політичних, юридичних та інших форм існування суспільства. Вирішальну роль у розвитку формації мають продуктивні сили та виробничі відносини, які утворюють спосіб виробництва або матеріальний базис суспільства. Над ними піднімається надбудова (комплекс економічних, політичних, правових, культурних, релігійних та інших форм людського спілкування). Надбудова може стимулювати або гальмувати розвиток, але головним рушійним мотивом змін є базис, спосіб виробництва. Причому у самому способі виробництва основною рушійною силою є суперечність між продуктивними силами та виробничими відносинами.

К.Маркс визначив п’ять формацій: первіснообщинну, рабовласницьку, феодальну, капіталістичну, комуністичну.

Сам К.Маркс висловлював деякий сумнів в універсальності створеної ним моделі, вона неодноразово ним переглядалася. Тому закінченої теорії формацій К.Маркс практично не сформулював, а дав лише підходи.

На думу російських учених, у теорії К. Маркса, поряд із виділенням п'яти типів суспільно-економічних формацій, існує поділ на первинну або первіснообщинну (архаїчну), вторинну або антагоністичну (економічну) та третинну або комуністичну формацію. У межах вторинної він виділяв, на їхню думку, азіатську, античну, феодальну і капіталістичну формації.