11 Макроекономічна рівновага

11.1 Макроекономіка та її проблеми

Макроекономіка – це частина економічної теорії, яка вивчає закономірності розвитку і поводження національної економіки в цілому.

Мікро- і макроекономіка тісно пов’язані, бо мають єдиний предмет аналізу – економіку, але рівні її вивчення різні.

Мікроекономіка аналізує закономірності розвитку і поведінку окремих структур: домашніх господарств, фірм, банків тощо.

Макроекономіка розглядає економіку як єдине ціле, суб’єктами якої є держава в особі уряду, профспілки, центральні банки, виробники і споживачі в цілому.

Якщо мікроекономіка має діло з окремими об’єктами та цінами окремих товарів (зерно, вугіль та ін.), то макроекономіка оперує сумарними величинами.

Головними мікроекономічними показниками є такі, що характеризують діяльність однієї фірми: прибуток, ціна, витрати. Головними макроекономічними показниками є такі, що характеризують народне господарство в цілому: національне багатство, валовий національний продукт, рівень цін, зайнятість.

Закони, відкриті в макроекономіці, являються основою для виробітки економічної політики уряду.

Розподіл економічної теорії на мікро- і макроекономіку відбувся в 30-ті роки ХХ століття під впливом наукових досліджень Д.М.Кейнса. Але макроекономіка не являється відкриттям Кейнса. Практично всі економісти минулого: і меркантилісти, і фізіократи, і представники класичної політекономії - цікавились такими макроекономічними проблемами, як обсяг національного виробництва, рівень зайнятості, інфляції тощо. Однак ніхто з них не був готовий об’єднати усі ці проблеми в єдину макроекономічну модель. Заслуга Кейнса у тому, що його теорія обґрунтувала необхідність активного державного регулювання економіки як єдиного цілого і затвердила необхідність мікроаналізу.

Традиційним методом макроаналізу є конструювання моделей. Модель – це спрощена теоретична схема, яка ураховує лише головні фактори і звільнена від другорядних. Макромоделі будуються на підставі мікрорішень.

11.2 Загальна характеристика макроекономічних показників

Існують різні методи обчислення виробленої суспільством за певний період часу продукції та послуг (національного обсягу виробництва), хоча ідеального методу наука поки що не виробила. Зокрема, в Україні до останнього часу показники, що характеризують обсяги національного виробництва, обчислювалися на основі балансів національного господарства (БНГ), які вперше в світовій практиці почали складатися в колишньому СРСР ще з 1923 року. З часом ця система застаріла тому, що:

1) передбачала розрахунки показників лише в сфері матеріального виробництва, ігноруючи сферу нематеріальних (духовних) послуг;

2) недостатньо була зорієнтована на ринкову економіку.

Тому з 1988р. у практику економічних розрахунків почали вводитися деякі показники, що широко застосовуються в зарубіжних країнах та міжнародній статистиці, а з проголошенням незалежності постало завдання впровадження в Україні системи національних рахунків на західний манер. Система національних рахунків (СНР) вперше була розроблена в США відомими економістами російського походження С. Кузнєцовим і В. Леонтьєвим. Згодом ООН прийняла рішення про використання її в усьому світі. СНР, що впроваджується в Україні, в основі своїй має рекомендації ООН.

Основні положення цієї системи, згідно з якою здійснюється аналіз економіки, можна визначити такими параметрами:

1 Суспільний продукт поділяється на дві групи: а) товар; б) послуги. Товари й послуги в свою чергу поділяються на: а) ринкові; б) неринкові.

2 Економіка поділяється на такі сфери(сектори):

а) не фінансові корпорації (реальний сектор);

б) фінансові корпорації, тобто комерційні підприємства, що спеціалізуються на фінансових операціях (банки, страхові компанії тощо);

в) сектор загального державного управління (органи державної, регіональної, місцевої влади). Послуги цих органів безкоштовні або пільгові;

г) домашні господарства. Сюди відносяться фізичні особи, як споживачі, також інші некорпоративні суб’єкти (ремісники, кустарі), в яких важко відрізнити витрати від доходів.

3 Усі суб'єкти економіки поділяються на резидентів (громадяни даної країни) і нерезидентів (громадяни інших країн).

4 Основними типами суспільних виробників і споживачів, між якими здійснюється постійний кругообіг є: домогосподарства, підприємства, держава, іноземці.

Основним і узагальнюючим показником є національне багатство. Ця вся сукупність споживчих вартостей, накопичених суспільством за всю його історію. Найважливішими складовими національного багатства є: 1) створені й накопичені в країні виробничі фонди; 2) основні не виробничі фонди, тобто фонди, які функціонують у соціальній сфері; 3) домашнє майно населення; 4) товарні запаси народного господарства; 5) природні ресурси; 6) нематеріальні багатства(виробничий досвід людей, їх здібності, потреби, культурні цінності, здоров'я).

Найбільш узагальнюючим показником виробничої діяльності усього працездатного населення країни впродовж року є сукупний суспільний продукт. Це сукупність матеріальних і нематеріальних благ, створених у межах національної економіки. Його висловлюють за допомогою ряду визначень: валовий національний продукт, валовий внутрішній продукт, національний доход, чистий національний продукт (див. лекцію 2, п.6).

Валовий національний продукт - це сумарна ринкова вартість усіх кінцевих товарів та послуг , вироблених в країні за рік.

Національний доход - це нова, створена суспільством за певний період часу (рік) вартість. Національний дохід вичислюється як різниця між ВНП і матеріальними витратами на його утворення (амортизація, сировина, матеріали тощо).

Чистий національний доход - це національний доход плюс непрямі податки. Вони додаються для того, щоб визначити національний дохід за ринковими цінами.

Валовий внутрішній продукт включає продукцію та послуги, вироблені безпосередньо в середині країни з використанням тільки внутрішніх факторів виробництва.

Особистий дохід - це дохід, який отримують приватні особи: за участь в процесі виробництва (основна і додаткова заробітна плата); власники факторів виробництва (дивіденди, проценти, рента); шляхом перерозподілу національного доходу (через виплату трансфертних платежів). Особистий доход розподіляється на споживання, заощадження і виплату податків.

Дохід кінцевого використання - це частина особистого доходу, яка залишається сектору домашніх господарств після сплати індивідуальних податків. Він розподіляється на споживання і заощадження.

Чистий економічний добробут - це показник, який ураховує економічний добробут суспільства з урахуванням не тільки доходів, але і якості життя.