- •Економічна теорія
- •1 Предмет, метод і функції економічної теорії
- •1.1 Предмет економічної теорії
- •1.4 Виникнення та етапи розвитку економічної теорії
- •2 Суспільне виробництво. Цілі та результати
- •2.3 Основні фактори виробництва
- •2.5 Цілі виробництва
- •2.6 Результати виробництва
- •3 Власність та її роль в економічному розвитку
- •3.1 Економічний зміст власності
- •3.2 Типи, види й форми власності
- •4 Економічний розвиток: рушійні сили, фактори та ступені
- •4.1 Зміст економічного прогресу та його критерії
- •4.2 Основні рушійні сили економічного прогресу
- •4.3 Ступені суспільно-економічного розвитку
- •4.4 Економічні системи, ознаки, типи
- •5 Потреби суспільства та виробничі можливості
- •5.1 Поняття потреби. Види потреб
- •5.4 Закони розвитку економічних потреб
- •5.5 Крива виробничих можливостей
- •5.6 Закон зростання альтернативної вартості
- •6 Виникнення і сутність ринкової економіки
- •6.1 Натуральне і товарне виробництво
- •6.2 Товар і його властивості. Теорії вартості
- •6.4 Гроші як категорія товарного виробництва
- •6.5 Ринок як форма організації суспільного виробництва
- •7 Підприємство, капітал, витрати виробництва, ціна,
- •7.1 Підприємство як суб’єкт ринкової економіки
- •7.2 Підприємництво: суть, суб’єкти, об’єкти, форми, принципи
- •7.3 Соціально-економічний зміст капіталу
- •7.5 Витрати виробництва
- •7.6 Сутність, види і функції цін
- •7.7 Прибуток і його норма
- •7.9 Теорія ринкових структур
- •8.1 Домогосподарства як економічна категорія
- •8.2 Функції сім’ї
- •9 Ринок факторів виробництва
- •9.2 Попит на економічні ресурси
- •9.3 Попит на працю на досконало конкурентному ринку
- •9.4 Пропозиція праці. Рівновага на конкурентному ринку праці
- •9.5 Роль трудових спілок на ринку праці
- •9.6 Монопсонія та двобічна монополія на ринку праці
- •9.7 Різновиди ринків капіталу. Ринок позичкових коштів
- •9.8 Ринок фізичного капіталу
- •9.9 Ринок землі
- •10 Розподіл доходів в ринковій економіці
- •10.1 Суть і механізм розподілу доходів
- •10.4 Суспільні фонди споживання
- •10.5 Доходи від власності
- •10.6 Рентні доходи
- •11 Макроекономічна рівновага
- •11.1 Макроекономіка та її проблеми
- •11.2 Загальна характеристика макроекономічних показників
- •11.3 Джерела національного доходу та його рух
- •11.4 Сукупний попит та його регулювання
- •11.5 Сукупна пропозиція та її динаміка
- •12 Економічне зростання та його чинники
- •12.1 Типи економічного зростання
- •12.2 Темпи економічного зростання
- •12.3 Чинники економічного зростання
- •13 Зайнятість, безробіття, інфляція
- •13.1 Зайнятість населення та ринок робочої сили
- •13.3 Соціальний захист населення
- •13.4 Причини виникнення і сутність інфляції
- •14 Фінансова, кредитна та банківська системи
- •14.1 Сутність і функції фінансів. Фінансова система
- •14.3 Форми кредиту
- •15 Фіскальна політика держави
- •15.1 Фіскальна політика, типи, функції
- •15.2 Податки як елемент фіскальної політики
- •15.3 Бюджетна система. Державний бюджет
- •15.4 Державні доходи і витрати
- •15.5 Дефіцит бюджету і державний борг
- •16 Зовнішньоекономічні зв’язки
- •16.1 Світове господарство, суть, етапи розвитку
- •16.2 Міжнародна торгівля
- •16.3 Міжнародний рух капіталів
- •16.4 Міграція робочої сили
- •16.5 Міжнародні валютні відносини
- •17 Література
3.2 Типи, види й форми власності
Розрізняють типи, види, форми власності. За типами визначають суспільну, особисту та приватну власність.
Суспільна характеризується спільним привласненням засобів виробництва й виробленого продукту. Можна виділити два види цієї власності: а) власність народу в цілому; б) власність окремих колективів. Формами суспільної власності є загальнонародна, державна, кооперативна, акціонерна, власність господарських товариств, громадських організацій.
Приватна характеризується тим, що засоби виробництва та вироблений продукт належать приватним особам. Вони можуть привласнити продукт як своєї, так і чужої праці. Тому розрізняють два види приватної власності: трудову і нетрудову. Трудова - основана на власній праці власника або членів його родини. Основною формою такого виду власності є дрібнотоварне фермерське, ремісниче, одноосібне господарство, де власник і робітник виступають в одній особі. Йому належить і вироблений продукт. Нетрудова - основана на використанні найманої праці. Вона передбачає відокремлення власника від участі в процесі виробництва, а робітника – від засобів виробництва. Тобто, власник і робітник – це різні особи. Цим закладаються основи малоефективної праці робітника, тому що продукт виробництва належить не йому, а власникові засобів виробництва. Формами нетрудової приватної власності історично були рабовласницька, феодальна, приватнокапіталістична.
Особиста власність - це індивідуальна власність, яка не є джерелом доходу.
3.3 Роздержавлення та приватизація власності в Україні
Після розпаду СРСР і утворення незалежної України в її економіці почали відбуватися суттєві зміни. Сучасна економіка характеризується як змішана, оскільки базується на суспільній і приватній власності. Приватна власність виникає внаслідок приватизації державних підприємств. Приватизація – це процес перетворення державної власності на приватну, тоді як роздержавлення - це перетворення державної власності на недержавну (приватну чи колективну). Роздержавлення скероване на подолання державного монополізму в економіці й створення умов для формування багатоукладної економіки.
Роздержавлення власності - головна мета економічної політики на сучасному етапі, оскільки:
1) забезпечує рівність усіх форм власності;
2) створює необхідні передумови для розвитку ринкових відносин;
3) через персоніфікацію власності посилює трудову й підприємницьку мотивацію зростання ефективності виробництва. У той же час повна ліквідація державної власності на засоби виробництва й передання її у приватні руки (індивідуальні, колективні) може породити нові негативні тенденції: неможливість або послаблення державного регулювання економіки й створення приватних монополій тощо.
Щоб уникнути соціальних конфліктів і по справедливості провести роздержавлення і приватизацію власності було намічено три шляхи:
1) передача підприємств у власність трудових колективів;
2) поділ державної власності між громадянами країни;
3) продаж об’єктів державної власності громадянам і недержавним юридичним особам.
В Законі України “Про приватизацію майна державних підприємств” за основу взятий третій підхід (шлях), доповнений елементами першого й другого. Він передбачає такі способи приватизації для різних груп об’єктів:
1) викуп об’єктів малої приватизації – це спосіб приватизації за яким власником об’єкта стає товариство покупців, створене його працівниками. Цей спосіб не передбачає конкуренції покупців;
2) викуп державного майна підприємства згідно з альтернативним планом приватизації – спосіб приватизації, за яким власником об’єкта (або його частки) стає товариство покупців, яке запропонувало план, альтернативний тому, що розробила комісія з приватизації;
3) викуп державного майна, зданого в оренду – спосіб, за яким власником об’єкта стає орендатор відповідно до договору оренди;
4) продаж на аукціоні та за конкурсом – спосіб за яким власником об’єкта стає покупець, котрий запропонував у ході аукціону, або на конкурсі – найкращі умови подальшої експлуатації об’єкта, а за рівних умов – найвищу ціну;
5) продаж акцій відкритих акціонерних товариств – спосіб, за яким власниками акцій державних підприємств, перетворених у відкриті акціонерні товариства, на конкурсних засадах стають ті покупці, які запропонували найвищу ціну за найбільшу кількість акцій після реалізації частини їх на пільгових умовах.
Принципами приватизації є:
1) законність;
2) гласність;
3) забезпечення рівності громадян в процесі приватизації;
4) пріоритетність надання громадянам України прав на придбання державного майна;
5) безплатна передача частки державного майна кожному громадянину України;
6) приватизація державного майна на платній основі с застосуванням приватизаційних документів;
7) пріоритетне право трудових колективів на вибір форми власності і придбання майна своїх підприємств.
Для надання законності процесу роздержавлення та приватизації в 1992 році в Україні був прийнятий Закон України „Про приватизацію майна державних підприємств”, в якому визначено, що Закон не поширюється на приватизацію земельного та житлового фонду, власності колгоспів та споживчої кооперації, а також об’єктів соціально-культурного призначення, які не належать підприємствам, що приватизуються. Політику приватизації здійснює Фонд державного майна України.
Об’єктом приватизації може бути майно підприємств, цехів, виробництв, ділянок, що є єдиним майновим комплексом, а також незавершене будівництво.
Не підлягає приватизації майно органів державної влади та управління, Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки України, Прикордонних військ, правоохоронних та митних органів, золотий та валютний фонди, запаси державних матеріальних резервів, емісійна та резервна (грошова) системи, виробництво цінних паперів, засоби урядового зв’язку, метеослужби, національні, культурні та історичні пам’ятники, надра, водні ресурси, об’єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, підприємства по виготовленню наркотиків, зброї, вибухових та радіоактивних речовин, атомні електростанції та деяку інші підприємства.
Суб’єктами приватизації можуть бути громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, юридичні особи (покупці), Фонд Державного майна України, Органи місцевих Рад, в власності яких знаходяться об’єкти приватизації (продавці).