6.2 Товар і його властивості. Теорії вартості

Продуктами товарного виробництва є товари. Товар - продукт праці, що задовольняє певну потребу людини і вироблений для обміну, або для продажу.

Продаж - це обмін товару на гроші. Товар повинен мати дві властивості: споживну вартість і мінову вартість.

Споживна вартість - властивість товару задовольняти будь-яку потребу людини. Споживна вартість повинна бути створена працею, обмінюватись на інші товари, задовольняти потреби не того, хто її виробляє, а того, хто її купує. Категорія споживної вартості дозволяє виявити зв’язок між властивостями товару і потребами людей, їхнім характером, структурою й обсягом. Можливість така зумовлена тим, що споживна вартість має дві сторони. По-перше, це вся сукупність властивостей товару (фізичні, хімічні, природні), по-друге, це відношення властивостей товару до потреб людини (матеріальні, духовні, суспільні). Отже зміст категорії „споживна вартість” визначається сукупністю природних і суспільних властивостей товару.

Продукт, ставши товаром, повинен мати й другу властивість-спроможність обмінюватися. Ця властивість товару обмінюватися на інші товари отримала назву мінової вартості.

Що лежить в основі мінової вартості? Споживна вартість такою основою бути не може, бо як споживні вартості всі товари відрізняються один від одного. Споживні властивості продуктів (смак, колір, розміри) лише різнять, а не об’єднують товари. Тобто повинно бути щось спільне. І цим спільним є праця, затрачена на їх виробництво. Праця, що виробляє товари, створює другу властивість товару це - вартість. Отже, мінова вартість - це форма, кількісна пропорція, в якій один товар обмінюється на інший. Таким чином товар має двоїсту природу: він являє собою єдність споживної вартості та вартості. Мінова вартість є форма, в якій вартість проявляється на ринку.

Отже, як споживні вартості товари якісно відмінні, бо задовольняють різні потреби людей, але як вартості вони якісно однорідні, тому що являють собою затрати однієї ж тієї загальнолюдської праці.

Що лежить в основі вартості товару? З цього питання існує багато точок зору, точніше теорій вартості.

Першою теорією вартості стала трудова теорія, розроблена класиками буржуазної політекономії. Згідно з нею, вартість - це втілена в товари праця. Ця теорія є класичною і єдино правильною.

Друга теорія - теорія трьох факторів(автор Ж.Б.Сей.). Вартість товару визначається корисністю і створюється трьома факторами: капіталом, землею і працею.

Третя теорія - теорія витрат виробництва( Дж.Міль, Мак-Куллоха). Величина вартості - це ціна витрачених засобів виробництва плюс зарплата.

Четверта теорія - теорія попиту і пропонування. Вартість залежить від співвідношення цих категорій.

П’ята теорія - теорія граничної корисності (К.Менгер, Л.Вальрас). Вартість визначається корисністю товару, яка залежить від співвідношення між потребами і кількістю товару, або від рідкісності товару.

Шоста теорія - неокласична, базується на поєднанні всіх попередніх, тому є неспроможною.

6.3 Моделі товарного виробництва по типам ринку

Етапи розвитку товарного виробництва пов’язані з розвитком

обміну, ринку.

Виділяють наступні типи ринку: нерозвинений, вільний, регульований, деформований.

Кожному типу ринку відповідає особлива модель товарного виробництва:

- товарне виробництво нерозвиненого ринку;

- товарне виробництво вільного ринку;

- товарне виробництво регульованого ринку;

- товарне виробництво деформованого ринку.

Товарне виробництво нерозвиненого ринку (просте товарне виробництво) засноване на суспільному поділі праці, приватній власності на засоби виробництва, на особистій праці товаровиробника. В умовах простого товарного виробництва на ринок надходила лише частина створеного продукту. Тому воно не охоплювало всю економіку, тобто не було загальним.

Товарне виробництво вільного ринку (ринкова економіка) визначене принципово новою рисою: воно придбало загальний характер. Це значить, що:

1) товаром стала робоча сила людини й на зміну особистій праці виробника прийшла наймана праця;

2) переважна частина продукту суспільства стала призначатися не для особистого споживання, а для ринку, для продажу.

Товарне виробництво на цьому етапі характеризується вільною конкуренцією, тому його ще називають капіталізмом епохи вільної конкуренції, або «вільної економіки». Майже повна відсутність втручання держави в господарське життя дає можливість називати його «чистим» капіталізмом - laisser faire, що приблизно означає «нехай іде як іде» (let it be).

Повсюдне використання системи ринків і цін для координації діяльності послужило підставою називати цей тип товарного виробництва ринковою (капіталістичною) економікою.

Ринкова економіка сформувалася на стадії машинного виробництва.

Товарне виробництво регульованого ринку відрізняється наявністю в економіці двох секторів: державного й приватного з високою часткою кожного з них у виробництві, розподілі, обміні й споживанні всіх ресурсів і матеріальних благ у країні. Держава активно втручається в ринкову економіку, але не зводить нанівець регулюючу роль ринку, його «невидимую руку». Регульований ринок формується в умовах монополізації економіки, коли перед урядом з’являється завдання - обмежити монополію. Головними формами державного регулювання є законодавча, податкова, фінансова система.

Товарне виробництво регульованого ринку має кілька моделей:

- соціальне ринкове господарство;

- змішана економіка;

- корпоративна економіка.

Відрізняються вони насамперед цільовими спрямованостями державних програм. У соціальному господарстві головна мета - захист інтересів громадян; у змішаній економіці - створення умов для розвитку підприємництва; у корпоративній - захист інтересів великого бізнесу. Перша модель найбільш типова для Німеччини, друга - для США, третя - для Японії.

Товарне виробництво деформованого ринку характерне для командно-адміністративної економіки й припускає розвинену систему суспільного поділу праці, розвинене машинне виробництво, постійне регулювання національної економіки, придушення вільних ринкових відносин. Адміністративно-командна економіка має дві моделі: планово-директивну й нормативну.

Планово-адміністративна система заснована на повній централізації господарської діяльності як у розподілі ресурсів, так і у встановленні цін. Нормативна модель допускає розширення самостійності товаровиробників: план-директива, обов’язковий для виконання кожним підприємством, замінюється системою нормативів, програм і менш жорстким плануванням.

Вибір моделі ринкової економіки - це вибір системи методів державного впливу на національну економіку.