1.4 Виникнення та етапи розвитку економічної теорії

Перші уяви про економіку знаходимо в працях Ксенофонта, Аристотеля, Платона та ін. мислителів Античного Світу (4 - 5 ст. до н.е.)

Ксенофонт доводив, що сільське господарство є основою всіх інших галузей виробництва, що поділ праці дає можливість поліпшувати якість товарів, що срібло не знецінюється при його збільшенні.

Платон вважав багатство і доброчинність несумісними. Ідеальною державою він вважав таку, якою управляють філософи, охороняють воїни, а землероби і ремісники створюють для них й для себе засоби існування. Раби є знаряддя виробництва.

Аристотель розглядав поділ людей на вільних і рабів, як закон природи. Розрізняв два види багатства: природне багатство у формі споживних властивостей - економія, і багатство у грошовій формі - хрематистика. Він висловлював таку думку: якщо товари обмінюються, значить вони рівні. Вони рівні, якщо за них дають однакову кількість грошей.

Августин Блаженний (354 – 430 рр.) висловлював думки, які відбивали епоху раннього середньовіччя та зародження феодалізму. Він уважав, що праця фізична така ж почесна, як і розумова, що землеробство - найкраща галузь виробництва. Він засуджував торгівлю і лихварництво. Завдання церкви не звільнити рабів, а зробити їх добрими.

Фома Аквінський (1225 - 1274 рр.) висловив важливу думку про те, що справедлива ціна та, яка відповідає витратам праці.

Але хоч економічні погляди виникли давно, економічна теорія як самостійна наука виникла недавно. Першим систематичним економічним вченням став меркантилізм, який виник у кінці 15ст. і розвивався до 17ст. включно. Найбільш відомі його представники: Г.Скаруффі, А.Сера - італійці; У.Стаффорд, Т.Мен - англійці, Ж.Боден, А.Монкретьєн - французи, І.Посошков - росіянин.

Меркантилісти вважали, що багатство - це гроші, джерелом багатства є торгівля. Щоб країна багатшала, вона повинна більш продавати товарів, ніж купувати. Вони розробили й обґрунтували політику протекціонізму, розробили теорію грошей (номіналістичну і кількісну). А.Монкретьєн вперше вжив поняття „політична економія”, опублікувавши „Трактат політичної економії” (1615 р.). Меркантилізм став першою школою політичної економії, проте він не став наукою, оскільки не відкрив жодного економічного закону.

З розвитком капіталізму, капітал із сфери обігу проникає в сферу виробництва. На порядок денний виходять нові вимоги — свобода торгівлі та підприємництва. В політекономії це знайшло відображення в поглядах фізіократів у Франції та класичної школи в Англії. Фізіократи (Ф.Кене, Ж.Тюрго) джерело багатства бачили не сфері обігу, а у виробництві, але обмежували виробництво землеробством. Промисловість вважали непродуктивною галуззю господарства.

Головні наукові досягнення класиків (У.Петті, Д.Рікардо, А.Сміт) - це прагнення вивчити глибинні закономірності в суспільному житті; постановка в центр теоретичної системи процесу виробництва; започаткування трудової теорії вартості.

З досягненням капіталістичним суспільством високого ступеня зрілості виявилися його внутрішні суперечності. Це породило нові напрямки в політекономії - прагматичну та пролетарську політекономії. ( 19 - 20 ст.)

Представники прагматичної політекономії (19 ст. - Д.Міль, Ж.Сей, 20 ст. – Дж.Кейс, Ф.Хайнек), по-перше, виходячи з концепції обмеженості факторів виробництва, головну роль зосередили на питаннях використання останніх для одержання прибутку, економічного зростання в інтересах підприємців. По-друге, як ідеологи буржуазії, вважали основним своїм завданням прямий захист буржуазного ладу, замовчували суперечності капіталізму. Але історичний досвід довів важливу роль соціальних питань у розвитку людського суспільства, тому прагматики 20ст. змушенні розглядати і соціально-економічні питання.

Як противага прагматичній політекономії в середині 19ст. виникає пролетарська політекономія (К.Маркс, Ф.Енгельс, В.Ленін), яка розкриваючи внутрішні суперечності капіталізму, доводить що капіталізм повинен поступитися місцем новому, більш прогресивному суспільному ладові - соціалізму.

В сучасній економічній теоретичній науці виділяються такі основні течії:

1 Економічний лібералізм (теорія економічної свободи) (Ф.Хайєк, Л.Мізес). Представники не визнають необхідності втручання держави в економічне життя. Природним регулятором його виступає ринок.

2 Інституціоналізм (Т.Веблен, У.Мітчел). Прибічники головним завданням політекономії вважають вивчення впливу на економіку різних „інститутів” - держави, права, приватної власності, податків, релігії, монополії;

3 Економічний дирижизм (Б.Жувенель, Ж.Пігу). Представники обґрунтовують необхідність систематичної регуляції економіки збоку держави. Їхня ідея –“ регульована економіка”.

4 Кейнсіанство (Дж.Кейнс) - один із провідних напрямків економічної теорії, який обґрунтовує необхідність державного регулювання процесу відтворення.

5 Неолібералізм (В.Ойкен, Л.Ерхард). Представники намагаються обґрунтувати необхідність поєднання державного регулювання економіки із здійсненням принципів вільної конкуренції.

6 Неокласицизм (К.Менгер, А.Маршалл, Ф.Візер) - суб’єктивна школа політекономії, предметом дослідження якої є „чиста економіка” незалежно від суспільної форми її організації. Представники визначають необхідність часткового втручання держави у відтворювальні процеси, але лише з метою забезпечення свободи дії ринкових сил.