- •Економічна теорія
- •1 Предмет, метод і функції економічної теорії
- •1.1 Предмет економічної теорії
- •1.4 Виникнення та етапи розвитку економічної теорії
- •2 Суспільне виробництво. Цілі та результати
- •2.3 Основні фактори виробництва
- •2.5 Цілі виробництва
- •2.6 Результати виробництва
- •3 Власність та її роль в економічному розвитку
- •3.1 Економічний зміст власності
- •3.2 Типи, види й форми власності
- •4 Економічний розвиток: рушійні сили, фактори та ступені
- •4.1 Зміст економічного прогресу та його критерії
- •4.2 Основні рушійні сили економічного прогресу
- •4.3 Ступені суспільно-економічного розвитку
- •4.4 Економічні системи, ознаки, типи
- •5 Потреби суспільства та виробничі можливості
- •5.1 Поняття потреби. Види потреб
- •5.4 Закони розвитку економічних потреб
- •5.5 Крива виробничих можливостей
- •5.6 Закон зростання альтернативної вартості
- •6 Виникнення і сутність ринкової економіки
- •6.1 Натуральне і товарне виробництво
- •6.2 Товар і його властивості. Теорії вартості
- •6.4 Гроші як категорія товарного виробництва
- •6.5 Ринок як форма організації суспільного виробництва
- •7 Підприємство, капітал, витрати виробництва, ціна,
- •7.1 Підприємство як суб’єкт ринкової економіки
- •7.2 Підприємництво: суть, суб’єкти, об’єкти, форми, принципи
- •7.3 Соціально-економічний зміст капіталу
- •7.5 Витрати виробництва
- •7.6 Сутність, види і функції цін
- •7.7 Прибуток і його норма
- •7.9 Теорія ринкових структур
- •8.1 Домогосподарства як економічна категорія
- •8.2 Функції сім’ї
- •9 Ринок факторів виробництва
- •9.2 Попит на економічні ресурси
- •9.3 Попит на працю на досконало конкурентному ринку
- •9.4 Пропозиція праці. Рівновага на конкурентному ринку праці
- •9.5 Роль трудових спілок на ринку праці
- •9.6 Монопсонія та двобічна монополія на ринку праці
- •9.7 Різновиди ринків капіталу. Ринок позичкових коштів
- •9.8 Ринок фізичного капіталу
- •9.9 Ринок землі
- •10 Розподіл доходів в ринковій економіці
- •10.1 Суть і механізм розподілу доходів
- •10.4 Суспільні фонди споживання
- •10.5 Доходи від власності
- •10.6 Рентні доходи
- •11 Макроекономічна рівновага
- •11.1 Макроекономіка та її проблеми
- •11.2 Загальна характеристика макроекономічних показників
- •11.3 Джерела національного доходу та його рух
- •11.4 Сукупний попит та його регулювання
- •11.5 Сукупна пропозиція та її динаміка
- •12 Економічне зростання та його чинники
- •12.1 Типи економічного зростання
- •12.2 Темпи економічного зростання
- •12.3 Чинники економічного зростання
- •13 Зайнятість, безробіття, інфляція
- •13.1 Зайнятість населення та ринок робочої сили
- •13.3 Соціальний захист населення
- •13.4 Причини виникнення і сутність інфляції
- •14 Фінансова, кредитна та банківська системи
- •14.1 Сутність і функції фінансів. Фінансова система
- •14.3 Форми кредиту
- •15 Фіскальна політика держави
- •15.1 Фіскальна політика, типи, функції
- •15.2 Податки як елемент фіскальної політики
- •15.3 Бюджетна система. Державний бюджет
- •15.4 Державні доходи і витрати
- •15.5 Дефіцит бюджету і державний борг
- •16 Зовнішньоекономічні зв’язки
- •16.1 Світове господарство, суть, етапи розвитку
- •16.2 Міжнародна торгівля
- •16.3 Міжнародний рух капіталів
- •16.4 Міграція робочої сили
- •16.5 Міжнародні валютні відносини
- •17 Література
2 Суспільне виробництво. Цілі та результати
2.1 Матеріальне виробництво - основа життя людського суспільства
Основою розвитку людського суспільства є матеріальне виробництво, створення матеріальних благ. Щоб мати такі блага, люди повинні їх виробляти. Тому першим історичним актом людини є виробництво засобів, необхідних для задоволення її життєвих потреб. Виробництво матеріальних благ у кожній суспільно-економічній формації має специфічні особливості, відбувається за допомогою різних знарядь праці тощо. Водночас йому властиві й деякі спільні риси. Так, у межах будь-якого способу виробництва здійснюється взаємодія людини з природою, в якій суб'єктом є людство, а об'єктом - природа. У процесі цієї взаємодії людина видозмінює речовину природи і пристосовує її для задоволення своїх потреб. Така взаємодія означає процес праці, що містить три основні моменти: 1) працю людини; 2) предмети праці; 3) засоби праці.
Праця - свідома, доцільна діяльність людей, в процесі якої вони видозмінюють зовнішню природу, опосередковують, регулюють і контролюють обмін речовин між собою й природою і водночас змінюють власну сутність. При цьому людина досягає і своєї свідомої мети, що визначає спосіб і характер її дій і якій вона підкоряє свою волю. Цим праця людини відрізняється від інстинктивних дій і операцій тварин.
Предмети праці - речовина природи, на яку людина діє у процесі праці, піддаючи її обробці.
Предмети праці бувають двох видів: 1) дані самою природою (наприклад, риба, яку ловлять, дерево, яке рубають); 2) ті, які підлягають попередній обробці (видобута руда на металургійному заводі). Такий предмет праці називають сирим матеріалом, сировиною.
Засоби праці - річ або комплекс речей, якими людина діє на предмети праці.
Вирішальна роль серед них належить механічним засобам праці (машини, устаткування), які є кістковою та мускульною системою виробництва й ознакою кожної епохи суспільного виробництва. З моменту виготовлення засобів праці починається власне людська праця.
До засобів праці також належать усі матеріальні умови процесу праці - робочі будівлі, канали, дороги тощо. Загальним засобом праці є земля. Крім мускульної системи виробництва, слід виділяти й судинну систему, яка містить труби, бочки, посудини тощо. Залежно від функцій, які виконуються в процесі праці, певна річ може виступати і предметом, і засобом праці. Так, функціонуючий токарний верстат належить до засобів праці, а той, що перебуває у ремонті - до предметів праці.
Процес праці є органічною єдністю трьох названих моментів і визначальна роль у ньому належить людині.
Якщо процес праці розглядати з точки зору його результату - продукту, то він виступає як процес виробництва, а засоби і предмети праці - як засоби виробництва. При цьому праця, взята поза певною суспільною формою, є продуктивною працею. Деякі західні вчені (У. Ростоу, Т. Стоунвер та ін.) також визнають провідну роль матеріального виробництва в житті суспільства, його зумовленість розвитком продуктивних сил.
2.2 Сутність і структура продуктивних сил та виробничих відносини
Засоби виробництва (речовий фактор) самі по собі - це купа мертвих речей. Для того, щоб почався процес виробництва, їх необхідно поєднати з робочою силою (особистий фактор) . В результаті такого поєднання виникає нова категорія - продуктивні сили.
Продуктивні сили - це сукупність особистих і речових факторів виробництва в їх взаємодії та взаємозв’язку. Головним елементом в продуктивних силах є людина з її вмінням, виробничим досвідом, навичками до праці, яка приводить у рух засоби виробництва, а також використовуванні людьми сили природи: вітер, вода, сонце та ін.
Люди ніколи не працюють відокремлено один від одного. Так чи інакше вони пов’язані в своїй виробничій діяльності. Тому створення матеріальних благ є суспільним процесом. Отже, будь-яке виробництво має суспільний характер. А це означає, що в процесі виробництва люди вступають у відносини не лише з природою, але й між собою. І ці відносини отримали назву виробничих або економічних відносин.
Виробничі відносини - це відносини між людьми, які виникають у процесі виробництва, обміну, розподілу та споживання матеріальних і духовних благ і послуг.
Суть і основу названих відносин складають відносини власності на засоби виробництва. Тому що вони характеризують:
1) суспільний спосіб поєднати робітника із засобами виробництва;
2) відносини між людьми з приводу привласнення засобів і результатів виробництва;
3) умови розпорядження і використання факторів і результатів виробництва, тобто ту суспільну форму, в якій відбувається виробництво.
Отже, відносини власності визначають, у чиїх інтересах ведеться виробництво, тип суспільства, а також його класову та соціальну структуру. Ця група виробничих відносин отримала назву соціально-економічних відносин. Саме тому марксистська політекономія виділяє їх як свій специфічний предмет вивчення.
Проте виробничі відносини виникають і в процесі організації виробництва та управління ним. Ця група відносин називається організаційно-економічними відносинами. Специфіка цих відносин полягає в тому, що вони характеризують лише стан виробництва, відображають особливості розвитку факторів виробництва, їх суспільну комбінацію. Організаційно-економічні відносини можуть мати спільний зміст на різних історичних ступенях розвитку. Це, наприклад, поділ праці, спеціалізація та кооперація праці, комбінування виробництва тощо.
Єдність і взаємодія продуктивних сил та виробничих відносин утворюють спосіб виробництва.
Спосіб виробництва в єдності з надбудовою (з усіма характерними для неї формами життєдіяльності: ідеологічними, політичними, соціальними і тощо) утворюють суспільно-економічну формацію.