10.4 Суспільні фонди споживання

У сучасних умовах поряд із заробітною платою і доходами від економічної діяльності існує ще така форма розподілу доходів, яка гарантує задоволення важливих соціальних потреб населення.

Сучасне виробництво передбачає певний рівень загальної освіти і професійної підготовки працівників. Ось чому держава бере на себе частину витрат на дошкільне виховання, одержання загальної, середньої і вищої освіти.

Крім того, члени суспільства повинні одержувати медичну допомогу, користуватися послугами культурно-освітніх закладів. Наявність дітей вимагає від батьків додаткових видатків. При тимчасовому захворюванні працівник втрачає право на заробітну плату, але він повинен мати кошти для свого існування та утримання непрацездатних членів сім'ї. Людина досягає похилого віку, коли вже не має можливості повноцінно виконувати свою попередню роботу. Така людина заслуговує на відпочинок і одержання коштів для свого існування.

Отже, потрібна особлива форма розподілу життєвих засобів існування. Вона об'єктивно виникає у вигляді суспільних фондів споживання (СФС).

Ця форма розподілу доходів у вигляді різних виплат на дітей або під час хвороби, одержання безплатної освіти тощо існує в багатьох країнах і є свідченням соціальної спрямованості господарювання. Особливого розвитку система соціального забезпечення досягла в Англії, ФРН, Скандинавських та інших країнах.

В Україні склалися два види СФС: фонди спільного задоволення потреб (освіта, охорона здоров'я тощо) і фонди для непрацездатних.

Головною функцією фондів спільного задоволення потреб є розвиток здібностей населення, створення сприятливих економічних умов для розширеного відтворення народонаселення і робочої сили.

Основними ознаками фондів спільного задоволення потреб є: незалежність одержуваних благ від тривалості трудової участі, стажу роботи і розміру зарплати; блага розподіляються переважно у вигляді безплатних послуг; матеріальна основа наданих благ залишається в суспільній власності; коштами розпоряджається держава або підприємство.

Матеріальною базою фондів спільного задоволення потреб є створений продукт, а формою прояву - безплатні послуги. Ці фонди використовуються через держбюджет, фонди соціального розвитку підприємств (об'єднань) і організацій.

Користувачами фондів непрацездатних є не лише ті, що досягли похилого віку або втратили працездатність внаслідок хвороби чи каліцтва, а й особи, що втратили працездатність частково, а також ті, що не досягли зрілого працездатного віку, студенти стаціонарного навчання, учні середніх спеціальних та інших закладів. Іноді ці фонди називають фондами взаємодопомоги. До цього виду слід віднести пенсії, допомоги за тимчасовою непрацездатністю, оплату відпусток за вагітністю та родами, оплату пільгових годин працюючим підліткам, стипендії студентам, допомоги дітям та ін.

Головною функцією даного виду СФС є створення сприятливих матеріальних умов для нормального відтворення народонаселення, робочої сили, підтримання звичайних умов життя тощо.

Основними ознаками фондів непрацездатних є: одержання благ за працю (минулу і майбутню); у ряді випадків розмір коштів залежить від тривалості трудового стажу і величини заробітної плати; блага розподіляються у грошовій формі, переходять в особисту власність; споживач сам розпоряджається одержаними коштами; формами прояву СФС є грошові виплати з бюджетних асигнувань і коштів підприємств, профспілкових організацій.

Структура суспільних фондів споживання в усіх країнах, де існує ця форма розподілу доходів, має свої особливості.